Про проблеми з покупками. Про те, як щось вибрати у магазині, а щось ні. І про те, чому деякі марки кращі за інші.
Кілька тижнів тому інтернет розривало від повідомлень, як Папа Франциск вийшов поза ватиканські мури, аби сходити в магазин оптики. Туристи і журналісти геть подуріли, а світ вибухнув оплесками на черговий приклад, що його дав Святіший Отець, який так любить робити «прості речі».
Особливо зворушливим було те, що Папа наполягав у оптиків, аби йому замінили тільки лінзи. Оправу Франциск міняти не захотів. Чому? Імовірно, через те, що з нею все було в порядку. Нормально виготовлена оправа, яку він собі колись старанно вибрав і, певно, любить. Іншими словами, Папа уникнув того неспокійного споживацтва, про яке згадує в енцикліці «Славен будь». Він визначив споживацтво як те, що втягує людей «у вихор покупок і непотрібних витрат» (п. 203).
Тут я маю де в чому зізнатися. Обожнюю шопінг. Моя (гідна похвали) цікава до всього натура зачеплена також (менш гідною похвали) навичкою захланності. Остання прогулянка Міланом нагадала мені, що я належу до радше рідкісного ґатунку серед сучасних єзуїтів: мене захоплює світ моди.
Я це, певно, у крові маю. Походжу з роду, який виробляв тканину в Йоркширі. Одна з моїх сестер — модельєр, інші члени сім’ї займаються модою і стилем. Улюблений спогад першого тижня перебування в університеті — про нагороду для «Найкраще вбраного першокурсника», яку я тоді отримав.
У той час як мої брати-єзуїти неймовірно практичні у доборі одягу («Воно непромокальне?», «Воно годиться для сушарки?»), я більше зацікавлений у покрої та вигляді.
Вочевидь, захоплений єзуїтським покликанням, я мусив стримати свої матеріалістичні інтереси. Й цілком слушно: пані Бідність не може ділитися на сцені місцем із панами Армані й Гуччі. Коли я розповів приятельці про майже 700‑кілометрове паломництво в Іспанії, яке відбув під час новіціату, вона пожартувала: «О, це якби ти перейшов від Прада до нічого» (відсилання до романтичної комедії «From Prada to Nada», іспанською nada — «нічого»).
Тоді я усміхнувся: «Так… щось у такому стилі». Дозвольте пояснити.
* * *
Хочете ви того чи ні, а наше вбрання говорить про нас дуже багато. Святий Ігнатій Лойола, посилаючись на прагнення, аби новоутворене Товариство Ісусові було завжди «у кінці», застеріг, що єзуїтський стрій не повинен привертати уваги. Тому замість конкретного опису габіту в єзуїтських Конституціях просто говориться, що єзуїт має вдягатися скромно, у спосіб, типовий для місцевого суспільства.
Впроваджуючи в життя перший із цих принципів і носячи тільки звичайну чорну сутану, генерал єзуїтів дістав прізвисько «чорного Папи». Тим часом інші єзуїти, посилаючись на другий принцип, роздивилися в ньому місійний потенціал. Тому Маттео Річчі одягався як китайський мандарин (урядовець), а Роберто де Нобілі прийняв стрій індуського садху (аскета).
Наш єзуїтський Папа Франциск також по-своєму розпізнав символічну міць того, що надягає (і того, чого не надягає). Щоб було зрозуміло: я не зацікавлений у долученні до анекдотів про горностаїв і червоні черевики. Просто такий одяг не в стилі Франциска. І він це визнав першим. Як типовий єзуїт, Святіший Отець не виглядає так природно-елегантно, як дехто з його попередників. Однак тут ідеться не про те, що Папа не турбується про вигляд, — що дуже чітко показали відвідини згаданої римської оптики.
* * *
Енциклика «Laudato Si» (Славен будь) дає нам чимало практичних порад на тему того, як можна змінити наш споживацький «lifestyle».
У її серцевині міститься «праведність», і тому Франциск посилається там на слова Бенедикта XVI: «Купування це завжди моральний акт, а не тільки економічний» (Caritas in Veritate, 66). У контексті моди можна побачити те, що за нашим нестримним прагненням купувати нове шмаття стоїть світ фабрик одягу і пошиву з третього світу.
Найбільший злочин світу моди — не те, що хочеться замінити свою минулорічну сорочку на таку саму, але з цьогорічної колекції. Цей злочин — екологічний і людський слід, що залишається на виробленому одязі.
Розвиваючи апокаліптичну метафору Вільяма Блейка: наші «темні млини сатанинські» використовуються у швейних цехах Бангладешу чи Китаю. Іншими словами, працівниками і шкодою для довкілля за наші вбрання платять країни третього світу.
За кілька років єзуїтського життя я помітив, що моя шафа значно зменшилася. Однак, попри скромний бюджет, я міг собі дозволити мати одяг із порядних магазинів, які зовсім не були немодними.
