Всім батькам відома ця гірко-солодка суміш емоцій, які охоплюють нас із початком або завершенням певного життєвого етапу дитини.
Перший день у дитячому садку, перший шкільний дзвоник, випускний вечір чи вступ до омріяного університету — все це може бути важко, хоч і захопливо. Ми знаємо, що діти ростуть, дорослішають, і що на них очікує цікаве майбутнє. Нас зворушує думка про плани, які Бог приготував для наших дітей, але водночас ми відчуваємо тривогу і хвилювання.
Це гарний момент, щоб попросити про втіху та підтримку Богородицю з Кани Галілейської.
Нам важко уявити, як Марія бачила своє майбутнє і майбутнє свого Сина. Вона була знайома зі Святим Письмом і чула пророцтво Симеона, тож напевне передбачала подальший розвиток подій. Але кожен день із тих 30 років, що їх Вона прожила поруч з Ісусом, безсумнівно, був для Неї великою радістю.
Тим дивовижніше — ба, навіть героїчно — виглядає Її лагідне (але, насправді, досить наполегливе) «підштовхування» Сина до чуда на весіллі у Кані.
Марія знала, що Він може вирішити проблему, з якою зіткнулося подружжя, і Вона знала, що Він просто повинен це зробити. Навіть якщо Вона певним чином розуміла, що це кладе край їхньому попередньому спільному життю, тихому та особистому.
Мабуть, найбільш втішною деталлю образу Богородиці з Кани є абсолютна простота Її молитви. Насправді, Вона навіть ні про що не просить свого Сина. Вона просто констатує реальність: «Вина в них нема» (Йн 2,3).
У них немає вина. Нічого більше. Це все, що Вона каже Ісусові.
Це особлива материнська, вишукано жіночна форма молитви. Немає потреби у конкретному проханні. Це просто констатація факту, що його Вона, як матір, мабуть, помітила першою.
Це факт, представлений Творцю всього сущого, чия непохитна любов простягається до небес; Того, хто «насичує ситтю і напуває потоком солодощів людських дітей» (Пс 36,9).
Ісус творить своє перше чудо, і з цього моменту життя вже ніколи не буде таким, як раніше.
Але які ж плани має на Нього Бог!
Цей простий виклад фактів з цілковитою довірою Його волі — той тип молитви, який використовують й інші жінки в Євангелії, а саме Марта і Марія, коли Лазар хворіє: «Господи, той, що любиш Ти його, слабує» (Йн 11,3). Це та молитва, до якої зверталася, наприклад, свята Єлизавета від Трійці (французька кармелітка і містичка ХІХ століття) — щоразу, коли її просили за когось помолитися, вона молитовно ставала біля Марти з Марією, складала руки і говорила: «Господи, той, що любиш Ти його, слабує…».
Коли наші діти виходять на новий життєвий шлях, молімося до Богородиці з Кани, наприклад, такими словами:
Люба Матінко з Кани,
Дякую, що завжди була поруч зі мною.
Дякую, що помічала мої потреби і представляла їх своєму Синові, навіть раніше, ніж я сам(а), і краще, ніж я зміг (змогла) би.
Дякую, що розумієш мене, як може зрозуміти лише Мати, і втішаєш мене, як може тільки Мати.
Зверни свій погляд на мене, але передусім — огорни своїм покровом мою дитину. Благослови цю дитину, довірену мені Богом. Бережи її. Оточи її людьми, які любитимуть її та піклуватимуться про неї. Керуй кожним її кроком, щоб вона була ще ближче до Твого Сина. Збережи її від будь-якої небезпеки тіла чи душі. Дякую, що любиш її навіть більше, ніж я.
Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
