«Я знайшов Давида… чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю» (Діян 13, 22)
Один автор писав: «Я вірив, що знаю Бога. Так само вірив, що знаю Давида, але Бог, якого я знав, не був подібний до Давида. І серце Боже та серце Давида не були схожими ні у чому. Тому, читаючи свідчення Бога про Давида, я був вельми здивований. Із цього виникли дві гіпотези: або я не знав Бога, або я не знав Давида. Але свідчення Бога завжди істинне, навіть якщо не відповідає моєму розумінню…» Отож історія царя Давида – виклик шукати Бога, Його справедливість і Його наміри.
Від першої сторінки Біблії аж до останньої ми стаємо свідками історій конкретних людей, і багато з них відповіли Богові «так». Кожна така історія має і світлі, й темні моменти, які можуть запалювати або знеохочувати читача. Одним зі «славних і грішних» біблійних героїв є цар Давид. Для юдеїв він став символом безсмертного царства, а для християн через титул, яким названо Ісуса у Євангеліях – «син Давида», – знаком очікуваного Месії. Його важливість для історії спасіння ми можемо зауважити навіть у тому, що ім’я Давида на сторінках Святого Письма згадано 800 разів, а 60 із них – у Новому Завіті.
Цар із характером
Хороший коментар до життя й царювання Давида – текст із Книги Сираха, написаний у ІІ ст. перед Христом (Сир 47, 2‑11). Тут зібрано та описано центральні факти про особисті риси й людські вчинки царя Давида, хоч інколи здається, що вони одне одного заперечують. Наприклад, відвага Давида відразу робить його героєм в очах людей. Його сильна віра, яскраво виражена музичним та артистичним талантами, стає даром для прославлення Бога, а також знаком любові до Творця.
Давид надавав значення та величності ізраїльським урочистостям. За це став улюбленцем Бога, і – незважаючи на скоєний гріх – Бог дав йому «царський союз і слави престол в Ізраїлі». Але погляньмо, як в історичних книгах автори нам розповідають про його історію (1 Сам 16-31; 2 Сам 1‑24; 1 Цар 1, 1 – 2, 11). Ким же був цей цар – далекосяжний політик, проте переможений власними пристрастями, слабкий із власними синами та відважний і винахідливий у битвах?
Глибока віра й велике серце
ХІ століття перед народженням Ісуса Христа – цікаве та переломне в історії Ізраїля, в історії спасіння. Це вік переходу від одного устрою суспільства (кочівного, з харизматичним лідером на чолі, закладеного Мойсеєм та укріпленого за часів входу до Обіцяної землі) до монархічного устрою. У цей період відбулося чимало битв із філістимлянами. В одній із таких баталій і загинув перший ізраїльський цар – Саул. Його наступником став Давид, син Єссея з Віфлеєма, з роду Юди.
Його поява на сцені Святої Історії – надзвичайно цікава. В подіях, які передують коронуванню Давида, читачам розкривається його глибока віра та велике серце. Цей молодий пастух і на музичному інструменті грає, і гімни укладає.
У Святому Письмі маємо дві різні розповіді про появу Давида при царському дворі. Згідно з першою, молодий віфлеємський пастух, якого помазав на царя пророк і останній суддя Самуїл, є потіхою Бога (пор. 1 Сам 16, 1) для старого праведника, який уболіває відступництвом царя Саула. Саме помазання відбулося потай від Саула. Давид несподівано з’являється при царському дворі як гравець на цитрі, щоби своєю грою заспокоювати царя, якого мучить злий дух (пор. 1 Сам 16, 16). Саулові до вподоби гра і присутність пастуха, тому він призначає Давида своїм наступником.
Подвиг Давида
Від цієї відрізняється друга розповідь, яка каже, що при царському дворі Давид уперше з’явився після своєї перемоги над Голіафом. Він був єдиним, хто відгукнувся на заклик виступити проти насмішника й безбожника, який зневажав Ізраїль. Порівняно з великим і досвідченим «від молодощів» вояком Давид здається слабким. Проте безстрашність, зроджена не з молодечої зухвалості, а з глибокого уповання на Бога, переконує Саула та його оточення (пор. 1 Сам 17, 37).
Без бойової одежі, без бронзового шолому, без панцира й меча. З палицею пастуха, п’ятьма каменями, пращею та словами Саула: «Іди, й нехай Господь буде з Тобою», – в ім’я Бога живого Давид стає переможцем. За принесену перемогу Саул видає Міхаль (свою другу дочку) за жінку Давидові. Тут, на царському дворі, Давид і Йонатан (син Саула) стають друзями.
