Робити чи не робити?

«Все, що лише скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять».

Так робити чи не робити? І чого не робити? А головне: як можна повторити те, що не зроблено? Адже Ісус говорить, що вони тільки накладали тягарі, а самі й пальцем поворухнути не хотіли. Хоча все ж так вони щось робили:

«Роблять ширшими свої філактерії та побільшують китиці …»

Їхня діяльність, отже, не спрямована на ближнього, а на те, щоб підвищити свій престиж. Ісус навіть гостріше сказав:

«Всі свої вчинки вони роблять так, щоб їх бачили люди».

А з грецької це дослівно перекладається так: «всі діла роблять, аби стати видимими перед людьми». Така маленька деталь може підказати, як вони дивилися на себе. Коли людина має занижену самооцінку або внутрішню пустку, то намагається компенсувати зовнішнім. Або, наприклад, починає спрямовувати свою діяльність на те, щоб завжди бути в центрі уваги. Цей феномен не раз можна спостерігати також і в сучасному світі. Наприклад серед кінозірок або так званих «публічних осіб». Нерідко навіть і плітки створюються спеціально для цього. Головне — не зникнути з поля зору інших.

Хоча законовчителі мали великий статус перед людьми та, як показує Ісус, постійно працювали над тим, аби не втратити поваги в людей, — це не змогло змінити внутрішньої постави їхнього серця. Всі вчинки були спрямовані на особисте «его». А тепер уявіть, що вони відчули, коли з’явився новий Учитель. Який був іншим. Він зовсім не дбав про свій імідж — Його не раз бачили в «сумнівному товаристві». І популярність цього Равві тільки зростала день у день. З цим потрібно було щось зробити! У 22-му розділі Євангелія від Матея описано, як вони влаштували Ісусові «іспит». Хотіли впіймати на слові. Адже вони були фахівцями в цій галузі!

Ось так Боже Слово стало інструментом звинувачення. Словом можна як заохотити, так і вбити. Адже вирок Ісусові теж винесли саме словом: «Розіпни Його»… Словом я можу  підняти комусь самооцінку або принизити. Вивчаючи Слово Боже й роздумуючи над ним, я можу й не помітити, як зі слухача перетворююсь на вчителя, який знає тепер як потрібно жити. Наприклад, читаючи уривок, я можу знайти в ньому кого завгодно, тільки не себе. Й тоді це Слово не приносить користі, бо моє серце замкнене. Так само як були закриті серця фарисеїв, які вважали себе «обраними» і «знавцями». А коли зустрілися з Втіленим Словом (тобто Ісусом), то не впізнали Його.

Це не означає, що я вже не можу ділитися натхненням, яке народилось під час роздумів над Божим Словом. Або якщо я бачу, що хтось помиляється, то не маю права йому про це сказати. Але важливо спочатку запитати себе: «Навіщо?» Це слово відбудує чи зруйнує мого ближнього? А головне: чи я сам живу і дію згідно з цим Словом? Чи я тільки навчаю інших «як їм потрібно жити»? Чи не намагаюсь я створити собі авторитет серед людей і бути помітним? Бо в очах Бога я і так зажди видимий… Адже коли я був у лоні матері — Божі очі вже бачили мене:

«Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко» (Пс 139, 15).

Зараз триває період Великого Посту — час постанов і відречень. І на початку ми всі повні ентузіазму. А от чи витриваємо до кінця посту — час покаже. Можливо саме зараз варто переглянути список цих постанов. Подивитись, на що вони спрямовані. Може достатньо зосередитися на тих, які невидимі для людського ока, але спрямують моє серце до Бога. Наприклад: читати щодня Святе Письмо 15-20 хвилин.