Роздуми над Словом Божим на середу ХХІV звичайного тижня, рік І
Сьогодні Господь запитує: «До кого, отже, мені порівняти людей оцього роду? До кого ж вони подібні?» І порівнює їх до дітлахів, що сидять на майдані. В давнину майдан був не лише просторою площею в центрі міста або селища, але також і міцем торгівлі. Зрештою, вжите в цьому тексті грецьке слово «агора» в одному зі своїх значень означає «ринок, торжище, торг». Таким чином, перед нашими очима постає образ вередливих дітей, які весь час торгуються: цього не хочу, того не буду, це мені не подобається.
Господь у відносинах із нами прагне бути нам Отцем, особою найбільш рідною, особою, яка завжди розуміє, підтримує, захищає, — а нас прагне мати як своїх дітей. Він свого єдиного Сина віддав, щоб ми мали доступ до таких відносин. Якою ж є відповідь людини? Здається, що найчастіше — нарікання.
Нарікання народжується тоді, коли зникає вдячність. Коли перестаю бути вдячним за все: за те, що маю, і за те, чого не маю — то починаю нарікати. Тоді вже навіть сам Бог не може мені догодити. Ні Його суворе слово, як проповідь Йоана, ні Його милосердне слово, як проповідь Христа, не досягають до мого серця. Можу сьогодні приглянутися до свого серця, чи часом і я не вередую так, як ті діти: погода не така, робота не така, родина не така, діти не такі… Якщо раптом це так, то спробуй сьогодні почати подякувати Богові за все, й побачиш, як твоє серце переповниться мудрістю прийняття та радістю життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
