Навернення Апостола Павла

Римо-катол.: 25 січня (свято)

Майбутній апостол Павло народився близько 10 року після Христа в Тарсі — місті в Килікійській провінції, походив з роду Веніамина. Його батьки були рабами, які отримали свободу; такі раби, згідно з тодішнім законодавством, отримували римське громадянство (тобто з-під влади місцевих правителів юридично переходили під владу імперії). Це було важливе для Павла як людини, що усвідомлювала перехід від стану рабства до стану захисту верховним правителем (на римське громадянство він послався при ув’язненні), що можна розглядати також і символічним чином. Маючи ім’я Саул (Савло, Савел), не надто люблене юдеями з огляду на історію царя Саула, цей «фарисей із фарисеїв», як він сам себе називав, учився у великого рабина Гамалиїла І, стверджував свою віру і її правильність з усім запалом. У своїй ревності дійшов навіть до того, що з власної ініціативи вирушив у Дамаск громити тамтешніх християн, випросивши для цього лист від синедріону (Діян 9,1-2). Це вже було після побиття каменями св. Стефана. Натомість, зустрівши по дорозі в Дамаск Воскреслого Христа (Діян 9,3-7), Павло став ревним сповідником Господа Ісуса, відкинувши з тих пір своє юдейське ім’я.

Павло пізнав нового «верховного правителя» і Його закон, який, парадоксальним чином, не був Законом у юдейському розумінні: не був збіркою правил для виконання. Прийнявши в Дамаску хрещення від Ананії (Діян 9,10-18), Павло став по синагогах міста проповідувати Христа як Месію, на превеликий подив усіх юдеїв. Зрештою, вчорашні брати по вірі, ревні так само, як Павло перед цим, вирішили його вбити. Але християни спустили його вночі через вікно з міського муру (Діян 9,22-25).

В Єрусалимі Павла прийняли з недовірою і страхом, знаючи як гонителя. Варнава мусив заступитися за Павла і свідчити про його навернення. Павло, знаний як Апостол Народів, відбув чотири місіонерські подорожі, у тому числі (згідно з І посланням Климента і Мураторським фрагментом) вибравшись до омріяної Іспанії. Влітку 64 року почалося гоніння, розпочате Нероном. Точна дата смерті св. Павла невідома: можливо, він став однією з перших жертв, як і св. Петро. Інші передання відносять його смерть до 66-67 років. У Римі в IV столітті над похованням останків св. Павла було зведено базиліку Павла-за-Мурами (за тодішньою міською стіною).