Як кожне інше Блаженство і Господнє вчення, Блаженство про миротворців ми можемо зрозуміти лише в контексті цілої особи Ісуса Христа. Блаженства не створюють восьми окремих людських характерів чи надзвичайних героїв. Так, як вони оспівані і як зустрічаються в особі Христа, Блаженства стають образом до наслідування. Це завдання кожного християнина, моє і твоє, як в особистому, так і в суспільному житті.
Говорячи про миротворців, слід відразу зазначити: не йдеться виключно про погляди, думки чи ідеї (наприклад, бути пацифістом у хорошому значенні цього слова – бути «за мир»). Суть у тому, що бути миротворцем – це будувати мир, сіяти згоду там, де є розбрат. Це також мирити противників, тобто конкретно діяти в напрямку творення миру і злагоди між людьми.
Мир у серці – мир у світі
Переносячи поняття миротворець на християнський ґрунт, ми розуміємо: отримавши від Христа мир, ми покликані передавати його іншій людині. Мир – це насамперед дар нашого Господа, адже Воскреслий Ісус не раз вітає учнів словами: «Мир вам».
Наслідуючи Вчителя, слід подбати передусім про мир у власному серці. Багато хто відразу скаже: досить цієї теорії, або: це лише втеча від складніших питань і завдань. Однак без усвідомлення цієї правди, без миру в серці й у власному житті, ніхто не зможе побудувати справжнього миру в суспільстві.
Мир Христа чи кесаря Августа?
А який саме мир ми хочемо будувати? Власний чи Христовий? Христос не лише закликає бути миротворцем, а передусім сам дає й сіє мир: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його» (Йн 14, 27). Не один Христос, а й кесар Август встановлює мир, – римський мир, здобутий перемогою, шляхом війни і знищення ворогів… Натомість Ісус пропонує мир шляхом перемоги над самим собою, а не над іншими; духовну перемогу, а не військову.
«… Вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому» (Еф 2, 15-16), Христос перемагає ворожнечу, а не ворога. Власне, найкращий спосіб будувати мир – це знищувати ворожнечу, а не супротивника, а єдине знаряддя, щоби цього досягти, – діалог, а не зброя. Наприклад, коли Авраама Лінкольна звинувачували в надмірній лояльності до своїх суперників, він відповідав: «Хіба я не знищую своїх ворогів, роблячи їх моїми друзями?»
Те, що єднає, сильніше від того, що роз’єднує
У діалозі з ворогами (або навіть із близькими, які стоять по інший бік барикад) слід насамперед шукати те, що нас єднає, а не те, що роз’єднує. Розпочинаючи розмову з захисту своїх позицій чи переконуючи протилежну сторону у своїй правоті, ми ніколи не побудуємо порозуміння. Шукаймо те, що маємо спільного: однакові погляди, цілі, біди чи радості. Нас напевно єднає більше, ніж роз’єднує.
А те, що нас єднає, – сильніше від того, що роз’єднує. Наприклад, у діалозі з різними конфесіями слід насамперед дивитися на те, що єднає, а саме: на визнання віри в одного Бога, на Євангеліє… Не менш важливим є вміння відрізняти суттєве й найголовніше від другорядного й того, що є лише відтінком важливого. Таким чином ми можемо будувати діалог не лише з віруючими інших конфесій, а і з людьми інших політичних поглядів.
Правда перед нами
Часом здається, що дискусія недоречна, адже ми впевнені в собі й сперечатися нібито немає сенсу. Звісно, якщо ми переконані виключно у своїй правоті, то можна не розпочинати діалогу, тому що з цього вийде просто суперечка. Християнський же погляд такий: правду не можна мати (посідати), адже Правда – це особа Ісуса Христа, і Він є перед нами, а ми всі разом перебуваємо лише в пошуках Його. У доброму діалозі й будуванні миру важливо пам’ятати, що ніхто не має Правди, адже Вона перед нами і ми всі разом перебуваємо на тому самому шляху в дозріванні до Неї.
У діалозі між християнами та юдеями можна помітити, як хрест Ісуса може єднати або розділяти віруючих. В іконографії це чітко показано на прикладі двох ікон: францисканського хреста св. Даміана та ікони Розп’яття Діонісія (1500 рік). Біля рук розп’ятого Христа на хресті св. Даміана зображені дві жіночі постаті: Церква (уособлення християнства) і Синагога (уособлення юдаїзму), які дивляться в одному напрямку, тобто на Розіп’ятого.
На іконі Розп’яття Діонісій теж представляє двох жінок, але тільки одну – Церкву – ангел штовхає до Христа, а другу – проганяє від Нього. Отже бачимо, що в першому випадку виконується задум Творця, висловлений св. Павлом: «Бо Він – наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому» (Еф 2, 14-16). У другому випадку показано, як історично розвилися відносини між віруючими. У такий спосіб Христос може як об’єднувати, так і роз’єднувати, а вже від людини залежить, чи схоче вона шукати Правду і йти до Неї, чи просто самовпевнено вважати, що Правду вже осягнула, – однак залишатися в темряві.
Think globally, act locally
Одне сучасне англомовне гасло закликає: think globally, act locally, тобто «мислити глобально, діяти локально». Це гасло стосується й миру. Думати про мир у світі та творити мир у локальному середовищі. Здавалося би, усе просто і зрозуміло; однак якщо подивитися практично і глибше, то не все так просто й далеко не всі здатні це робити. Стара істина: набагато легше любити брата далекого й незнайомого, аніж брата, який поруч. Часто ми проголошуємо мир або милосердя у світі, у країні, у місті… А воюємо у своїй церковній спільноті, у родині чи з найближчими сусідами. Проте Христос «…прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько» (Еф 2, 17).
Ми не можемо зупинити війну в державі, але можемо першими підійти до сусіда й простягнути руку миру, попросити пробачення й першими сказати: «Вибачаю!..» Християни мають діяти відразу, тут і тепер. І нехай це буде «крапля в морі», та без неї не буде цілості. Бо саме з краплин і складається море, чи не так?
о. Бенедикт Марія Свідерський OFM
«Католицький Вісник», № 9 / 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