Проблема з ними була та, що речі з моди виходили дуже швидко — і то якщо вони ще були спроможні затриматися в цій моді так надовго, щоби з неї вийти. Загалом беручи, виготовлені вони були кепсько і швидко псувалися. А я тим часом несвідомо увійшов у світ «швидкої моди».
Поворотний момент настав тоді, як я прочитав книжку Люсі Сігл, британської журналістки — оглядача мод. Авторка старанно описала, як виробництво спритно маніпулює нашими навичками, що пов’язані з покупками, протягом останніх 15 років. Два сезони — «весна/літо» і «осінь/зима» нині замінені на 52 (!) «мікросезони» року.
Результат — величезне зростання виробництва одягу. За даними журналістки Елізабет Кляйн, американці купують близько 20 мільярдів предметів одягу щороку. Зупиніться на хвилинку, аби спробувати це усвідомити: 20 000 000 000 предметів одягу для 319 000 000 осіб населення. Це дає у перерахунку приблизно 63 речі на одну людину. Щороку.
Кляйн також зазначає, що кожен американець щороку викидає в середньому 4,5 кг предметів одягу.
* * *
Я часто думаю, що життя єзуїта було би набагато простішим, якби сутани вимагалися як звичний одяг (габіт, habit англ. «звичка», звідси гра слів. — Прим. пер.). Але чи існує якийсь інший вихід із цього замкненого кола, щоб опція «nada» (ніщо) не була єдиною альтернативою для тих, хто всерйоз ставиться до екологічних проблем?
Я не вірю в дієвість «Prada or Nada» — у застосуванні це можна перекласти як «купувати або відмовлятися». На мою думку, це більше пов’язане з проблемою розпізнання під час шопінгу.
Тут можуть стати в пригоді три золоті правила:
1) Купуй менше речей — будеш щасливіший.
Як показує аналіз Люсі Сігл, нас часто схиляють купувати речі, яких ми й не хотіли. Виникнення «швидкої моди» змінило наше сприйняття одягу. Ми «споживаємо» вбрання так само, як їжу, хоча це зовсім не робить нас щасливішими. Навіть навпаки. У цьому ключі ми постійно роздумуємо про «модний неспокій». «Хоча наші шафи повні й шухляди ледве зачиняються, то — говорячи філософськи — це зовсім не робить нас щасливими».
Як пояснює енцикліка «Laudato Si», «невпинне нагромадження можливостей споживання розпорошує серце, роблячи неможливим належне оцінювання всього у кожну мить» (п. 222).
2) Купуй обережно і будь готовий до ремонтів.
Оскільки «швидка мода» відносно дешева, то ми присвячуємо небагато уваги купованим речам. Часто порівнюємо себе з нашими бабусями, які, купуючи щось — навіть пару панчох, — робили це з великою пильністю.
Вони будували «стосунки» з речами, що провадило до відповідальності за їх ремонтування. А скільки людей сьогодні зашивають свої шкарпетки? Треба визнати, що я би й не знав, від чого почати! Хоча у багатьох ситуаціях, напевно, я зміг би підлатати кілька речей замість того, щоб їх викинути, — головно завдяки основним життєвим умінням, набутим у харцерській юності.
3) Купуй свідомо і шукай інформацію.
Це, можливо, найскладніше правило, якого варто би дотримуватися. «Laudato Si» переконує мене, що ми повинні стати захисниками найбідніших через нашу купівельну спроможність — як кожен осібно, також і як спільнота.
У рапорті Сігл міститься також інформація про те, під яким величезним тиском перебувають фабрики тканин у країнах, що розвиваються. Натиск стосується того, щоб виробники швидко реагували на зміну в трендах.
Через це стають примусовими денні й годинні цикли праці замість тижневих, як це було колись. А це жахливо відбивається на умовах праці. Що більше: пошуки необхідної сировини сіють спустошення в екосистемі. Виробництво бавовни вимагає шаленої кількості води, а видублення шкір дослівно отруює ріку Ганг.
Одні продукти, марки чи корпорації краще помічають ці проблеми, ніж інші. Тому, як свідомі споживачі, тримаймо очі розплющеними на акції бойкоту, лобіювання чи рекламу…
Бо так треба.
* * *
«Laudato Si» не пропонує легких рішень. Але ця енцикліка, подібно як і «Апостольський візит до оптика», показує нам правильний напрямок: купувати менше, рідше і розумніше. А коли насправді потребуєш чогось нового, то купи продукт доброї якості, який можна підремонтувати. Дізнайся якнайбільше про те, що опинилося на вішаку чи полиці в магазині. І пам’ятай, що не потрібно йти на крайнощі «все або нічого». Рішення лежить у чомусь більше католицькому — розумному, зваженому, що знаходиться посередині.
Генрі Лонгботтом SJ, Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
