Римо-катол.: 13 квітня (довільний спомин)
Греко-катол.: 14 квітня
Коли центр імперії зміщується на інші тереториї з огляду на зміну самої імперії, — Церкві та її очільникові доводиться важко. Папа Мартин увійшов в історію християнства як «Римський Папа, захисник православного вчення».
Сьоме століття, рештки римського панування зникають, а Східна Римська імперія, вона ж Візантія, або Грецьке царство, панує як «другий Рим». Столиця в Константинополі, з-під чиєї влади прагнуть за будь-якого приводу вийти території, що не бажають бути «ісконно візантійськими», бо й так ними не є. Не в останню чергу приводами спротиву ставали релігійні погляди. Успіх несторіанства у Месопотамії зродив Халдейську Церкву, що поширилася Персією аж по Індію. Монофізитство дало підставу виникненню Коптської Церкви в Єгипті, Абіссинської — в Ефіопії, яковитів у Сирії і Вірменської Церкви у Малій Азії.
Папі Мартинові дісталося не тільки бути єпископом Рима в усій цій віросповідній мішанині, а й боротися безпосередньо з Константинополем. Оскільки заради політичної стабільності держави її керівництво вирішило створити своє розуміння християнства і проголосити його правильним. Так постало монофелітство, зрештою засуджене на Латеранському помісному соборі 469 року. Імператорський указ про монофелітство фактично був не державним розпорядженням, а богословським трактатом, підготовленим патріархом. З патріархами — творцями і захисниками єресі — Папа Мартин боровся, маючи підтримку шерегу Церков Сходу, які не бажали приймати державну нав’язувану єресь. Святий Софроній Єрусалимський відправляв свого довіреного єпископа Стефана Дорського в Рим, зайнятий сарацинами, зі словами: «Пройдіть усю землю від краю до краю, доберіться до Апостольського Престолу, цієї основи православної віри, і викладіть перед святими особами зачеплені в наших краях питання…» Від імені Софронія єпископ Стефан виступав на Латеранському соборі, який сформулював 20 канонів проти монофелітства, пізніше розісланих по всьому світу. Свого часу їх прийняв і повністю затвердив VI Вселенський Собор як найкращий і найвиразніший виклад «православного» (тобто правильного) вчення Католицької (тобто Вселенської) Церкви.
У відповідь на засудження єресі імператор звелів своєму намісникові в Равенні арештувати Папу, однак той відмовився, бачачи авторитет єпископа Рима. Потім інший посланець Візантії заманив Папу Мартина на корабель, де єпископа арештували, і зрештою привіз його у столицю. Папу Мартина звинуватили в підбурюванні Равеннського намісника до заколоту проти імператора і в безпідставному проголошенні себе папою. Після верховного суду він потрапив до Криму, в Херсонес, де зрештою помер у каменоломні 655 року, не маючи навіть хліба, але переймаючись тільки тим, щоб у Римі не засів з розпорядження кесаря якийсь послідовник єресі.
Святий Мартин І — останній Папа, якого Церква вписала в ґроно прославлених як мученика.
В іконографії зображається у папському вбранні, з книгою в руках.
фінансово.
Щиро дякуємо!
