Поняття «блаженні» (з грецької – «щасливі») має корені у грецькій міфології: там блаженними були боги й ті, хто брав участь у їхньому стані. Це слово вказувало на безтурботність: блаженні – це «вільні від турбот і щоденних занять». Але що воно означало для юдеїв і як розуміти блаженство християнам сьогодні?
У Старому Завіті блаженства зустрічаються передусім у поетичних книгах (книгах мудрості). Вони стосуються земних благ (Сир 25, 8), доброго життя (Йов 29, 10-11), мудрості (Прип 3, 13). Є й непрості твердження, близькі до євангельських: «Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари» (Йов 5, 17).
Найбільше блаженств ми знаходимо у Псалмах, де це слово згадано 26 разів. Тут блаженство набуває суто релігійного характеру й говорить про щастя людини, яка входить в особливі стосунки з Богом. На відміну від грецького розуміння блаженства, про Бога Ізраїля ніколи не говорили, що Він блаженний. Бог Ягве – святий.
Уже Перший псалом становить браму входу в розуміння нашої теми, задаючи тон усім наступним вживанням слова «блаженний» у цій прекрасній книзі ритмічної молитви. Блаженний чоловік – це той, хто не ходить за порадою безбожників і не ступає на путь грішників, не сидить на засіданні блюзнірів – тих, які нарікають і обмовляють.
Перші «координати» стосуються руху: «ходити», «ступати» і «сідати». Отож блаженний той, хто не має ні найменшого контакту з безбожниками, навіть ідучи повз них. Другий етап – не зупинятися. Якщо йдеш і прислуховуєшся, то можна зупинитися, щоби вслухатися уважніше. Наступну групу становлять грішники, «ті, що помилилися метою» – саме це означає «грішник» у єврейській мові.
А третій жест – не лише зупинитися, а й сісти у зібранні блюзнірів та насмішників (Прип 3, 33-34), які словами сіють поділ і незгоду (Іс 29, 20). Зауважмо, що «неблаженних» кілька груп, де явні різні аспекти зла: злі вчинки та слова як проти Бога, так і проти ближнього. А блаженний – сам-один, «інший».
Аж ось він, опис блаженства – «чоловік, що… в Господа законі замилування має». Вираз «закон» вжито двічі, щоби підкреслити його значення. Закон Божий – це насолода, радість, скарб. Цей термін – із Книги Ісаї (Іс 46, 10 і 55, 11), де видно, що насолода в Божому Законі не обмежується інтелектуальним задоволенням, а виявляється в конкретних учинках. Я не лише маю знати, чого очікує від мене Бог (це каже Закон), а й маю виконувати Його волю.
Завжди – день і ніч – блаженний чоловік роздумує над Божим Законом. Тут у єврейському тексті міститься особливе слово, що вказує на читання тихим голосом, таємно, стримано. Це читання «втягує» цілу людину, її розум, серце і тіло.
Із цього кореня блаженного чоловіка виростають плоди: він – як дерево біля потоку вод, що вчасно плодоносить, а листя його не в’яне. Дерево – це щось велике й солідне, закорінене. Щедрість води вказує на повноту життєвої сили праведного. Завдяки цьому він свого часу (тобто тоді, коли хоче Бог) приносить плоди. Міць справедливого («листя») завжди жива, бо отримує все від Всевишнього. Тому «все, що він робить, йому вдається».
Безбожник (Пс 1, 4-5) стоїть на протилежному полюсі від блаженного, його опис починається підкресленим «не так». Він – на противагу дереву – полова. Несправедливий не має коріння й сили, не має життя. Слово «остояться» вказує на судовий контекст: неправедний на суді не виправдається, він засуджений як тут, так і у вічності. Він не вистоїть перед праведними.
Отже, існує два шляхи у житті: праведників та безбожників (Пс 1, 6). Про першу путь Ягве – Господь – дбає, «знає» про неї, що не означає інтелектуального знання. У цьому слові – розум, воля, ніжність, дії (Пс 37, 18; Єр 1, 5). Бог бачить шляхи праведного, Він не залишає його.
Дещо інакше з дорогою неправедного: її Бог «не знає», тому вона «пропаде», провадить до загибелі, буквально – «губиться». Бога на ній немає, тому нікуди-інде вона й не може вести, Господь у цьому не винен. Натомість щоби роздумувати над Законом Божим, треба докласти зусиль. Але у відповідь Бог теж постарається й поведе дорогою блаженства – до повного щастя. Проте кожен із нас обирає свою дорогу сам.
У християнській традиції Перший псалом набув додаткового забарвлення: у дереві вбачалося дерево життя Небесного Єрусалима (Одкр 2, 7), що відновлює гармонію Едемського саду. Одночасно це дерево хреста, те життєдайне дерево, що приносить плоди через води хрещення. Так, завдяки Пасхальній тайні Христа й участі у таїнствах, християнин стає на дорогу блаженства, що виповниться у вічності…
о. Патрик Оліх OFM
«Католицький Вісник», № 3/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
