Кардинал Вальтер Каспер в одній зі своїх книжок («Бог Ісуса Христа») закликав до того, щоб Церква, віруючі, відкрилася на діалог з атеїстами. Навіть щоб ми співпрацювали з невіруючими на полі загальнолюдських цінностей.
Позиція Папи Франциска від самого початку його понтифікату для мене є свідченням такого виходу до всіх людей доброї волі. Визнаю, внутрішньо підтримую це, бо те, що зробило мене віруючою людиною, насправді не є моєю заслугою, а Божою благодаттю. Тому я не збирався не тільки вивищуватися над іншими в тому, що «я віруючий, а ви ні», але й охоче прагнув відкрити серце тим своїм друзям, які чомусь поза Церквою.
І нагода не заставила мене чекати. Дивним чином, мої однокласники наново запрагнули зустрітися. Хоча всім цього літа не вдалося зібратися разом, проте за допомогою сучасних соціальних мереж ми влаштували свою групу, де можна ділитися всім що є в нас. Напевно радість після 23 років «розлуки» була велика. Стільки емоцій і взаємної поваги, що мене це майже приголомшило. Був в усьому щирий і зрозуміло, що всі довідалися, ким я є і де служу. В групі ми різні: кожен зі своєю історією та зі своїми поглядами на життя. Зрозуміло, що хтось на початку з усією повагою почав мене переконувати, що хоча мене поважає, то все ж таки там, де я, робиться зло: «Віра в Бога — можливо, й так; але релігія — це комерція». І почав мені робити зауваження щодо того, що я беру пожертви від людей, це прирівнялося в його закидах до «мзди», щоб ніколи не брав грошей, жив із того, що «боженька пошле». Не бери пожертви, бо це гріх, ти робиш безсовісно, а сам годуйся з городу. Продай свій смартфон («до речі, скільки він коштує?»), і все в тому ж дусі, мовляв, ти «служиш», а це не робота! Також усе зводилося до того, що я маю протистояти «системі»… Церква в його словах була ототожнена з системою, начебто створеною щоб наживатися з інших. Мені стало боляче: я був відкритий і щирий у розмовах, натомість це обернули проти мене.
Атеїст ніколи не зрозуміє того, що випливає з благодаті віри. По‑перше, того, що Церква — це не щось, а хтось, Вона — Містичне Тіло Христа. Так, я не можу не погодитися, що у Вселенській Церкві, і в православних, і в протестантів є зловживання окремих дітей Церкви, і в історії їх було дуже багато, зараз є, та й напевно будуть, бо діти Церкви — це люди-грішники. А по‑друге, щодо пожертв я пригадав один із багатьох випадків, які може навести майже кожен священик: якось я прийшов до хворої, посповідав і вділив їй Таїнство хворих. Я розумів, що більшість її і без того маленької пенсії йде на ліки, тому, коли вона простягнула мені гроші, я сказав: «Лишіть собі, вам на ліки більш потрібно». Тоді вона відповіла, зазираючи мені у вічі своїм мудрим, добрим поглядом: «Ні, отче, це на Церкву! Вам теж треба!» Я зрозумів, вірою вона все знає: знає, що в нас в Україні священики найчастіше ледве зводять кінці з кінцями, щоб обігріти храм узимку, щоб купити подаруночки дітям на св. Миколая. А ще щоб зібрати гроші чи речі бійцям в АТО чи до госпіталя завезти ковдри для поранених, щоб заплатити рахунки за світло, за газ, щоб заплатити працівникам у храмі, щоб провести якісь ремонти — мусять їхати до Польщі та впрошуватися на польські парафії, аби якусь копійку сюди привезти… Вона все знає, вона все розуміє, а це і є жива віра, що не осуджує. І це були погляд і слова до мене від Церкви, яка мені, своєму священикові, довіряє, і я їй довіряюсь. І той погляд мені нагадав чомусь сцену з Біблії, коли жінка розливає дорогоцінні пахощі на голову Ісуса Христа, а Юда за спиною дорікає: мовляв, краще було би продати ці пахощі й гроші роздати бідним…
Багато з нас, віруючих, повинні співпрацювати в різних галузях життя з людьми невіруючими. Дуже часто вони захочуть осудити людей Церкви чи саму Церкву (не думаймо, що коли осуджують православних, то католиків це не стосується). Подумаймо тоді, що Церква — це не бездушний предмет, Церква — наша Матір і Наречена Христа. І принаймні в серці повторимо до тих, хто, звинувачуючи Церкву втому, що є бідні, намагається образити Її, — повторимо слова Ісуса, які Він скерував до Юди Іскаріотського: «Лиши її. … Бідних матимете з собою повсякчас, Мене ж матимете не завжди» (Йн 12, 7‑8). Або: «І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жодної користі» (1 Кор 13, 3).
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
