Роздуми над Словом Божим на середу XIV звичайного тижня, рік ІІ
Ми часто вважаємо, що апостол — це той, хто своїм словом може «запалити» людей, зігріти їхні серця Словом Божим. Але насправді апостол це людина, яку Слово Боже зігріває, запалює і заохочує йти у світ і ділитися правдою. Інший фрагмент Євангелія говорить про це більш виразно: «Ісус покликав дванадцятьох, щоб вони були з Ним». І лише згодом, після довгих повчань, вислав їх перед собою.
Святий Вікентій Паллотті (1975–1850) казав: «Кожен має бути апостолом»; ця думка була також пізніше підтверджена ІІ Ватиканським Собором. Однак коли доводиш до свідомості християн цей обов’язок, одразу народжується тисяча запитань: «Я — апостолом? Як? А що я скажу?» Добре було би при нагоді цього Євангелія довести до власної свідомості секрет апостольства: не я маю зігріти когось словом — спершу Слово має зігріти мене, і лише тоді я зможу повчати інших.
Є ще інший цікавий мотив. Посилаючи своїх учнів, Ісус сказав: «Ідіть спершу до загиблих овець дому Ізраїля»; можна було б дивуватися, чи таке можливе. Це ж Народ Божий, Вибраний… Мабуть, можливе, якщо посилав! А хіба серед нас, католиків, нема таких, що вважають: «Я вже належу до Церкви, невже мені ще чогось бракує?» Якщо так хтось вважає, то неодмінно бракує, бо належати до Церкви — це не фініш, це лише старт.