Образ Матері Божої Ченстоховської — один з головних символів релігійності поляків. Його копію Папа отримає в дар від ясногурських паулінів.
Відвідавши каплицю Чудотворної ікони, Папа Франциск подарував Матері Божій золоту троянду. Перед цим образом під час кожного зі своїх паломництв молився св. Йоан Павло ІІ. Так зробив також і папа Бенедтикт XVI, який побував у Ченстохові 2006 року.
Після молитви в каплиці Чудотворної ікони Папа очолив Святу Месу подяки за дар 1050‑річчя Хрещення Польщі.
Ось текст його проповіді:
Із читань цієї Літургії випливає Божа думка, як проходить через людську історію і творить суть спасіння.
Апостол Павло говорить нам про прекрасний план Божий: «Коли настала повнота часів, зіслав Бог Сина свого, народженого з жінки» (Гал 4, 4). Однак історія нам каже, що коли настала «повнота часів», тобто коли Бог став людиною, людство не було надто добре налаштоване, не був це також і період стабільності й спокою: не було «золотого віку». Таким чином, сцена цього світу не заслужила на прихід Бога, ба навіть «свої Його не прийняли» (Йн 1, 11). Тому повнота часів була даром благодаті: Бог виповнив наш час щедрістю свого милосердя, виключно з любові. Тільки з любові Він започаткував повноту часу.
Вражає насамперед те, як звершується прихід Бога в історію: «народився з жінки». Немає й мови про тріумфальний вхід, жодної маніфестації Всемогутнього, яка була би нам до смаку: Він не показується як сліпуче сонце, а приходить на світ у найпростіший спосіб — як дитина, народжена матір’ю, в тому стилі, про який нам говорить Святе Письмо: як дощ, який зволожує землю (пор. Іс 55, 10), як найменша з насінин, що викидають стебло і ростуть (пор. Мк 4, 31‑32).
Отже, всупереч тому, чого ми могли би сподіватися, а може, хотіли би, — як тоді, так і сьогодні — «Царство Боже приходить непомітно» (пор. Лк 17, 20), воно приходить у малості, в покорі.
Сьогоднішнє Євангеліє продовжує цю Божу думку, яка делікатно пронизує історію: з повноти часів ми переходимо до «третього дня» служіння Ісуса (пор. Йн 2, 1) та заповіді «години» спасіння (пор. в. 4). Час скорочується, а об’явлення Бога завжди відбувається в малості. Таким чином звершується «початок знаків, зроблених Ісусом» (в. 11) у Кані Галілейській. Немає надзвичайного вчинку, виконаного перед натовпом, ані виступу, який би розв’язував палючу політичну проблему, таку як підпорядкування народу римському пануванню. Натомість відбувається просте чудо у малому селі, яке розвеселює святкування шлюбу анонімної молодої сім’ї. Але ж вода, перемінена у вино на весіллі, це пречудовий знак, оскільки об’являє нам обличчя Бога-нареченого, того Бога, який сідає з нами до столу, який прагне спілкування-єдності (communio) з нами й довершує його. Цей знак каже нам, що Бог не тримає дистанції, що Він близький і конкретний, є поміж нами й турбується про нас, не вирішуючи за нас і не займаючись питаннями влади. Він бо воліє дозволити охопити себе тому, що мале, на противагу людині, яка прагне посідати завжди щось більше. Прагнення влади, величі й слави — це річ трагічно людська і становить велику спокусу, яка старається вкрастися повсюди; натомість давати себе іншим, знищуючи відстані, залишаючись у малості й конкретно виповнюючи буденність — це таке делікатно Боже.
Тому Бог нас спасає, стаючи малим, близьким і конкретним. Малим, близьким і конкретним. Насамперед, Бог робиться малим. Господь «тихий і смиренний серцем» (Мт 11, 29) воліє для себе простачків, яким об’явлене Царство Боже (пор. Мт 11, 25); вони — великі в Його очах і на них Він дивиться (пор. Іс 66, 2). Він оточує їх особливою любов’ю, оскільки противиться «гордині цього життя», яка походить від світу (пор. 1 Йн 2, 16). Маленькі говорять Його мовою — мовою смиренної любові, яка визволяє. Тому Бог покликує людей простих і Готових, аби були Його речниками, і їм Він ввіряє проголошення свого імені й таємниць свого Серця. Подумаймо про численних синів і дочок вашого народу: про мучеників, які зробили так, що засяяла безборонна міць Євангелія; про людях простих, а однак незвичайних, які зуміли свідчити про возлюбленість Богом посеред великих труднощів; про лагідних, але рішучих проповідників Милосердя, як св. Йоан Павло ІІ і св. Фаустина. Завдяки цим «каналам» своєї любові Господь зробив так, що ті безцінні дари дісталися всієї Церкви та всього людства. Знаменне, що нинішня річниця хрещення вашого народу точно збігається з Ювілеєм Милосердя.
