Тема комп’ютерів у стосунках дітей та батьків сьогодні стала однією з найгостріших. «Як відтягнути дитину від телефону, смартфону, планшета?» – питання, що сьогодні чи не найбільше нуртує у єстві батьків.
Інтернет, з одного боку, відкриває корисне: пошук інформації, навчання, спілкування… Але з іншого – створює небезпеку для ще не сформованого мозку дитини чи підлітка. І як тут бути, особливо коли на носі час канікул? Адже багато дітей так чи інакше проводить його хіба що «вконтактє»…
Отож давайте розбиратися з усім по черзі. Насамперед «червона лампочка» у батьків повинна спалахнути, якщо більшість часу, проведеного за комп’ютером, дитина присвячує виключно іграм.
Гра, що вбиває волю
Деніел Сіґел у книзі «Виховання з розумом» стверджує: усе, що з нами відбувається, впливає на наш мозок, ба навіть на його структуру. Комп’ютерні ігри впливають на розвиток важливих ділянок головного мозку, що відповідають за увагу, прийняття рішень, критичне й логічне мислення, за контролювання своєї поведінки та емоцій.
Активність названих ділянок мозку під час комп’ютерної гри знижується. Одночасно відбувається викид дофаміну (хімічної речовини, що нагадує адреналін). Дофамін може «виключати» ділянку головного мозку, яка підтримує емоційно-вольову регуляцію. Тому дітям та підліткам так важко самостійно зупинятися й переставати грати, а на примусове зупинення гри вони можуть реагувати роздратовано чи й навіть агресивно. З часом, якщо дитина задовго «сидить» у комп’ютері, це змінює структуру та функціонування її мозку.
Що забезпечує розвиток всіх ділянок головного мозку? Лише активний та різноманітний життєвий досвід. У майбутньому він стане запорукою формування гармонійної людини, здатної осягати життєві цілі. А отже, і успішність, здоров’я, щастя та все те добро, якого батьки так бажають своїм дітям.
Як діяти?
Змусити. Найпростіший спосіб – це використати свою батьківську владу й просто заборонити користуватися комп’ютером. Це безумовно дієвий спосіб. Але чи внаслідок таких дій комп’ютер насправді перестане «притягувати» дитину? Навіть навпаки: час, проведений за комп’ютером, буде для неї ще ціннішим. До того всього (у випадку з підлітком) ще додасться бунт. І мало шансів, що юний бунтівник таким чином насправді змінюватиме свою поведінку. Зрештою, комп’ютерні ігри є не лише вдома…
Говорити. Звісно, розмова не гарантує, що дитина відразу змінить свою поведінку. Але діалог напевно збільшує шанси на порозуміння в справі використання комп’ютера та виховання відповідальності за свої вчинки. Варто розпочати розмову зі знайомства зі своєю дитиною, тобто щиро зацікавитися її світом. Можливо, для нас він дивний, страшний, негативний, але… Якщо вислухати без осуду, критики, висміювання, без «проповіді» – може, усе виявиться не таким страшним? Адже лише щира розмова закладає фундамент стосунків, без якого не побудуєш нічого тривалого.
Поступово ви зможете разом встановити правила використання комп’ютера. Обговоріть і спільно узгодьте, які конкретно години або скільки часу на день дитина проводитиме за комп’ютером. Також важливо визначити, за яких умов можна сісти за комп’ютер: наприклад, коли зроблено домашні завдання та виконано домашні обов’язки. Один тато, крім домашнього завдання та обов’язків, розробив комплекс фізичних вправ, які син має виконати, перш ніж сісти за комп’ютер. Так і фізичний розвиток не занедбано, й у життєвий сценарій вписано важливе правило: щоби відпочивати й розважатися, потрібно спочатку попрацювати. Окрім правил, обговоріть і наслідки за їхнє порушення. При встановленні правил і наслідків обов’язково беріть до уваги думку дитини: тоді вона матиме відчуття реального впливу на вибір і наслідки такого вибору.
Контролювати. Замало тільки обговорити, визначити правила: мусить бути спосіб контролю їхнього виконання. Комп’ютер, особливо комп’ютерні ігри, часто сильніші від дитини, і не можна очікувати, що вона сама – принаймні на початку – буде дотримуватися меж. Найчастіше лише після «зазнаних» наслідків за порушення встановлених умов дитина може навчитися дотримуватися правил. Батьки мають перевіряти, чи вимкнений комп’ютер о певній годині, чи дитина не пересиділа за ним.
Знайти цікаву діяльність. Що більше дитина захоплюється комп’ютерними іграми, то менше її цікавлять інші сфери життя, її дедалі важче чимось зацікавити. Віртуальний світ яскравий та цікавий, його весь можна підкорити натисканням лише однієї клавіші…
Спробуйте донести до дитини, що ви не забороняєте їй займатися тим, що їй подобається. Але хочете, щоби не лише комп’ютер був присутній у її житті. Це дасть змогу пошукати альтернативи – не менш цікаві речі й заняття. Адже про розвиток зацікавлень у дітей батькам потрібно дбати постійно, пропонуючи їм різні заняття, що розвивають здібності. Хто знає, чи не через постійне батьківське «не маю часу!» сьогодні стільки інтернет-залежних дітей?
Дж. Клауд у книжці «Як виховати чудову дитину» наводить приклад однієї сім’ї, де було прийнято, що діти щороку обирали собі новий вид спорту, тип гуртка або діяльності. Завдяки цьому вони здобували різноманітний досвід та навички. А до закінчення школи вже могли точно визначитися, чим би хотіли займатися у житті. Завданням батьків було тільки заохочувати, вірити, підтримувати, цінувати дитячі зусилля – і вчити їх цінувати власні досягнення.
Важлива заувага: у будь-яких заняттях важливіші захоплення та навички, які дитина здобуде в процесі нової діяльності, а не успіх сам собою. Отже, умілий супровід розвитку дитячих зацікавлень може бути ефективним «щепленням» від комп’ютерної або ігрової залежності.
Спробуйте скласти конкуренцію комп’ютеру! Так-так, адже будь-який ґаджет сьогодні – сильний суперник для батьків. Щоби виграти конкуренцію, потрібно пошукати цікаві способи спільного проведення часу. Знову приклад вищезгаданого батька: він придбав книжку з описом ігор для дітей і під час посту (замість перегляду фільмів та мультиків) проводив вечорами цікаві ігри для своїх чотирьох дітей. А коли піст закінчився, діти не схотіли повертатися до екрану – вони просили тата й далі так проводити вечори! Цікавий (але для цього треба потрудитися!) спільно проведений час у сім’ї справді може стати потужною конкуренцію для комп’ютера, телефону, телевізора та будь-чого іншого.
***
А ось і «гострий кут»: ба, виявляється, що всі методи, згадані вище, вимагають від нас – дорослих! – відірватися від своїх телефонів, телевізорів, справ… Виділити спеціальний час для дитини й бути повністю з нею. Це не завжди легко, правда? Але факт залишається фактом: лише близький контакт із дитиною, особистий приклад і спільна діяльність були і є найкращими способами виховання та запорукою від утечі у віртуальний світ.
Лілія Обшта «Католицький Вісник» № 24/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
