Митрополит Мінсько-Могилівський Тадеуш Кондрусевич відвідав 5-6 березня Київ. Владика побував у Ворзельській семінарії, помолився за Небесну сотню. У неділю митрополит очолив Службу Божу у соборі св. Олександара.
Пропонуємо повний текст проповіді білоруського ієрарха:
«Улюблені брати та сестри у Христі, цей приспів респонсорійного псалма сьогоднішньої Святої Меси дуже добре передає ті почуття, з якими ми зустрілися тут, у цьому історичному храмі святого Олександра у Києві. Зібралися уже вчетверте в неділю Великого Посту. Я ще раз вас усіх вітаю, тих, хто прийшов сьогодні на цю Месу, у цей історичний храм, а також тих, хто єднається з нами з допомогою Радіо Марія і телебаченню. Це досягнення Церкви в Україні, дуже вагоме досягнення, що у вас є телебачення (авт. Телебачення Віковічного слова), Радіо Марія! Це той амвон, який є життєво необхідним. І ми радіємо цьому і в Білорусі, і тут, в Україні, і в інших країнах колишнього Радянського Союзу у нас багато людей в храмах. Слава Богу, що люди йдуть до храмів, щоб поєднатися з Господом, щоб жити Його благодаттю, щоб жити Його завжди живим та дієвим Словом Божих. Але, звичайно, ще більший амвон – це католицькі засоби масової інформації. Я вчора відвідав ваш медіа-центр і повинен віддати належне Католицькій Церкві в Україні за це велике досягнення. Це велика радість для вашого єпископа і вас усіх, оскільки за допомогою засобів масової інформації та комунікації Слово Боже зараз доходить і до хворих, і до тих, хто в дорозі або на роботі і т.п.
Сьогоднішня неділя – це неділя радості. Ми переживаємо час Великого Посту, який розпочали обрядом посипання голів попелом, коли священник посипаючи нам голови попелом, говорив: "Пам'ятай, людино, що ти є попіл і в попіл повернешся", говорив нам, можливо, і інші слова.
У першу неділю Великого Посту Ісус Христос звернувся до нас з проханням молитися у цей час, обмежувати себе не лише у їжі, а в телебаченні, перегляді телевізійних програм, користуванні Інтернетом, вживанні м'ясних страв, від розважальних заходів і т., таким чином ми повинні загартовувати свій дух. На початку Великого Посту Господь закликав нас до вчинків милосердя, що особливо актуально цьогоріч.
Сьогодні ми підійшли вже до екватора Великого Посту, ми входимо у його другу половину. І цей час, цей рік, ця підготовка до Пасху співпадає з тими великими подіями, які відбулися в Україні 25 років тому, коли святий отець Йоан Павло ІІ зауважив знаки часу і одразу їх використав. Коли відновив католицькі структури в Україні, призначив нових єпископів, а я був присутній на хіротонії усіх чотирьох єпископів: трьох у Львові і, як уже згадував ваш владика, в Житомирі єпископа Яна Пурвінського. Це був початок відродження католицької церкви на цій землі. Старші люди, мабуть, ще пам'ятають, як священик Хопе приїжджав сюди з Одеси, щоб звершити Святу Месу. Приїжджав дуже рідко, бо мав свою парафію, а зараз вже 8 парафій, наскільки я знаю, діє в самому Києві, дуже багато священників, монахинь, видається релігійна література, є багато різноманітних спільнот. Тому радість в читаннях, які нашій увазі пропонує Церква, також збільшується тим, що ми, як і церква в Білорусі, Росії, Казахстані та Середній Азії, відзначаємо 25-річчя відновлення її структур. За це ми повинні дякувати Богові, наші серця мають сповнитися євангельською радістю, бо кожен день нас наближує до Пасхи, святкування дня нашого спасіння.
Зрозуміло, що людина сама себе не могла врятувати, не мала можливості та сили, щоб вийти з рабства гріха, це мав зробити Син Божий. Тому сьогодні радість повинна переповнювали наші серця.
У давні часи, коли ще існувало рабство, рабами торгували, був ніби аукціон: виставляли раба, оголошували ціну і закликали купувати. Одного разу на такому "аукціоні" з'явився чоловік, гарно одягнений, видно було, що він багатий. Він проходив біля рабів, а серед них була молода дівчина. Вона була дуже перелякана, бо не знала, хто тепер стане її господарем, як він буде до неї ставитися. Мабуть, кожен із нас мав би такі думки на її місці. І ось продають її, озвучують стартову ціну, а молодий чоловік підходить і каже, що дасть за неї втричі більше. Вона ж підходить до нього перелякана. А далі сталося те, чого ніхто не очікував: він каже їй, що вона вільна, він викупив її з рабства.
