Вінничани роз’яснили ЗМІ, як трактувати і реалізувати на практиці положення Закону.
9 квітня ц.р. наш Парламент ухвалив довгоочікуваний «декомунізаційний пакет». Одним із найважливіших Законів, за який проголосували наші законотворці, є Закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарного режимів.
Що стосується засудження злочинів ІІІ Рейху стосовно усіх мешканців Європи і тих самих німців, то тут усе зрозуміло. Українське суспільство від маленького виховували у традиціях «діди воювали, а ви відбудовуйте знищену фашистами Україну». Що стосується засудження злочинів радянської влади, то ухвалений Закон став для декого несподіванкою, ба навіть «громом з ясного неба».
Нічого дивного: про Голодомор і хвилі репресій як до, так і після війни наші бабусі й дідусі боялися говорити навіть за часів незалежної України. Багато з них забрали свої таємниці у могили. На щастя, залишились документи, значна кількість яких, зокрема, була розсекречена тим самим «декомунізаційним пакетом».
Уже ніхто не може заперечити, що понад 10 мільйонів українців (громадян України, а не тільки за національністю) втратили життя або в боротьбі з комуністичним режимом, або будучи репресованим за вигаданими статтями — наприклад, «за контрреволюційну діяльність проти радянської влади» або «за членство в польській військовій організації». Більше того: тепер кожне заперечення злочинної суті комуністичного тоталітарного режиму вважатиметься злочином і каратиметься дуже суворо, за статтями Кримінального кодексу.
«Закон про декомунізацію» не висмоктаний з пальця. Він спирається на загальновизнані норми міжнародного права — резолюцію ПАРЄ, декларацію Європарламенту та Спільну заяву країн ООН, ухвалену на 58 Генеральній асамблеї, а також на низку українських законів і рішень суддів.
Тепер комуністичний режим вважатиметься в Україні таким, що несумісний з основоположними правами і свободами людини.
3‑го липня члени Громадської ініціативи «Центр альтернативних рішень» запросили вінницькі ЗМІ до філії бібліотеки ім. Тімірязєва, що по вулиці Соборній, 70, аби пояснити громадськості з їхньою допомогою, як трактувати новий «Закон про декомунізацію». Заодно представили свої пропозиції щодо зміни назв місцевостей у Вінницькій області, які підпадають під поняття «тоталітарна символіка».
— Згідно з положенням, під поняття «комуністична символіка», крім серпа, молота і пам’ятників Леніну та Сталіну, підпадають також і назви населених пунктів, вулиць, які містять імена посадовців компартії (починаючи від секретаря райкому) та присвячені катам українського народу — діячам НКВД, придушувачам незалежності, як і комуністичним ювілеям, — говорив Юрій Войціцький, один з ініціаторів проведення зустрічі.
— Проаналізувавши мапу Вінницької області, ми нарахували 21 населений пункт, які необхідно терміново перейменувати. Взагалі в Україні понад 870 населених пунктів чекають на перейменування: це 3% від загальної кількості. Серед «перлинок» радянської епохи на нашій Вінниччині збереглись усім відоме Комсомольське у Козятинському районі, дві Чапаєвки, дві Лєнінки, аж три села Радянське тощо. Ці назви вони діставали переважно у 1923-1967 роках. Ми віднайшли у різних джерелах дані про назви цих 21 місцевостей перед більшовицьким переворотом. Ті, яких не було на мапі, прив’язали до географічних особливостей або навколишньої топоніміки і систематизовано внесли ці пропозиції до кожної сільської ради окремо. Деякі «комуністичні» села виникли як нові поселення колгоспників у 20-х роках ХХ ст. і для них неможливо відновити історичну назву, — уточнив пан Юрій. — Наші пропозиції, звісно, мають рекомендаційний характер: ніхто не може змусити сільських депутатів назвати Чапаєвку Жидівцями (така була історична назва цього села), якщо вони хочуть, наприклад, назву «Космічне» або «Віртуальне».
Механізми перейменування дуже прості, але досить суворі. На внесення громадянами або державними органами пропозицій про зміну назви дається півроку. Після обговорення усталені варіанти назв подають до Верховної Ради, де протягом трьох місяців має бути ухвалене рішення щодо них. У районах і містах, де ще збереглось пострадянське мислення і ностальгія за СРСР, можливий саботаж Закону, через використання недоторканості сільської або міської ради як колегіального органу. Тоді вмикається механізм примусової зміни назви і обов’язок декомунізації покладається безпосередньо на голову сільської, селищної або міської рад. Протягом трьох місяців він має затвердити новий варіант назви; якщо він цього не зробить (а це — малоймовірне), то зміну має здійснити протягом трьох місяців голова ОДА, спираючись на думку громадськості або Інституту народної пам’яті. Якщо ж і він цього не зробить, тоді жирну крапку в цій справі поставить Кабмін. У найгіршому разі в середині наступного року всі комуністичні назви населених пунктів, як нагадують нам про тоталітарний режим і мільйони вбитих мешканців України, будуть змінені.
