Людина складається з тіла, душі (а отже, і свідомості) та духа. Кожна з цих сфер має свої потреби. Тіло буде звертати увагу на фізичні потреби, свідомість – на психічні, дух – на духовні. Якщо ми відкинемо хоч одну з цих сфер, це може призвести до катастрофи цілого організму…
Дуже часто підкреслюють, що існує одна-єдина потреба, яка для людини є основою всього й має вплив на все в нас. Ця потреба – справжня любов до самого себе. Щире й радісне прийняття себе й самоповага чинять із нас щасливих людей. У цей момент у багатьох побожних людей може спалахнути «червона лампочка»: ще частіше ми чуємо про тонку межу між любов’ю до себе та егоїзмом, між повагою до себе та пихою тощо.
Тут варто усвідомити, що егоїзм не має нічого спільного з любов’ю. Він з’являється власне тоді, коли ми не любимо себе. Адже моє ставлення до інших завжди передусім залежить від того, як я ставлюся до самого себе. Якщо я не тішуся самою (самим) собою, якщо не відчуваю власної цінності, – життя стає сірим і немов пригнобленим.
Але як любити себе правильно? Немає сумніву, що людина повинна навчитися цього і зрозуміти любов до самої себе, має пізнати свою гідність і зі зрозумінням боронити своє «я». Треба тішитися з того, що я є, і не хотіти бути кимось іншим. Так виглядає здорова любов до себе, і не треба цього боятися. Невіра й ненависть до самого себе насправді тільки нищать ціле суспільство… І ведуть у нікуди.
Аби добре зрозуміти, про що йдеться в любові до себе, треба дати собі чітку відповідь: що для мене означає любити іншу людину? Ісус у Другій заповіді любові дав нам виразну вказівку: усе, що я роблю своєму ближньому, я маю насамперед робити собі. Тобто слід ставитись однаково і до себе, і до ближнього. Любити себе – і любити його. Не можна любити тільки когось одного з цих двох! Перебільшення в один чи другий бік ніколи не буде справжньою любов’ю.
Людина, яка вірить у себе, – це щаслива людина. Але ми ніколи не зможемо осягнути цього щастя самі. Я потребую твоєї любові, а ти – моєї. Потребую побачити свою красу – красу Божого творіння – у твоїх очах, як і ти потребуєш у мені побачити свої сильні сторони. Тільки разом у нас є шанс – окремо нічого не вийде. Така вже натура людини, у своїй основі відкрита на діалог і контакт з іншим. Усіх нас об’єднує життя, а це означає, що здорове «я» буде весь час шукати чиєсь «ти», що має привести до «ми».
Доцільно вирушити в цю дорогу, яка веде до повноти життя. Тільки отримавши досвід любові, людина може пізнати й полюбити себе. Тільки в любові людина стає милосердною до себе самої та приймає з покорою власну «тінь»; а без цього все те, що нам у собі не подобається, ми будемо перекидати на інших. І врешті, тільки в любові ми відкриваємо справжнє життя, яке є славою самого Бога.
Пам’ятаймо, отже, що тільки в любові людина стає щасливою!
с. Ірина Мащицька CSA
«Католицький Вісник», № 2/ 2015
Фото: adme.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
