Зустріч з черницею згромадження св.Йосипа Сен-Марк, індіанкою сестрою Ліді Паяпіллі, що має дар зцілення, відбулася 30 січня у Кам’янці-Подільському.
Вже до початку зустрічі всередині катедри було важко знайти стояче місце. Дуже багато людей прийшли самі і привели своїх хворих в надії отримати зцілення. Приїхали також групи з парафій з усієї Хмельницької області. Зустріч зацікавила не лише католиків, але й багато людей з інших конфесій, або взагалі далеких від Церкви.
Сестру представив єпископ Леон Дубравський. Він наголосив, що це — в першу чергу молитовна зустріч, для того, щоб відкрити своє серце Богу.
Сестра Ліді почала з молитви Святому Духу. Вона сказала, що ніколи не знає заздалегідь, що вона буде говорити. Тому довіряється Святому Духу. Всю молитовну зустріч супроводжувала музика і спів гурту черниць, які приїхали з сестрою.
На конференції сестра Ліді розповіла свою історію про те, як вона 15 років тому, приїхавши в Україну, в Київ, побачила абсолютно чужий народ, зі звичками, які їй, як індійці було важко прийняти і полюбити. Сестрі дуже важко давалася українська мова, і її направили в університет, для того, щоб вона могла її вивчити. Під час навчання в університеті, монахиня сильно захворіла. Їй не змогли поставили діагноз, а тому хвороба прогресувала. Врешті, с. Ліді поїхала в Індію вмирати. Там лікар-індус констатував, що вона хвора на туберкульоз кісток в останній стадії. Лікар сказав їй: «Якщо ваш Бог живий, то Він тебе зцілить, тому що медицина тут безсила». Сестра Ліді перебувала вже в повністю лежачому стані, і чекала смерті , коли почула Голос Бога. Він запитав її, чи готова вона поїхати в Україну і служити тим людям, яких вона так не любила? Він сказав, що українці — теж Його діти. І невідомо, якою б була вона, якби їй довелося народитися в цій країні.
І сестра погодилася, бо, за її словами, дуже боялася і не хотіла вмирати.
Після цього моменту сестра пішла на поправку. І коли вона одужала, генеральна настоятелька згромадження св.Йосипа Сен-Марк, сказала, що сестра повинна поїхати в Україну.
Цього разу сестра Ліді поїхала в закарпатське село Павшино, і зупинилася в будинку у господарів, які зазвичай приймали у себе священика. Приїхала вона зовсім з іншим настроєм, і тому мова їй давався досить легко. Якось у її господині з'явилися дуже сильні головні болі. І сестра згадала, що приїхала служити українцям. Вона запропонувала господині помолитися за неї. І сталося перше зцілення. Господь відповів на її молитви.
Швидко вістка про силу її молитви облетіла навколишні села. До неї стали приїжджати люди. І часто Бог відповідав на її молитви.
Сестра розповіла, що тепер вона щиро полюбила цей народ. Вона сказала: «Українці такі віруючі! У нас в Індії люди вірять в Бога. А тут вони вірять в усе … і в те, що треба стукати по дереву і плюватися, щоб не наврочили, і вірять ворожкам, незважаючи на те, що ходять до церкви, і вірять в те, що можна навести порчу на сусіда , кинувши яйцем у його ворота … а потім просять зцілення у Бога. Найчастіше люди порушують Першу Заповідь, дозволяючи собі вірити не стільки в Бога, скільки у всякі магічні ритуали». С. Ліді переконана, що без сповіді і без покаяння неможливо зцілення.
Разом з тим, вона сказала, що для її хвороба виявилася благом, і вона вдячна Богу за те, що ця хвороба дозволила їй так змінитися.
Після конференції, сестра пообіцяла помолитися за кожного, хто був у храмі. Проте без участі в літургії, яка завершувала зустріч, ця молитва, за словами монахині, буде не повною, бо зцілює Господь, і найближча зустріч з Ним відбувається саме під час Євхаристії.
На молитву до сестри підходили одночасно по кілька осіб, а поруч вже стояли напоготові чоловіки, щоб притримувати тих, хто падав під час молитви. Маленька на зріст монахиня підходила до кожного і прикладала свої долоні до чола, просячи Святого Духа про вирішення проблем цієї людини. Ті, хто стояв в очікуванні молитви, бачили, як деякі падали, хтось кричав, хтось відходив з блаженною посмішкою. Важко збоку зрозуміти що сталося.
Що до мене, я прийшла на цю молитву не з проханням про здоров'я, а з питаннями про невирішені проблеми. І після того, як сестра помолилася наді мною, я стала у дарохранительниці і просто відчула відповідь. А моє тіло стало таким легким, як ніби не залежало від моїх ніг, на яких я трималася.
Дуже багато людей в цей день приступили до Сповіді і Причастя. Незважаючи на те, що присутні провели в храмі майже цілий день, люди не поспішали виходити з нього і після служби, продовжуючи молитися.
Прощаючись із сестрою, єпископ Леон Дубравський сказав: «Скільки у вас енергії Божої! На кожного положити руки, щось кожному Сказати, за кожного попросити Бога! Це є дар Божий! Сестро, ви є даром Божим!». Він побажав усім присутнім після цього Божого заряду жити християнським життям щодня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
