Чи можливо бути християнином-ідолом?

Роздуми над Словом Божим на вівторок VI звичайного тижня, рік І

Сьогодні розмова учнів з Ісусом виглядає так, ніби вони на «різних хвилях». Ісус їм говорить про одне, а вони думають геть про інше. Учні дістали докір не за забудькуватість, а застереження щодо фарисейської закваски. Чому? Що таке закваска фарисейська?  

В Євангеліє від Луки читаємо: «Стережіться закваски фарисейської, якою є лицемірство!» (Лк 12, 1).

Про це Ісус попереджав не один раз. Що таке лицемірство? Воно містить в собі подвійні стандарти, два обличчя однієї людини, пошуки власної вигоди, осуд, удавання тощо.

Цікаво, що Ісус каже учням: «Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?» (Мк 8, 18).

Ці слова дуже схожі на слова з Псалмів, але там говориться про… ідолів.

Їхні божки срібло й золото, діло рук людських: вони мають уста й не говорять, очі мають вони і не бачать, мають вуха й не чують, мають носа й без нюху, мають руки та не дотикаються, мають ноги й не ходять, своїм горлом вони не говорять! (Пс 113, 12-16).

Учні, зрозумівши, що забули хліб, знову злякалися. Що вони їстимуть? Тільки одна хлібина на всіх і немає змоги щось купити!.. Нещодавно вони бачили помноження хлібів — але все одно продовжували покладатися на себе, на свої ресурси, пам’ять, сили, розум, зовнішні обставини та можливості. Звертаючись до учнів словами, які дуже схожі зі словами про ідолів, Господь ніби каже нам, що ми самі з себе робимо ідолів. Це відбувається коли я не довіряю Богу, коли покладаюся на власні сили, коли забуваю про чудеса та дію Бога в моєму житті. А якщо я сам для себе бог, то навіщо мені Бог Живий?

Саме це — обожествлення себе самих — і є лицемірством перед Богом. Ми часто цього не усвідомлюємо. Фарисеї також свято вірили, що вони все роблять задля Бога! Вони були ніби поруч із Богом, вони досконало знали Його Слово, знали про пришестя Христа, — але коли Він був поруч, так Його і не впізнали, бо були зосереджені на собі та власній побожності. В такому ж стані можу бути і я. Я ніби поруч із Ним — але далеко від Нього, оскільки насправді я на Нього не покладаюсь, не довіряю Йому. Адже я є я: крутий і розумний. Розраховую на свої сили, можливості, розум, спритність, зв’язки й можу сам  розв’язати свої проблеми. Але це не так. Настає відповідна мить — і ми розуміємо свою безпорадність і безсилля.

Лицемірство призводить до самопоклоніння. Лицемірство не залишає місця Живому Богу та справжнім стосункам із Ним.

Обнадійливою обставиною для учнів (і для мене…) було те, що вони знаходились у човні з Ісусом і діватись їм було нікуди. Сподіваюсь, що я також знаходжуся в одному з Ним човні й мені не буде куди втікати від Нього. І це допоможе мені почути про моє лицемірство, щоб отримати шанс на навернення.

Ізрáїлю, надію покладай лиш на Господа: Він їм поміч та щит їм! (Пс 113, 17).