Вбивча конкуренція
Життя швидко записує до історії славетні перемоги, але пам’ять про них забуває. При царському дворі Саул наповнює своє серце підозрами щодо Давида. Починає вбачати в ньому конкурента, відтак намагається вбити. Щоби зберегти своє життя, Давидові довелося навіть утікати в Раму до Самуїла, на пустелю Юди, і ховатися. Двічі він мав нагоду вбити царя Саула, та з поваги до його помазання, яке було знаком Божої благодаті, залишає його при житті.
У цей період поневірянь він закохується в розсудливу та розумну Авігайлу – дружину багатого, скупого й негостинного Навала, а після його смерті одружується з нею. Утікаючи якнайдалі від Саула, Давид ховається у Філістимлянській землі, ворожій до Саула. Уміло входить у довіру місцевого володаря. Там у нагороду отримує місто Ціклаг, де і живе. Пізніше це місто знищили амалекитяни. В одній із битв із філістимлянами і загинули Саул та Йонатан. На звістку про сумну подію Давид складає тужливу пісню-гімн (2 Сам 1, 19‑27).
Давид царює
Навіть після смерті Саула Давиду доводиться боротися за царський трон довгих сім років. Завоювавши Єрусалим, він робить це місто столицею свого царства й переносить сюди кивот Завіту. Святиню, яку він спроектував, побудує його син Соломон. За його царювання Ізраїль стає великою потужною державою, яка, на жаль, не триватиме довго.
У найвищому розквіті свого володарювання Давид заплямив себе гріхом перелюбу з Версавією, дружиною Урії, хеттита (пор. 2 Сам 11-12). Щоби приховати гріх, цар наказує в одній із військових дій підставити Урію, аби той загинув. Цей гріх бачить Бог, який посилає пророка Натана і через нього звіщає кари, що спадуть на дім Давида. Версавія, однак, стає дружиною Давида й народжує Соломона, його наступника.
Найстарший син Давида, Авесалом, підбурює народ проти свого батька… Коли обставини складаються для нього добре, син скидає Давида з престолу. Спершу цей бунт набирає сили, і цар змушений покинути Єрусалим, щоб урятуватися. Із часом Давид знову набирає прибічників і на чолі з Йоавом перемагає людей Авесалома. У цій битві Авесалом і загине, хоча воля Давида була іншою.
Боротьба за царський престол тривала до того, як Натан помазав Соломона на царя. Коли 70‑літній Давид помиратиме, він заповість Соломону дотримуватися вірності Богові та Його заповідям. Поховали його у Єрусалимі на Сіонській горі.
Перший між наверненими
На іконах, між царями і пророками, Давид завжди зображений зі своєю цитрою, на якій виспівує псалми. У Книзі Псалмів їх аж 150, у юдейській Псалтирі під титулом «Давидів псалом» маємо 73 твори, а в перекладі Сімдесятьох – аж 83. Це твори поета і співака, віддзеркалення його внутрішнього життя.
Автор Послання до євреїв заохочує нас наслідувати віру Давида, яка є довірою до Бога (Євр 11). Він часто радиться з Богом, відчуває свою залежність від Нього. І сміливість, яку ми бачимо в ньому, – це наслідок цієї живої віри. Народжені з такої особистої віри пісні-псалми – то не лише опис його сучасності: вони стають пророчим поглядом у майбутнє, у сповнення очікування на Месію малої решти вірного Ізраїля. Тому вже молода християнська спільнота, молячись словами Псалмів, у них споглядала Господа.
Багато можна ще писати про Давида і його значення. Розповідати, як його приклад надихав митців, поетів, піснярів, художників… Розповідати і представляти його людське життя, сповнене віри. Давида можна назвати першим між тими, які навертаються. Він перший, хто визнає свій гріх і не виправдовується з нього. Він не вагався визнати гріх і понести за нього відповідні наслідки. Попри все, Псалми царя Давида – це досконала спроба пісні майбутніх поколінь, для яких закінчиться очікування на Месію, а почнеться вірне крокування за Ним.
о. Віталій Храбатин
«Католицький Вісник», № 4/ 2015
Давид-Псалмоспівець. Гравюра Юліуса Шнорр фон Карольсфельда
фінансово.
Щиро дякуємо!
