Притча про сіяча (Лк 8, 4-15)
А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило». Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає». Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він, будучи предвічним Словом Отця, смиренно уподібнює себе до малої зернини, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає, щоб принести плід…
«Наш Бог на небі; усе, що захотів, створив він. Божища їхні – то золото й срібло, діло рук людських. Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. Вуха мають, але не чують, ніс мають, але не мають нюху. Руки мають, але не дотикають, ноги мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла» (Пс 115, 3‑7). Ця насмішка над «безголосими ідолами» (пор. 1 Кор 12, 2) підкреслює одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він говорить до людей.
У Святому Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого — Бог звертається до свого народу через людей і мовою людей: «Божі слова, висловлені людськими мовами, уподібнились до людської мови так, як колись Слово Вічного Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей…» (DV 13); «Невидимий Бог (пор. Кол 1, 15; 1 Тим 1, 17) із повноти своєї любові промовляє до людей як до приятелів (пор. Вих 33, 11; Йн 15, 14-15), і з ними перебуває (пор. Вар 3, 28), щоб запросити і прийняти їх до спільноти з собою»(DV 2).
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом: «Усе Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тим 3, 16‑17). «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1, 21).
Автор Послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: «Слово — живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4, 12-13). В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти нашою мовою і як слово, і як дію-вчинок. Бог творить світ своїм Словом (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба, Пс 32, 6), Він підтримує цей світ своїм Словом (Він – відблиск його слави, образ його істоти, — підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, Євр 1, 3), Він врешті судитиме в кінці часів світ чвоїм Словом (Хто Мене відкидає і слів Моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього, Йн 12, 48). У 2 Пт 3, 5-7 усе це висловлене одним реченням: «Земля з води постала й через воду, словом Божим, тим то тодішній світ і загинув, затоплений водою. Нинішнє ж небо й земля, заховані тим самим словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей».
Коли беремо до рук Біблію, щоб читати, чи слухаємо її в церкві, дуже важливо уникати поверховості у її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
· інформація;
· експресія;
· заклик/виклик.
Тобто Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе стосовно нас, чи правду про те, ким ми є для Нього (експресія), й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (55,10‑11).
Як ми відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємого Його унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже у нашому особистому, родинному, парафіяльному та суспільному житті?
фінансово.
Щиро дякуємо!
