Свята Меса Господньої Вечері — день, коли християни вступають у Великоднє Тридення — це, якби так можна було сказати, «професійне свято» священників. Однак священство це не «робота», це дар і служіння.
Увечері 17 квітня 2025 року вірні різних парафій громадилися по своїх храмах. Завдяки спільному відзначенню Великодня, що збіглося за обома календарями, урочисті дзвони наповнили Кам’янець-Подільський, повний храмів, церков і молитовних домів. Під час співу «Слава во вишніх Богу» — гімну, який не звучить у літургіях фактично весь Великий Піст, а від Великого Четверга його не буде аж до неділі Воскресіння — традиційно били всі дзвони та лунали всі дзвіночки в катедрі свв.Петра і Павла, заповнивши своїми голосами, здавалося, весь світ. А від цього моменту ні дзвіночка, ні музики не буде, аж доки не настане урочисте повернення Спасителя з мертвих. Глибокий і дохідливий символізм літургії в ці дні стає «звуковою іконою», яка проникливо ілюструє подвійну напруженість діла спасіння: Бог нас любить, Бог дав нам Спасителя, Ісус склав себе самого в жертву за наше спасіння і Йому все вдалося зробити, ми відкуплені, — але ціна цього велика. Перш ніж увійти в радість Бога, доведеться пройти через страждання, перед яким німіє душа, а в Церкві і в серці вірних усе завмирає.
Але ми можемо через це пройти — не лише тому, що Ісус це зробив і проклав нам шлях, а ще й тому, що ми маємо тих, хто нас цією долиною сліз проведе до Отця. Наших священників.
Священство і Євхаристія — нерозривні, як подружжя
Розпочинаючи Месу Великого Четверга, єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільський, зазначив, що це день, коли були встановлені два таїнства, найважливіші для християнства: Євхаристія і священство.
— Ми сьогодні дякуємо за дар покликання, за дар служіння — бо це Бог кличе, Бог вибирає, — сказав Його Преосвященство. — Ми сьогодні зібралися святкувати день, коли Ісус Христос зі своїми учнями зібралися на Останній Вечері, де Він установив священство і Євхаристію. Ці два таїнства не можуть одне без одного існувати. Вони пов’язані так, як подружжя: чоловік із жінкою, жінка з чоловіком! Одне без другого просто неможливе.
Євхаристія — це таїнство, яке дає нам життя. Без нього не може жити Церква; не може жити світ; завдяки ньому живемо ми з вами. Щоб жити фізично, людина потребує їжі; щоб жити духовно, вона потребує Христа — а Він нам себе залишив у Євхаристії, через руки священників.
Нехай сьогодні наші слова, які линуть із цього кафедрального храму і з кожного вашого серця, будуть почуті в Небі. Нехай їх почує Ісус Христос, нехай їх почують апостоли, які зібрались на цю Тайну Вечерю. Ми дуже вдячні за кожного священника, за кожне служіння, і просимо Бога про нові покликання. Тому що забери священника — і люди почнуть поклонятися звірам, як це було, коли Мойсей пішов на гору Синай. Усього 40 днів його не було з народом, і люди виготовили собі золоте теля, стали поклонятись йому як богові! Так є і сьогодні — повсюди, де люди не вшановують Христа. Вони творять собі інших богів. Тому сьогодні ми особливо дякуємо Богові за кожного священника, за дар покликання і дар віри. Нехай благодать, яка сьогодні спливатиме з цього вівтаря, відновить нас усіх, відновить Україну, відновить росію, щоб закінчилась війна, щоб люди перестали вбивати одне одного, а любили одне одного — бо цього хоче Христос. І про це ми благаємо Господа Бога.
Єпископ схиляється до ніг віруючих
Цього дня визнання віри відбувалося у формі запитань і відповідей — діти, які святкували річницю Першого Причастя, підтвердили єпископові свою віру, зреклися сатани і всілякого зла, а також обіцяли слухатися батьків. Єпископ Леон, «порушуючи протокол», перепитував їх, чи вони всерйоз зреклися, чи чесно вірять, і чи правду сказали, що батьків слухаються. Нехай це звернення уваги на суть урочисто сказаних слів допоможе юним душам усвідомити, що все відбувається всерйоз і не обмежується красивими обрядами в храмі.
Вітання священникам парафіяни склали перед початком Святої Меси — коротко і конкретно. Квіти, вручені душпастирям, зайняли своє місце перед вівтарем, поруч з іншими святковими декораціями.
У проповіді ординарій згадував часи, коли священників не було, і як вірні молилися в порожньому храмі, кладучи орнат священника на вівтар. Молитва тримала їх разом у надії, але не було кому відпустити гріхи і не було кому звершити Євхаристію. За кожного священника потрібно дякувати, а за наступні покликання молитися, і добре виховувати дітей, щоби світ їх не зманив.
Коли настав момент обмивання ніг, єпископ Леон погукав ще кількох чоловіків із храму, до тих, хто вже на початку Меси зайняв місця у сталях за вівтарем. Називаючи їх на імена, ординарій просив «не соромитися». Єпископ обмиває ноги активним парафіянам — не просто повторюючи жест Господа Ісуса, який вмив ноги апостолам перед Останньою Вечерею. Це жест вдячності Церкві тим людям, які жертовно служать своїй парафії. Зокрема, це були Лицарі Колумба, чиє служіння в катедрі постійне і багатопланове; також були представники світських францисканців, інші вірні.
А в цей самий час на іншому кінці міста, в санктуарії Пресвятого Серця Ісуса, єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович умивав ноги вірним парафії на Нігинському шосе.
Свята Меса Великого Четверга не має літургійного завершення — після перенесення Ісуса Євхаристійного до каплиці поклоніння ще тривала адорація, хор співав «Гіркі жалі», а Легіон Марії готувався до чування.
Фото автора
фінансово.
Щиро дякуємо!
