Притчі

Жарти з життя св. Шарбеля

28 Липня 2016, 13:30 2012
св. Шарбель

Кожна велика людина викликає реакцію: про неї говорять. На її тему починають кружляти анекдоти й цікаві історії. Деякі бувають правдиві, інші ж — ні. Але до всіх них можна застосувати італійську приказку: se non e vero, e ben trovato. Навіть якщо це неправда, то добре передає суть справи.

Святі — це також великі люди, більші від державних секретарів, генералів, поетів і художників, яким ставлять пам’ятники і яким присвячують багато місця у пресі. Але складно оцінити належним чином велич святих, оскільки очі світу цього звикли помічати тільки те, що приземлене. Ці анекдоти — щось, що називається «легендою» святих. Також і життя отця Шарбеля Маклюфа оточує серпанок цікавих історій. Ми не називаємо їх легендами, бо це визначення сюди не пасує. Історії, розказані про нього, походять із достовірних джерел і в більшості випадків можуть бути верифіковані. Ось кілька з них.

*****

Одного дня о. Шарбель працював з іншими монахами у винограднику. Стояв уже пізній вечір, коли абат, о. Нехметалла Нехме, прийшов перевірити виконану роботу. Отець Шарбель працював самотньо в якомусь кутку, де його ніхто не бачив. Знаючи, що о. Шарбель не їсть, окрім виразного запрошення, настоятель запитав його:

— Отче, чи ще не закінчився твій піст?

— Ні, — відповів о. Шарбель, — мені ще ніхто не дав такого розпорядження.

*****

Після подорожі, відбутої до пасма Ліванських гір за велінням пріора, щоби провідати хворого, монах Михаїл Абі-Раміа запитав його:

— Що ти бачив і що відбулося під час твоєї подорожі?

— Пішов однією дорогою, повернувся іншою, — коротко відповів о. Шарбель.

*****

Один посланець прибув за дорученням абата просити його, аби супроводив у дорозі до хворого. В середині шляху о. Шарбель раптом зупинився і сказав:

— Повертаймося, хворий помер.

Це виявилося правдою.

*****

В Ехмеї був один страждалець, хворий психічно, який дуже багато терпів від свого оточення. Отець Шарбель якось звелів йому піти до монастирської каплиці. Хворий спонтанно послухався, але його очі видавали неспокій, що його охопив.

— Клякни, — звелів отець

Бідолашний хворий знову послухався, і розкинув руки, як це роблять ангели. Отець Шарбель закликав Божу поміч для нього, і бідолаха повернувся повністю здоровим.

*****

Одного разу о. Шарбель попросив свого настоятеля, щоб йому дали нову хустинку до носа.

— Чому ти собі не взяв? — спитався абат. — Люди приносять стільки подарунків і дарів!

— Не маю звичаю брати будь-що без дозволу настоятелів, — була відповідь.

*****

Іншим разом злосливий служка у монастирі хотів посміятися над о. Шарбелем. Коли той прийшов наповнити свій світильник оливою, служка жартома влив йому води в лампу. Отець повернувся до своєї келії, засвітив лампу і став читати при її світлі, ні про що не підозрюючи. Близько півночі раптово з’явився абат. Він контролював недавно видане розпорядження, щоб братам наливали поменше оливи у світильники, аби заощадити гроші.

— Ти вперше не послухався, — сказав він до о. Шарбеля.

Той, хоч і неповинний, не протестував, а смиренно попросив абата простити йому помилку, якої нібито припустився. Тим часом надійшов служка, який допомагав при роздачі оливи. Пояснив, що хотів пожартувати з о. Шарбеля. Здивований абат перевірив вміст лампи. Там і справді була звичайна вода, яка горіла вже більше двох годин за дозволений час.

*****

Дув холодний поривчастий вітер. Отець Шарбель, як завжди, готувався до відправи Святої Меси об 11.00. Усе вже було в каплиці готове, бракувало тільки міністранта. Чи ж би він забув? Коли вибило одинадцяту, міністрант саме ніс розпалену переносну пічку. В ту ж мить пічка була вирвана з його рук раптовим поривом вітру. Він одразу ж подумав про Месу, про яку забув. Якнайхутчіш побіг до каплиці, де знайшов о. Шарбеля, блідого, який дзвонив зубами від холоду. Міністрант очікував серйозної догани, але отець сказав йому тільки:

— Ти забув про Месу!

*****

Іншим разом о. Шарбель запитав співбратів, скільки волів працює на монастирському городі. Це питання ввело монахів у ступор, зваживши на те, що о. Шарбель щодня обробляв із ними разом той самий шматок городу й ніколи не цікавився тим, що діялося довкола.

*****

Одного дня Варда, одна з його племінниць, прибула до свого дядька, щоби порадитися з ним у питанні спадку.

— Я то вже не маю нічого спільного з цим світом, — відрік о. Шарбель. — Зовсім як мій брат, який помер того року, я помер у мить, коли покинув Бекаа Кафра. А той, хто помер, не мусить турбуватися про справи спадку.

Варда дала йому гроші, аби він відслужив Месу за її померлого батька.

— Я охоче відслужу Месу, але гроші ти повинна, ясна річ, віднести абатові, — ввічливо відповів о. Шарбель.

*****

Якось абат запитав його:

— Скажи мені, чи не любиш новіціїв зі свого села більше, ніж інших?

— Ні, я люблю їх однаково. Не бачу між ними жодної відмінності, — сказав о. Шарбель.

За матеріалами: wiara.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

св. Шарбель

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: