Він не хотів грати постільні сцени з Барбарою Стрейзанд. Він молився за Папу… Роберт Редфорд і його приховане життя.
Роберт Редфорд, який помер 16 вересня 2025 року (йому було 89 років), запам’ятався не лише як один із найулюбленіших акторів Голлівуду, — але й як людина, яка негаласливо жила цінностями, що глибоко зворушують людський дух.
Його кінокар’єра була вражаючою: від «Бутч Кессіді і Санденс Кід» до «Жала» та «З Африки» він залишався зіркою, визнаною в усьому світі. Однак Редфорд ніколи не дозволяв славі визначати себе. «Частина мене не довіряла цьому», — одного разу зізнався він в інтерв’ю для журналу Esquire.
Натомість він шукав простоти: перебрався в гори Юти, де знайшов «багато простору для прогулянок» та побудував дім подалі від голлівудського блиску.
Життя, вкорінене в сім’ї
Попри всі нагороди та визнання, своїм найбільшим досягненням Роберт Редфорд вважав батьківство. Як батько чотирьох дітей та дід сімох онуків, він часто казав: «Діти… це найкраще, що є в моєму житті».
Однак його сімейне життя не обійшлося без трагедії. Редфорд і його перша дружина, Лола, втратили свого первістка, Скотта, всього за кілька місяців після його народження. Десятиліття потому актор зіткнувся з болем втрати сина, Джеймса, через рак. Такі удари могли би зламати кого завгодно; проте Редфорд зносив їх із тихою силою, не шукаючи співчуття, а покладаючись на любов інших дітей та онуків.
У подальші роки він часто наголошував, що сім’я залишається його опорою. Редфорд насолоджувався товариством своїх доньок і з радістю спостерігав, як ростуть його онуки. Він вважав, що його друга дружина, художниця Сибілла Саґґарс, дала йому «зовсім новий поштовх у житті», що він знайшов у цьому подружжі товариство та спільну мету. Як писав журнал People, їхня робота над екологічними проєктами — поєднання її художнього бачення з його відданістю захисту довкілля — додавала йому сил.
Всупереч голлівудським трендам
Одним із найпам’ятніших фільмів його кар’єри була мелодрама 1973 року «Зустріч двох сердець», яка мала чотири номінації на «Оскар» і здобула дві перемоги.
Редфорд знімався разом із Барброю Стрейзанд. Хоча їхнє екранне кохання полонило глядачів, стосунки між акторами в реальному житті були далеко не романтичними. У своїй книжці «Якими вони були» (The Way They Were) Роберт Хофлер пише, що Стрейзанд була просто-таки «засліплена» красою Редфорда і скидалося на те, що екранний роман переросте в реальний.
Але Редфорд був щасливим чоловіком і батьком. Він хотів зберегти стосунки з екранною партнеркою виключно професійними. Він знав, що у Стрейзанд репутація людини, яка мала романи з багатьма своїми партнерами на екрані. Щоб захистити себе й підтримувати суто професійні стосунки на знімальному майданчику, Редфорд надягнув два спеціальні бандажі для сцени сексу з Барброю, що була одягнена в бікіні. Протягом усього часу зйомок Редфорд мінімізував контакти зі Стрейзанд, попри весь її натиск.
Зустріч у Ватикані
Віра посідала недеклакративне місце в його житті. Сам Редфорд не був традиційно релігійним, однак виявляв глибоку повагу до тих, хто насправді жив своєю вірою.
2019 року Роберт Редфорд відвідав Ватикан разом зі своєю дружиною, смиренно представився Папі Франциску й подякував йому за провід у Церкві. Папа попросив його помолитися за нього, а Редфорд просто відповів: «Я молюся». Це був короткий обмін репліками, але він показав відкритість актора до духовного виміру.
Щедрість духу
Незважаючи на свою величезну славу, Редфорд був втіленою скромністю. Він опирався спокусі голлівудського гламуру, натомість обравши будувати творчу спільноту через Інститут Санденс, який підтримував молодих і незалежних кінематографістів. Редфорд вважав, що кожен заслуговує на шанс розповісти свою історію. Це свідчило про його щедрість духу — таку, що підносить інших, а не чіпляється за власну геніальність.
Однією з найбільш натхненних його якостей було те, як він приймав старість. Замість того, щоб боротися з часом, він, схоже, вбачав у ньому частину краси життя. «Життя по суті сумне. Щастя спорадичне. Воно приходить у певні хвилини, і це все. Треба вміти взяти все з кожної миті», — якось сказав Редфорд. Це був його спосіб нагадати, що радість — швидкоплинна, але безцінна, і що кожний етап життя, включаючи останній, може мати сенс.
Спадщина надії
Історія Роберта Редфорда нагадує, що успіх і слава минають, але кохання, сім’я і чесне життя залишаються. Він жив гідно, мужньо зносив біль і сприймав старість як дар. Як і персонажі, яких він зображував на екрані — сміливі, недосконалі, але глибоко людські, — його власне життя залишає нас окриленими надією. Зрештою — можливо, його найбільша роль була не на кіноекрані, а в тому, як він показав, що за будь-яких умов можна жити зі смиренням, сенсом і благодаттю.
Вічне спочивання даруй йому, Господи…
Переклад CREDO за: Керіт Ґардінер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
