У семінарії мені, як і всім моїм колегам з навчання, переш ніж допустили до свячень, поставили вимогу. Це насправді одна з багатьох вимог, яку ставлять семінаристам перед допуском до свячень. Ця вимога стосувалась інтелектуальної підготовки — кожен із нас мав здати семінарійну (магістерську) працю. Я, як і декілька моїх співбратів, ставили собі запитання: адже ми ж не обов’язково будемо займатися науковою діяльністю, то навіщо нам ця наукова праця? Відповідь дало життя: ця праця допомогла сформувати в нас навички для критичного послідовного мислення.
Негативне ставлення до слова «критика»
Прийняття рішення потребує певної розумової діяльності: зібрати факти, проаналізувати їх, і прийняти рішення. На кожному етапі цього процесу потрібна критика. Є три значення слова критика, що наводить вікісловник: 1) Критика — розгляд і оцінка когось чи чогось, із метою виявлення та усунення вад, хиб. 2) Критика (розмовне) — вказівка на вади, хиби. 3) Критика — негативна думка про що-небудь. У процесі мислення, щоби зробити об’єктивний висновок, ми користуємося критикою у першому значенні: потрібно знайти хиби, щоб їх усунути. Не можна побудувати станок, якийсь прибор чи механізм без критики, бо він ніколи не запрацює. Хиби, які ми не усунули, не дадуть автомобілю безпечно їхати, а літаку — безпечно летіти. Так само і в моральній сфері, в тому, що стосується нашої віри і наших вчинків, ми повинні вчитися приймати критику. Бо Ісус Христос її застосовує дуже часто. Два яскравих приклади цієї критики — це Його відповідь слузі первосвященика під час суду над Ним: «На ті слова (Ісуса) один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: “Ось так відказуєш первосвященикові?” Озвався ж Ісус до нього: “Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?”» (Йн 18, 22-23). А другий — це заохочення учнів до критичного ставлення до тих, хто до них промовляє: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви?» (Мт 7, 15-16).
Чому ми — люди, які бояться критики?
Часом під критикою розуміють те, що не є нею: емоційну агресію, відкинення іншої людини, приводом для якої використовують помилку. Багато з нас виросли в родинах, де за помилку дитини батьки виливали неадекватну агресію в стосунку до дитини. Дитина випадково пошкодила якусь річ і за кару отримала вияв агресії мами чи тата. Треба зазначити, що ми часто недооцінюємо, що означає вилив агресії на, наприклад, трирічну дитину, дитина відчуває себе непотрібною, одночасно в ній може утворитися комплекс того, що це вона, її існування є причиною поразок її батьків. І ось, і якщо такий сценарій (помилка — вилив на дитину агресії) повторювався достатньо часто, то в дитині закарбовується умовний рефлекс, який залишиться в ній до кінця її життя, відчувати кожного разу високий ступінь внутрішнього (вже емоційного, але все ж таки реального болю), коли вона вчинить будь яку помилку. Цей біль можна б було висловити словами: «ліпше б мене не було»… (бо якби мене не було — то мої батьки були би щасливі, не гнівалися би на мене). Це комплекс заперечення себе. І тому кожна критика, навіть найлегша, буде сприйматися такою людиною дуже болісно. Відтак можуть бути і прояви зворотної агресії, бо людина, можна сказати, захищає своє існування, загрозу якому відчуває емоційно. Насправді я зустрічав дуже багато людей, які саме так сприймають критику. Часом людині, яка агресивно реагує на іншу точку зору, насправді бракує емоційного тепла, відчуття, що її розуміють і приймають такою, яка вона є. І найбільше в суперечці з цією людиною може допомогти елементарна доброзичливість.
Друга причина — чому ми боїмося критики. Бо справді є люди, які використовують помилки інших, щоб виправдати власну агресію. Зараз таких людей часто можна зустріти серед активних коментаторів Фейсбука чи інших соціальних мереж або форумів. Не можна забувати про те, що всі ми люди і в кожному з нас є енергія, яка хоче вийти назовні: В нас є агресія, і ми шукаємо виходу для неї, а санкцією (тобто приводом, який нібито дозволяє нам вилити цю агресію) вважаємо помилку іншої людини. Такий несвідомий вияв агресії, пов’язаний з аргументацією провини іншої людини, і самоусправедливленням своєї безтактності часто і називають «критикою» в третьому значенні цього слова.
Насправді ця критика є нічим іншим як засудженням іншої людини. Ісус Христос нам чітко говорить, щоб ми не судили. Ісус Христос проявляє справжню критичність — Він відділяє гріховний вчинок людини від самої людини (див.: Лк 7, 36-50, Йн 8, 1-12). Людина має гідність, яку ніхто в неї не має права забрати. Навіть гріх не може відняти у людини її виняткову гідність Божої дитини (див. Лк 15). Ми маємо ставитися з повагою до кожної людини, адже кожна людина є образом і подобою Божою.
Часом дуже важко спостерігати як деякі християни (байдуже чи католики, чи православні) виправдовують свою агресію. Навіть, якщо агресію керують до якогось злочинця. Скільки злоби, ненависті, бажання помсти часом виливається, забуваючи про те, що на це нам права ніхто не дав, ми його по суті узурпуємо (див. Як 4, 12). Кожен має відповідати за те зло, яке він вчинив, не більше. Принцип справедливості захищає нас від того, щоби ми не перейшли в своїх вчинках думках і словах тієї межі між людяністю і пожаданням помсти, насилля: у нас забрали капелюха, а ми хочемо повернути собі не тільки капелюха, але й принизити іншу людину. Це вже не справедливість, тут жертва сама стає кривдником.
