Міст через прірву

Роздуми над Словом Божим на IV неділю Великого Посту, рік Б

Христос прийшов на світ як світло, аби ми могли бачити дорогу, якою маємо йти. Прийшов також і судити; але єдиним, кого Він засудив, був диявол. Хрест Спасителя засудив сатану, а грішників — не засудив, а спас.

Світло Ісуса також освітлює провалля між грішною людиною і святим Богом. Провалля, прірва насправді нездоланна. Але прірва лиш тоді грізна, коли темно чи туман. Освітлена, вона стає всього лиш пересторогою.

Ба більше: «Бог дивиться у відхлань» (Дан 3, 55). Куди сягає погляд Бога, там постійно є надія спасіння: можна відвернутися і поглянути в Обличчя, яке спасає…

Ісус не тільки освітлює прірву між Богом і людиною, але стає мостом, що єднає два береги. Отець кинув Сина у відхлань страждання, наче міст через прірву. Як Мойсей підніс змія в пустелі, так потрібне було Страждання Сина на Хресті. Як вогняні змії кусали палючою отрутою в пустелі тих, хто не був слухняний Богові, і як піднятий Мойсеєм змій мав своїм живим палаючим виглядом завдати смертельного удару самій смерті, так піднесений на хресті Христос мусив бути кинутий смерті, аби своєю смертю смерть подолати.

Як це перенести на наше життя?

По-перше, то не гріх насправді грізний, а непомічання гріха і тривання у ньому.

По-друге, розпізнати те, що відділяє нас від Бога, ми можемо тільки у світлі життя Ісуса, описаного у Євангеліях. Через темряву й туман у нас самих ми можемо не помітити, що між нами і Богом — прірва. Натомість світло Ісуса дозволяє прикласти до цієї перешкоди мірку Хреста. Ширина прірви дорівнює довжині Хреста, який єднає обидва береги. Ми перестаємо лякатися своєї віддаленості від Бога, бо Він сам збудував для нас міст. І перестаємо обманювати себе, що ми вже так близькі до Нього, — бо якби так було, то Хрест Ісуса був би непотрібний…

По-третє, сам Ісус є наш Провідник і Посередник для грішників. Погляньмо, як Христос провадить загублених овець до Отця через міст Хреста. Те, що люди були злі, не заважало Йому нести Хрест.

А ми? Чи ми інколи не вважаємо, що погані люди заважають нам бути близько Бога? Насправді ж то не вони заважають нам, а ми заважаємо їм побачити милосердя Господа. Чи ми допомагаємо іншим віднайти єдиний шлях до зустрічі з Богом, яким є Хрест Ісуса? Погляньмо на своє життя й наші суди про інших під таким кутом зору: чи ми прагнемо тих інших радше скинути у прірву, а чи схопити за руку й перейти разом до дому Отця?