Роздуми над Словом Божим на середу IV тижня Великого Посту
Бо як Отець має життя в собі, так дав і Синові мати в собі життя. І дав Йому владу суд чинити, бо він є Сином Людським. Не дивуйтеся цьому, бо надходить година, коли всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду. Не можу Я сам від себе робити нічого. Як Я чую, так і суджу, і Мій суд справедливий, бо не шукаю своєї волі, але волі Того, хто Мене послав.
Так багато Ісус сьогодні нам сказав про свої відносини з Отцем. Спробуємо на Його слова подивитись під земним кутом.
Звернімо увагу, що Ісус говорить про себе як про Сина, а про Бога — як про Отця. Не вживає «офіційних» назв: Бог, Творець, Месія тощо. Син і Отець. Думаю, що цим Ісус хоче показати Бога Отця як люблячого Батька, а не суворого суддю.
Коротко можемо визначити головні риси Їхніх відносин, але надамо їм трохи земного характеру.
Син та Отець проводять багато часу разом у спілкуванні, діленні життям та досвідом. «Син нічого робити не може сам від себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець». Це стосунки довіри, допомоги, заохочення, щось завжди нове: «більші від цих діла появить Йому». Це стосунки дружби. Отець довіряє синові, віддає Йому великі справи: «Синові дав Він суд увесь». Стосунки поваги та послуху: «Не може Син нічого робити від себе». Про такого батька можна лише мріяти.
Я маю маленького чудового синочка, якому скоро буде два рочки. І вже зі своєї недовгої практики батьківства бачу, як діти копіюють усе, що переживають із батьками: емоції, реакції, дії тощо. Як сильно батьки важливі для дітей! Вони дають захист, їжу, тепло, любов, навчання, розвиток, приклад поведінки. Але часто батьки багато в чому обділяють дитину, свідомо чи несвідомо. Замість уваги та спільного часу — відчуження й самотність. Замість підбадьорення та довіри — зневага і контроль. Живе спілкування замінюється телевізором та іграшками.
І навіть якщо ми носимо в собі рани від наших земних батьків, які також зранені своїми батьками, то маю добру новину. Господь прагне стати моїм Батьком, з яким можу мати близькі відносини довіри, заохочення, спілкування, чудового часу разом, з яким можу творити чудеса. Адже «ми — діти Божі» (Рим 8, 16).
Кожного дня називаю Бога Отцем у молитві «Отче наш», — та чи переживаю такі відносини з Богом, що можу звати Його «Татом»? Чи насправді радію, що маю найкращого у світі Батька? Якщо навіть ні, то придивімось до головних моментів, про які наголошує Син: час разом — це молитва, і послух — «шукаю не своєї волі, лише волі Того, хто послав Мене». Добре, що маємо Старшого Брата, з якого можна брати приклад.
фінансово.
Щиро дякуємо!
