Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ тижня Великого Посту
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний. Також не судіть — і не будете суджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Прощайте — і проститься вам; давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам».
Вірш 38 із сьогоднішнього Євангелія закликає до богоподібного милосердя. Писання не раз закликає нас бути милосердними, наприклад Євангеліє від Матея (5, 42) каже: «Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайсь від нього».
Повертаючись до 38 вірша, де сказано «будьте ж милосердні».
Оригінальний текст грецькою мовою каже: «ставайте милосердними» — тобто це процес, який залежить від моєї ініціативи та вказує на необхідність удосконалювати мою здатність до милосердя.
Буття 1, 26: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». Подоба означає уподібнення, тож Ісус вказує нам на процес уподібнення щодо однієї з характерних рис Господа — милосердя.
Приповідки 19, 17 також зазначають, що праведне милосердя щодо інших безпосередньо впливає на наше майбутнє в земному житті або вічності: «Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому».
37 вірш каже про неосудження, подібно до того, як про це сказано у Мт 7, 1‑2:
«Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам».
Ці повчання зустрічаються та повторюються не раз, вказуючи на те, що осуд інших — це те ж саме, що осуджувати самого себе. Більш прямолінійно цей механізм передано в Посланні до Римлян (2, 1): «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш». Тож ми бачимо, що милосердя до інших повертається нам милосердям, тоді як осуд повертається осудом.
38 вірш остаточно вказує, що від наших учинків та поведінки залежить те, що ми отримаємо самі: «якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Здається, що цей механізм досить зрозумілий, але Ісус більш глибоко пояснює його у Євангелії від Марка (4, 24‑29):
«І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як. Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива».
Виходячи з усіх паралельних текстів та аналогій, бачимо: хоча ми повною мірою не знаємо, як саме діють механізми духовного світу, але перед нами чіткий закон, закладений в основу існування — кожна дія має наслідки, які залежать від того, що саме і як саме ми зробили. Ми не знаємо, коли і як саме проросте те зерня, що ми самі посадили в нашому житті, але воно проросте в будь-якому випадку. Звісно, що окрім доброго плоду в нашій душі та довколишньому житті може зрости терня або бур’ян: чи то його принесе зло, що чатує на нас на кожному кроці, чи то ми посадимо його самі, несвідомо або свідомо вчиняючи гріх. Але насамперед цей плід залежить саме від нас — і найголовніше, що плід ми отримуємо одночасно в земному житті, у власній душі, та по смерті, коли настане час стати перед судом Господнім.
«Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1 Кор 4, 5).