Молитва гори
У духовному доробку ченців Афону є так звана «молитва гори» — один з елементів традиції ісихазму. Послушникові доручають сидіти перед горою, споглядати її і вчитися «молитися як гора». Звісно, гора — це символ, ікона, двері в духовний світ. Символ багатозначний, багатовимірний, має багато пластів і аспектів, відхиляє, показує і дає можливість пізнати якийсь фрагмент духовної дійсності — згідно з духовною ревністю людини та Божою волею і даром для цієї людини.
Погляньмо на деякі моменти символіки гори. Гора нерухома, перебуває на місці, бездіяльна, пасивна. У цьому плані «стати як гора» або «молитися як гора» означає заспокоїти свій розум, емоції, бажання, прагнення, ввійти в стан ісихії (ησυχία — тиша, спокій), стати пасивним. Людина переводить увагу з зовнішнього на внутрішнє, з видимого на невидиме, з матеріального на духовне.
Довкола гори вирує життя, рух, революції, війни, світ змінюється. А гора залишається непорушною й незмінною. Вона існує ніби в іншому часовому вимірі, час для неї протікає повільно. Гора дивиться і сприймає історію з перспективи вічності. Історія плинна, великі цивілізаційні зміни для гори — тільки мить. Вона до них не прив’язується, не залучається в них, не надає їм великого значення. Гора спокійно сприймає все, що діється довкола — як добре, так і зле. В сучасному християнстві, просвіченому психологією, багато говориться про те, щоб сприймати іншу людину такою, якою вона є, не намагатися її змінити. Але щоб це зробити, спершу треба себе самого змінити: самі теоретичні знання того, як я маю сприймати іншу людину, не змінять мого реального сприйняття. «Молитва гори» — це конкретний практичний шлях у цьому напрямку.
В активному, забіганому й запрацьованому світі час — це гроші, час розділяється на минуле, теперішнє і майбутнє. Для гори існує лише теперішнє, а глибоке зосередження на теперішньому дає людині досвід відчуття існування, відчуття радості просто бути, існувати; відчуття, що за цим досвідом перебуває незбагненна таїна.
Молитва спокою, молитва скелі,
Зникають в сутінках земні оселі.
Ти вріс в фундамент древніх пірамід,
І час змінив свій плин, і цілий світ.
У тобі плине вічність і хвилина,
Яка різниця — скеля ти, людина?
Ти лиш одне із безлічі створінь
І, як усі, німе, неначе тінь
Далекої, незнаної зорі,
Що загорілась в галактичній млі.
В твоїх очах не видно дна глибин —
Ні, ти не камінь, ти правдивий син,
В якому плинуть неземні простори,
Казкові Божі незбагненні твори.
Ти учишся в просторах мандрувати
І розуміти слово «ІСНУВАТИ».
Якщо ці елементи духовних практик Отців Пустелі й Афону перевести на мову ігнатіянської духовності, то св. Ігнатій виражає цей досвід дуже лаконічно, однією максимою: «age quod agis» — «роби те, що робиш». Це не наука, а короткий вербальний символ. Від конкретної людини залежить, як вона його сприйме і зрозуміє.
о. Олег Кривобочок, ТІ, Єзуїти в Україні
фінансово.
Щиро дякуємо!