Обдзвонюючи ці населені пункти типу Комсомольського або Кіровки, члени Громадської ініціативи «Центр альтернативних рішень» зіткнулися з ситуацією, коли люди на місцях хапаються за голови, кажучи: «Де ж узяти гроші на ці перейменування», або кажуть: «Це ж треба нам усім міняти прописку і документи на право власності будинком чи акт на землю». Правда така, що всі попередні документи на власність залишаються чинними: не передбачено ніяких термінів стосовно фізичних осіб, щоби ці документи змінювали. Нову адресу впишуть вже в документи нового власника у разі продажу, відчуження чи переходу у спадок. У Києві, наприклад, досі живуть люди з «радянською» пропискою, хоча їхні вулиці перейменували ще у 1990‑х.
Що ж стосується питання «де взяти гроші», то на це вже доведеться викласти їх із місцевих бюджетів, або традиційно просити про дотацію в області, якщо не знайдеться тисячі гривень на нові дорожні знаки.
І останній момент: кінцевий термін подання пропозицій до місцевих рад — це 21 листопада поточного року. Тому ви, як представники ЗМІ, повинні донести цю інформацію до тих, хто має вплив на зміну назви. Інакше це зроблять за нас автоматично.
Аналогічний механізм застосовується до зміни назви вулиць. Ми готуємо подібну пропозицію до Вінницької міської ради, враховуючи багатий історичний досвід Поділля і зокрема нашої Вінниці. «Центр альтернативних рішень» наполягатиме на появі вулиць Симона Петлюри, Григорія Омельяновича-Павленка, Героїв Небесної Сотні — Шимка, Полянського, а не Фабричної, Космічної чи Рослинної.
— Люди, які порушуватимуть «Закон про декомунізацію», будуть притягнені до відповідальності згідно статті 436-1 Кримінального Кодексу: до 10 років позбавлення волі, — так прокоментував дію Закону відомий вінницький юрист Борис Саюк.
— Під час Другої світової війни на територіях, які були окуповані нацистами, вулиці було названо на честь нацистських діячів. Після закінчення війни ці вулиці перейменували. Якщо ми дозволяємо залишитися радянським назвам, ми робимо це так само, якби залишили вулиці імені Адольфа Гітлера. Людина живе у світі назв та символів. Якщо ми, як українці, продовжуємо жити на вулицях, названих на честь людей, які знищували наш народ, ми плюємо в могили наших предків, — таку позицію у коментарі надав священик Римо-Католицької Церкви о. Микола Мишовський. Варто додати, що віруючі усіх християнських конфесій зазнали гонінь і репресій у 1917-1991 роках, за часів тоталітарного комуністичного режиму. Сотні католицьких священників із Поділля й Житомирщини розстріляно і етапом відправлено на Сибір, звідки мало хто повернувся.
— В нашому освітньому процесі бракує справжнього бачення історії. Те, чого ми вчимо наших дітей, потребує декомунізації, так само, як і зміна назв місцевостей в Україні та повалення пам’ятників Леніну, — вважає Сергій Бінцаровський, викладач історії в одному з вінницьких ліцеїв. Фактично підручники історії досі нагадують кальку з радянських підручників, і тема Великої Вітчизняної Війни (яка насправді є Другою світовою і розпочалась 1 вересня 1939 року, а не 22 червня 1941, як нас вчили у дитинстві) домінує над усіма іншими.
Після завершення презентації учасники «Центру альтернативних рішень» повідомили представників ЗМІ про те, що вони, спираючись на рекомендації Інституту народної пам’яті за співпраці з Вінницькою обласною радою, надіслали головам сільських рад усіх згаданих 21 населеного пункту з комуністичними назвами свої пропозиції щодо перейменування.
Після зустрічі відбулась активна дискусія, під час якої падали типові для таких зустрічей питання: «Скільки це коштуватиме громаді?», «Чи зараз на часі таке перейменування?», «На якій підставі ви обирали назви для місцевостей?», а також неформальна розмова за чашкою соку і тістечком уже після закінчення зустрічі.
— Це друга зустріч зі ЗМІ учасників «Центру альтернативних рішень». На першій ми запропонували реальний спосіб зекономити до 500 тис. гривень на рік у медичних закладах Вінниці шляхом подачі кисню не з маленьких балонів у палатах, а централізовано. Цю зустріч ми присвятили декомунізації, а на наступній будемо говорити про теплопостачання, — підсумував зустріч Андрій Вигонюк.
Юрій Войціцький
фінансово.
Щиро дякуємо!