Всі ми, дорогі мої брати і сестри, через гріх наших прабатьків Адама і Єви потрапили в рабство гріха. І недостатньо вже було жертви козлів і тельців, щоб викупити нас з цього рабства. Це мав зробити Син Божий, воплочений Син Божий, який заради нас і нашого спасіння став людиною, як ми молимося у Символі Віри. Він нас визволив, І це та велика радість, яка має переповнювати наші серця, бо ми наближаємося до свята Пасхи, торжества торжеств. Але, дорогі брати і сестри, ми повинні стати причасниками цього спасіння. Не достатньо мати прекрасну бібліотеку і говорити, що я розумний, не читаючи книги. Я повинен їх читати, я повинен вивчати і т.п. Так само не достатньо знати, що Ісус нас врятував, але треба стати учасниками цього спасіння, треба дозволити Ісусу Христу, щоб Він увійшов в наше серце, в нашу душу і змінив нас, наше духовне життя, нас грішних, а ми всі грішні. Ми всі знаємо, що таке добро, але чинимо зло: це така людська природа, вона спотворена первородним гріхом, і ми часто замість добра обираємо зло.
Сьогоднішнє Євангеліє нам розповідає про чоловіка, який мав двох синів – старшого і молодшого, як часто буває. І молодший син сказав, що не хоче жити з батьком і просить його віддати йому ту частину майна, яке він має, бо згідно закону йому теж щось належить. Він знає, як жити, він знає спосіб, він йде. І батько що міг зробити – віддав йому. І, як ми знаємо з сьогоднішнього Євангелія, син це все прогуляв і залишився ні з чим. Коли були гроші, у нього напевно було багато друзів, йому весело жилося, але коли гроші закінчилися хто до нього прийде, хто його візьме до себе, хто йому допоможе. Так в житті є, так було, так є, і так буде. І він наймається у іншого господаря і стає тим, хто пасе свині. Але він бачить, що там дуже погано, що ті пастухи, які пасуть свині в його батька, живуть набагато краще. Можете собі уявити, як внутрішня боротьба була у цього чоловіка в серці! Що робити? Але він знайшов в собі сили і сказав: "Встану і піду". Встану і піду -це ключові слова, які маємо пам'ятати і якими маємо керуватися у час Великого Посту. Встану і піду, бо мене чекає Отець. В нашому випадку це Отець Небесний, який є милосердний.
Ми живемо в ювілейний Рік Божого Милосердя, і Папа Франциск нам підкреслює ще раз і ще раз, що Бог не перестає нас любити, не втомлюється бути милосердним щодо кожного з нас, тільки ми втомлюємося просити Його про це милосердя, втомлюємося Його любити.
Якщо ми порівняємо сьогоднішнє Євангеліє з іншими пасажами Євангелія, дуже схожими, наприклад, що жінка загубила драхму чи в пастуха загубилася вівця, бачимо три випадки -загубилася драхму, загубилася вівця і загубився молодий хлопець. Ніби схоже, але різні за свою сутністю. Драхма – це гроші, мають якусь цінність, але драхма не винна, що вона загубилася. Винна та жінка, яка за необачністю її згубила, або просто драхма випала. Драхма як неживий предмет не може сказати, де її шукати. Вівця – це вже тварина. Теж може загубитися, може хтось налякав, який звір, а може шукала собі трави, поживи, десь зайшла між скель і провалилась. Але вона вже може подати голос. Але, знову ж таки, винен пастух, бо не додивився. Але у випадку сьогоднішнього Євангелія, у випадку цього молодого чоловіка, молодшого сина – він пішов добровільно. Ми створені Богом по образу і подобі Божій, і він був створений так само. Ми отримали свободу вибору і за цю свободу ми самостійно і відповідаємо. І він обрав інший шлях. Так само і ми обираємо. Що обираємо? Обираємо Бога, жити з Богом, жити згідно Божого закону чи відійти від нього.
Дуже часто сучасний світ живе так, ніби Бог ніколи не існував. Ми, християни, дуже часто теж живемо так: приходимо до храму, набожно складаємо ручки і молимося мовляв Господи, прости мені, благослови мене, дай мені те і те, і п'яте, і десяте. Але виходимо за межі храму і розпочинається те саме життя, що і раніше. Ми живемо дуже часто як язичники і можемо бачити дуже багато проявів цього язичництва, прикладів того, що наше християнська життя не відповідає ідеалам християнства, не відповідає ідеалам Євангелія, які записані тут, у цій книзі. Тут записано, як ми повинні жити. Це і криза сім'ї, і подружня зрада, і аборти, і розлучення, і вбивство ненародженого життя, і новітні досягнення науки в галузі генетики для маніпулювання цим найціннішим даром життя, це і корупція, і неупорядковане, не погоджене з Богом сексуальне життя, яке молодь просто обожнює і багато іншого. Ми можемо цілу літанію цих аномалій тут перераховувати. І дуже часто людина буде себе виправдовувати, мовляв усі так живуть , мій сусід, моя сусідка, подивіться телебачення, послухайте радіо – всі так живуть.
