Заупокійну Месу за режисеркою фільмів про Папу Йоана Павла ІІ Тамарою Ельжбетою Якжиною, яка трагічно загинула в середині березня, відслужили 4 травня в католицькому храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Москві.
Богослужіння очолив генеральний вікарій архидієцезії Божої Матері в Москві монсеньйор Сергій Тимашов у співслужінні з директором інформаційної служби архидієцезії отцем Кирилом Горбуновим та священиками-францисканцями і салезіанами.
Перед початком Меси відбулася громадянська панахида. На ній виступили родичі, друзі, колеги Тамари Якжиної, які поділилися спогадами про неї. Телеграму співчуття на адресу рідних і близьких направив міністр культури РФ Володимир Мединський. Були зачитані слова співчуття від архиєпископа Паоло Пецці і апостольського нунція в РФ архиєпископа Івана Юрковича.
Протягом місяця після зникнення Тамари Якжіної всі близькі чекали відомостей про неї, сподівалися на диво, хоча надія танула з кожним днем, сказав Ігор Баранов, директор Видавництва францисканців. За його словами, у Тамари Якжиноі був «дивовижно світлий шлях». Вона любила виписувати афоризми, і один з них належав Антуану де Сент-Екзюпері: якщо ти у житті робиш свою улюблену справу, це означає, що ти відбувся.
«Тамара відбулася, — підкреслив Ігор Баранов. — Вона займалася улюбленою справою і несла людям світло і добро — несла своїми численними фільмами про композиторів, режисерів, художників, про мистецтво».
Останні фільми були присвячені Папі Йоану Павлу II.
«Зараз вона отримала найвищу нагороду — опинитися разом з Йоаном Павлом II, молитися разом з ним. Вічна їй пам'ять».
На церемонії прощання виступили двоюрідна сестра загиблої Валентина, Галина Романова, разом з якою Тамара Якжина робила фільм про Йоана Павла II, подруга Олена Геккер, віце-президент Гільдії композиторів кіно Тарас Буєвський, співачка, народна артистка Олена Камбурова, завдяки якій було привернуто увагу ЗМІ до зникнення Тамари Якжини і розпочато розслідування. Промовці говорили про любов Тамари до людей, до всього живого, про її «подяку за кожен подих життя».
Про Тамару Якжіну згадували як про чудову творчу особистість, яка була натхненником багатьох заходів, проектів, про її місіонерство, про її служіння двом культурам – російській та польській.
«Я в Польщі захищаю росіян, в Росії захищаю поляків», — навів її слова музикант з Російського державного симфонічного оркестру кінематографії. Тамара Германівна була щасливою після завершення фільму про Йоана Павла II, сказавши: «Совість моя чиста, я доробила цей фільм до кінця».
Анатолій Красіков, виступаючи від Російського товариства Йоана Павла II, підкреслив, що Тамара Якжина стала символом вірності високій культурі, символом вірності Росії та Польщі, двом країнам, які, при всіх складнощах історії, живуть поруч і будуть жити поруч завжди. Також, зазначив він, Тамара «стала символом нашого сьогоднішнього життя, того, що навколо нас».
Криміналізація різних структур, включаючи державні, трагічним чином відбилася на її долі. Тамара часто була в від’їзді, «а ми знаходились тут і бачили, як живемо».
Красіков висловив жаль, що «ми не попередили, що треба бути обережною людиною, і в цьому наша вина».
Було зачитано послання двох друзів Тамари Якжиної – Войцеха та Йони, які в цей час виїхали до Любліна показувати фільм Тамари «Папа, який не помер».
Промовці не залишили без уваги факт насильницької смерті Тамари Якжиної, її мученицької смерті, відзначаючи, що злочинці повинні бути покарані. Монсеньйор Сергій Тимашов у своєму слові зазначив, що насильницька смерть таємничим чином пов'язує нас з пасхальною подією – смертю і воскресінням Христа. У той же час, насильницька смерть нагадує про тих, хто цю смерть заподіяв. «Люди, вбиваючи, скоюють тяжкий гріх, – сказав священик. – Але немає гріха, який би Бог не простив». Пробачити не означає забути, це означає молитися про покаяння самих злочинців, про те, що, можливо, ця ситуація, як уже бувало в історії, стане для них зверненням до Бога. За словами отця Сергія, було б образою пам'яті Тамари вважати, що вона не хотіла б навернення вбивць.
Похорон Тамари Ельжбети Якжини відбувся у той же день на Хованському цвинтарі.
Тамара Якжина зникла в середині березня, і незабаром в інтернеті з'явилося оголошення про продаж її квартири. Тільки після виступу в ЗМІ Олени Камбурової подія набула розголосу і було дано поштовх розслідуванню, в результаті якого були затримані підозрювані. Один з них зізнався у вбивстві і вказав місце її поховання.
Тамара Якжина закінчила телевізійне відділення факультету журналістики МДУ ім. М.В.Ломоносова за фахом «літературний співробітник радіо і телебачення, журналіст», а потім – Вищі режисерські курси, отримавши диплом режисера документального кіно і телебачення.
Більше 20 років пропрацювала на Центральному телебаченні, де створювала програми різних жанрів. Була автором документальних фільмів «Солодка мрія» (про композитора П.І.Чайковського), «Чути було далеко» (про історію церковних дзвонів на Русі), «Спаси, Боже, люди Твоя» (фільм про православну музику), про художника Павла Коріна, артиста Великого театру оперного співака Василя Петрова, композиторів Едуарда Артем'єва та Альфреда Шнітке. Член Спілки кінематографістів Росії, член Спілки журналістів РФ та Міжнародної конфедерації журналістів, член Російської Академії кінематографічних мистецтв «Ніка». У журналі «Меценат і Мир» Т.Г. Якжина була куратором розділу «Польща». В останні роки працювала також на замовлення польського телебачення. Була активним членом російського Товариства Йоана Павла II, повідомляє про неї сайт архидієцезії Божої Матері.
У 2005 році вона випустила фільм про Папу Римського Йоана Павла II «Не бійся! Я молюся за тебе!», останній її фільм — «Папа, який не помер…», російська прем'єра якого відбулася вже за відсутності автора.
За матеріалами: Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
