Роздуми над Словом Божим на ІІІ Неділю Великого Посту, рік В
У кожного з нас є свої прикметники, якими ми характеризуємо Бога. У кожного на першому місці будуть свої риси: для когось Він буде насамперед справедливий, Бог-суддя; для когось — Ласкавий, Який бере під своє крило. І кожен з нас може скласти свою характеристику сприйняття Бога. Проте, як часто повторював один священник: «Пам’ятай, що Бог перш за все терпеливий». І наводив доказ, який міститься в описі любові (в Посланні апостола Павла до Коринтян), де на першому місці стоїть саме терпеливість.
Fast-світ із чіткими дедлайнами повністю трансформує нашу свідомість: від швидкої їжі та передачі інформації ми переходимо до швидкого спілкування і стосунків. Зручно, вигідно, комфортно, але від цього залишається відчуття пустки. А Бог — це Той, хто вміє чекати. Він — Той, хто вірить, не ставлячи нам жодних термінів навернення.
У сьогоднішній притчі багато на чому хотілося б зосередити увагу: на усуненні землі з-під ніг або ж на закидуванні нашого життя гноєм, аби ми принесли плід. Проте залишаємо це вам на самостійне опрацювання і роздумування, а приглянемося до одного часового парадокса.
«Пане, залиш її ще на цей рік, доки обкопаю довкола неї та підсиплю гною, то, може, наступного року зродить плід, а коли ні, зрубаєш її».
Здавалося, Бог поставив ліміт навернення: один рік. Не впораєшся — тебе викорінюють. Така логіка досить-таки прийнятна для нашого часу, проте забирає частку надії. Пригляньмося ближче до грецького тексту.
«Залиш її ще на цей рік», — як показує переклад, у цій фразі «рік» справді вживається в нормальному значенні, до якого ми звикли. Виноградар, — а тут ми собі відразу уявляємо Ісуса як Того, Хто за нас заступається. І тут варто звернути увагу ще на один парадокс: багато з нас живуть із думкою про Бога, який насамперед — Суддя (а якщо ще накласти на це слово сприйняття нашої української судової системи, то… ой-ой); проте в цьому уривку — Він за нас заступається, вірить, що ми можемо принести плоди, можемо змінитися. Бог вірить в нас набагато більше, ніж ми самі в себе!
«Може, наступного року зродить плід, а коли ні, зрубаєш її», — і тут пішов наш відлік часу на навернення. Маємо рік, щоб змінитися. Дивимося грецький переклад: там фрази «наступного року» взагалі немає, а є варіант «у майбутнє». Не вважаю себе експертом у знанні старогрецької граматики і тому мені важко пояснити парадокс, чому наш переклад «у майбутнє» в їхній мові змінює свою частину мови й трансформується в дієслово, означаючи при цьому «мати намір, збиратися, бажати, повинно бути». Бог не ставить дедлайнів, не вимагає від нас фаст-навернення. Він готовий чекати. Він шукає в нашому серці хоч би елементарного наміру та бажання принести плід.
Якщо Бог має до нас таку терпеливість, то і я маю бути терпеливим до інших людей, не вимагаючи від них швидкої підтримки, швидкої любові, швидкого пробачення.
Чи можу бути терпеливим щодо самого себе, не силуючи себе до швидких результатів дій, не стараючись самостійно швидко навернутися?
Чи даю час Богові, якщо Він просить трохи почекати, знаючи, що для нас так буде краще?
…бо «Любов — довготерпелива» (1 Кор 13, 4).
фінансово.
Щиро дякуємо!