Господь Бог — близько; наблизилося Його Царство (пор. Мк 1, 15): Господь не бажає, аби Його лякалися як могутнього й далекого володаря, Він не хоче перебувати на троні в Небі або в підручниках історії, але прагне сходити в наші щоденні події, аби йти з нами. Думаючи про дар тисячоліття, багатого на віру, найкраще буде насамперед подякувати Богові, який ішов із вашим народом, беручи його за руку так, як батько бере за руку свого сина, і супроводжуючи його в різних ситуаціях. Ми також, як Церква, покликані, аби це завжди чинити: слухати, включатися і ставати близькими, ділячи радощі й труди людей, аби Євангеліє розглядалося більш послідовно та приносило більші плоди: через позитивне променіння, через прозорість життя.
Зрештою, Бог — конкретний. Із сьогоднішніх читань випливає, що в діяннях Бога усе конкретне: Божа мудрість «діє як втіха» і «грає» (пор. Прип 8, 30-31), Слово стає тілом, народжується з матері, народжується під Законом (пор. Гал 4, 4), має друзів і бере участь у весіллі. Споконвічний спілкується з людьми, проводячи з ними час, причому в конкретних ситуаціях. Також і ваша історія, сформована Євангелієм, Хрестом і вірністю Церкві, була свідком позитивного пливу істинної віри, переказуваної від родини до родини, від батька до сина, а особливо через матерів і бабусь, яким потрібно дуже дякувати. Насамперед ви могли відчутно торкнутися конкретної та прозорої ніжності Матері всіх, Якій я прибув сьогодні віддати шану як прочанин, і Яку ми привітали псалмом як «гордість нашого народу» (Юд 15, 9).
Ми, тут зібрані, власне, дивимося на Неї. В Марії знайдемо повну відповідь Господу: таким чином у думку Божу вплітається в історії «марійна течія». Якщо існує якась людська слава, якась наша заслуга у повноті часів, то це Вона: Вона є тим простором, повністю вбереженим від зла, в якому Бог віддзеркалюється; то Вона є сходами, якими Бог зійшов до нас, аби стати близьким і конкретним; то Вона є найяснішим знаком повноти часів.
У житті Марії ми захоплюємося цією малістю, возлюбленою Богом, який «зглянувся на покору слугині своєї» та «підняв угору смиренних» (Лк 1, 48. 52). Він так сильно Нею захопився, аж забажав створити собі тіло, так що Діва стала Богородицею, як каже стародавній гімн, який ви співаєте століттями («Bogurodzica Dziewica», — прим. пер.). Вам, які невпинно до Неї приходите, прямуючи до духовної столиці своєї країни, нехай Вона надалі вказує шлях і допомагає ткати у житті смиренну і просту суть Євангелія.
Тут, на Ясній Горі, подібно як у Кані, Марія пропонує нам свою близькість і допомагає нам відкрити, чого нам бракує для повноти життя. Тепер, подібно як і тоді, Воно робить це з материнською турботою, зі своєю присутністю й доброю радою, навчаючи нас уникати самовільних рішень та нарікань у наших спільнотах. Як Мати сім’ї, Вона хоче оберігати нас усіх разом: усіх разом. Ваш народ подолав на своєму шляху чимало складних моментів у єдності. Нехай Мати, мужня біля підніжжя хреста й витривала у молитві з учнями в очікуванні на Святого Духа, прищепить вам прагнення стати понад кривдами й ранами минулого і творити єдність з усіма, ніколи не піддаючись спокусі ізолюватися й нав’ящувати свою волю.
Мати Божа в Кані проявила багато конкретики: Вона — така Матір, яка бере собі до серця проблеми та втручається, яка спроможна помітити тяжкі моменти і акуратно, дієво й рішуче про них потурбуватися. Вона не володарка й не головна героїня, Вона — Мати і слугиня. Просімо про благодать, аби й ми опанували Її чутливість, Її уяву в служінні потребуючим, красу присвятити своє життя іншим, не шукаючи першості й відповіді. Нехай Вона, Причина нашої радості, яка вносить мир посеред безлічі гріха та коловерті історії, випрошує для нас щедрість Святого Духа, аби ми були слугами добрими й вірними.
Нехай за Її заступництвом повнота часів відновиться також і в нас. Небагато вартуватиме перехід між історією до й після Христа, якщо він залишиться тільки датою в хроніках. Нехай же звершиться для всіх і для кожного зокрема внутрішній перехід, Пасха серця, до Божого стилю, втіленого Марією: діяти у малості й близькості, супроводжувати простим і відкритим серцем.
За матеріалами: Niedziela, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