Часто ми в своєму жити схожі на такого подорожуючого, кочівника, який багато днів знаходиться в дорозі, він поставив собі намет, заснув, але прокинувся вночі і хоче їсти, голодний. Згадує, що десь у нього є м'ясо, дістав його, їсть, світить свічку і бачить, що м'ясо вже погане, стало гнити. Він викидає цей шмат і бере інший, теж викидає, так один за одним. Врешті гасить свічку і в темноті з'їдає все. Так, все. Дуже часто ми теж так чинимо, бо всі ж так живуть.
Чи є таке християнство таким, як воно має бути? Чи відповідає воно ідеалам Євангелія? Чи відповідає воно задумові нашого Творця? Бог зробив нас вільними, але разом із тим розставив нам знаки, дорожні знаки. Цими дорожніми знаками у нашому житті є Божі заповіді, Євангеліє, вчення Церкви. Щоб приїхати з Києва в Мінськ, Одесу чи Житомир треба дивитися на дорожні знаки. Ніхто з нас не каже, коли під'їжджає до перехрестя і горить червоний, що цей червоний колір світлофора обмежує нашу свободу. Зате ми можемо почути, що ці Божі закони обмежують нашу свободу. Ми знаємо, що може статися, якщо ми поїдемо на червоний колір – буде аварія, ми загинемо або хтось інший загине. Теж саме і з нашим духовним життям – якщо ми не будемо притримуватися цих дорожніх знаків, то загинемо, загинемо духовно, прийдемо в духовне рабство. У Таїнстві Хрещення ми стали святинями Святого Духа, але коли ми грішимо, то втрачаємо цей статус. І лише покаяння, лише Боже милосердя може нам повернути цей статус.
Тому ми в Великий Піст повинні запитати себе, якими ми є. Я, звісно, не знаю, але кажуть, що в Києві є зоопарк, навіть і великий (якщо немає, то приїздіть до Мінську, у нас є). Так сталося, що в зоопарку здохла мавпа. Шимпанзе, дуже схожа на людину. Трагедія, хто буде смішити відвідувачів, дорого зараз, поки придбають, поки привезуть. Хтось сказав, що є робітник, спортсмен дуже хороший, його можна одягнути в шкуру. Він трохи потренується і буде смішити людей, особливо дітей. І ніби непогано виходило. Оскільки він був хорошим спортсменом, то високо стрибав. Одного разу так високо стрибнув, що перескочив через вольєр і потрапив у клітку, де мирно спав цар звірів лев. Лев подивився, що поруч щось впало, незадоволено потрусився, відкрив одне око, подивився, потім інше, загарчав і почав повільно йти до цієї мавпи. І гарчить так суворо! Мавпа трясеться, лев все ближче. І мавпа йому людським голосом: "Не підходь, я боюся!". А лев йому у відповідь теж людським голосом: "Не кричи так сильно, бо нас обох виженуть з роботи!". І лев, і мавпа були штучними. Штучна їжа, штучний одяг – все навколо штучне.
Але ти, людино, не можеш бути штучним, твоє християнство не може бути штучним, твоє християнство повинно бути правдивим та істинним. Саме для цього і є Великий Піст. Для цього існують практики Великого Посту, молитви, піст, справи милосердя, а також і покаяння. Таїнство покаяння, Таїнство примирення з Богом і Церквою., з Богом і людьми.
Коли ми виходимо з дому чи вранці прокидаємося, ми дивимося у дзеркало. Навіщо? Дзеркало нас ніколи не обмане, завжди скаже, якими ми є. Уявляємо себе красивими чи не дуже, а дзеркало нам завжди скаже, якими ми є. Але є ще інше дзеркало – дзеркало Євангелія, дзеркало Закону Божого, тому ми повинні стати перед ним і подивитися, якими ми є, що в нашому житті треба змінити, змінити через служіння Церкві, яка вже 25 років тут відроджується. Ми є не лише свідками, а й учасниками цього відродження.
Улюблені брати і сестри у Христі! Щодня наближаючись до святкування свята Пасхи Христової , давайте подивимося у це духовне дзеркало, дзеркало Євангелія,дзеркало Божого закону, якими ми є, щоб не приймати зіпсованої їжі, не бути штучними християнами, а бути істинними християнами. Тими, які вірять у воскресіння Господа і тими, які вірять, що Ісус своєю благодаттю воскрешає нас до нового життя, щоб ми їли не з зіпсованої їжі, а завжди харчувалися з Божої благодаті, без якої немає спасіння. Амінь».
Фото: catholic.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
