Роздуми до Слова Божого на сьому неділю після П’ятдесятниці (УГКЦ)
І як Ісус відходив звідти, слідом за Ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» І коли Він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а Він спитав їх: «Чи віруєте, що Я можу це зробити?» — «Так, Господи!» — кажуть Йому ті. Тоді Він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це». Та ті, вийшовши, розголосили про Нього чутку по всій країні. А як вони виходили, приведено до Нього німого, що був біснуватий. Коли ж Він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!» Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея (9:27-35) містить у собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27-31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32-34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені у богословські лінії Євангелія, відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа та спонукають як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.
Обидва чуда, представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34 служать для євангеліста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: "Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?" (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через Мене не спотикнеться» (Мт 11:4‑6).
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, що дуже важливі для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що двоє сліпих послідували (ηκολουθησαν – ikoluvtisan) за Ісусом — у такий спосіб євангеліст розвиває тему учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів» та висловлення віри сліпими в словах «Так, Господи».
Важливо розуміти, що для перших християн ця розповідь була не тільки описом навернення когось із-поза Церкви. То була Добра Новина і для самої Церкви, corpus mixtum (змішане тіло із праведників та грішників), а відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангеліст, однак, засвідчує, що будь-яка сліпота й недуга завжди може бути зцілена, щойно «сліпий» чи просто духовно «недужий» християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10‑17; 16:5‑12, 15‑24).
Важливо мати на увазі й такий факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення — це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа, в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, а Ізраїль унаслідок цього стане могутнім царством, як колись, за часів Давида й Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху словам Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) — послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангеліст завершує оповідь (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри й невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: "Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!"» Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їхні наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус — на думку тогочасної релігійної еліти — не той, за кого себе видає, то що тоді можна говорити про Його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга — як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше — його домашніх")?
Проміжний підсумок діяльності Ісуса у Мт 9:35 свідчить, що попри всі очорнення, спротив та богохульство, вчинені й висловлені супроти Нього, Він усе ж таки не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».
Отже, у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус — якого визнаємо Господом; світ — який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми — які називаємо себе Його учнями і послані Ним до цього світу (пор. Мт 28:19). Жнива дуже великі (пор. Мт 9:37) — багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їхнє життя.
Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9:38) із такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні, готові переносити очорнення і зневаги, сповняючи Його місію? Чи наше життя, довіра, наш послух Ісусові як учнів — настільки промовисті, що світ навколо нас зможе побачити, почути, пізнати й переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр 13:8) та що Він є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт 28:20)?
фінансово.
Щиро дякуємо!