Буває також так, що провина ще не доведена. І чомусь дуже швидко з’являються люди, які похапцем засуджують, кажучи, замість наводити реальні факти, приблизно таке: «ми ж не дурні, все добре розуміємо». Для такої постави Катехизм Католицької Церкви вказує спосіб дії справжнього християнина: «Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього: «Усякий добрий християнин повинен швидше схвалювати невиразні думки чи висловлювання ближнього, ніж їх осуджувати. Якщо жодним способом не можна його захистити, то треба запитати, як він їх розуміє; а якщо значення чи намір його слів є неправильний, то його треба поправити з любов’ю; якщо і цього недостатньо, то необхідно шукати всіх відповідних засобів, щоб привести його до правильного розуміння і захистити від хибної думки (св. Ігнатій Лойола)» (ККЦ 2478). Просто кажучи, якщо ми не застосовуємо цей принцип, то справді чинимо гріх.
Проте люди, які не свідомі, що ними керує ірраціональна неприязнь до іншої думки, яким не вистачає ні смирення, ні внутрішньої дисциплінованості, що її зазвичай називаємо культурою, висловлюють необдумані судження про всіх тих, які їм не подобаються. При чому вони це називають критикою, і звичайно підмінюють поняття, маніпулюють думкою своїх слухачів, створюють ярлики, бо так легше, ніж змінитися самому.
Як зробити своє мислення справді критичним — вчитися відділяти мислення від емоцій
Ліком на таку нездорову «критику» є лише здорова критика, яка дистанціюється від емоцій, шукає підтвердження у фактах, прагне знайти істину (пор. Йн 8, 32). Саме поєднання емоцій з нашими судженнями приносить багато біди. Насправді критичне мислення — це те, що дозволяє нам відділити від процесу роздумів наші емоції (не усунути, але відокремити). І йдеться не тільки про такі негативні емоції як ненависть, роздратованість, злоба, але й про приємні: насолода, радість, зворушення, закоханість, ніжність, жалість. На нашій безкритичності побудована майже вся реклама: збудити позитивні почуття і максимально відключити розумність, раціональність. Те, що це на нас справді впливає, і часто більшість людей в своїх рішеннях не слідують за розумом, а за емоціями — доводить прибутковість рекламного бізнесу.
Закохані також часто перед шлюбом під впливом почуттів не можуть розгледіти недоліків свого нареченого чи нареченої. І вже давно є майже науковим фактом спадання рожевих окулярів з очей чоловіка та жінки після року сімейного життя.
Що я роблю, щоби намагатися мислити критично?
По-перше, називаю по імені свої почуття і емоції, які в мені є. Маю навчитися приймати такі негативні емоції, які з мене змушувало усунути виховання і суспільство: роздратованості, гніву, злоби, байдужості, смутку, депресії. Знаю, що це частина мого життя. Почуття мають в собі свою енергію, яку можна порівняти до енергії ріки: поки вона є в руслі, вона нікому не загрожує, але коли перед нею стає перешкода, то розливаючись, може принести багато шкоди і зла. Так само і наші емоції, якщо ми будемо себе змушувати відчувати одні, а інші будемо спихати у підсвідомість, то одного дня ми втратимо над ними контроль — річка вийшла з берегів… Прийняти — це не значить поводитися визиклично. Потрібно дбати про свої почуття, бути їхнім господарем, керувати ними. Згадаймо, що Бог сказав до Каїна: «І сказав Господь до Каїна: “Чого ти розсердився? Чому похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати.»(Буття 4, 6-7). Почуття є нашою життєвою креативною енергією, варто до них прислухатися.
По-друге стараюсь усвідомлювати свої межі. Я не є іншою людиною. Вона може і має повне право мислити, відчувати і сприймати світ по-своєму. І це не становить загрози для мене. Думаю, що важливо, усвідомлювати собі, що інший порядок мислення іншої людини сам в собі не є загрозою, небезпекою для мого життя. Бо дуже часто моя власна агресивна поведінка під час дискусій продиктована саме тим, що підсвідомо вбачаю в своєму опонентові небезпеку і загрозу для свого життя. Це зовсім не так. Лише Бог є володарем життя і смерті, інша людина і її думки такої влади наді мною не мають. Навіть якщо впертість опонента не дозволяє мені донести свою думку до нього, я можу пошукати інші способи це зробити, якщо це дійсно буде дуже важливо. Так само варто собі пригадувати, що я не тільки МОЖУ помилятися, але я МАЮ ПРАВО помилитися. Без помилок не було би розвитку науки, техніки, медицини. Деякі досягнення, наприклад, в авіації чи космонавтиці здобувалися коштом помилок ціною в життя. Якщо людина боїться помилитися, вона ніколи не здобуде великих осягнень, але помилки можна припускати лише тоді, коли присутній третій елемент, тобто треба чітко окреслити свою мету. Це також означає зрозуміти вартість цієї мети. Щоби отримати вакцину і зберегти життя мільйонів людей, вчені наражали власне життя на смертельну небезпеку. Часто ми безкритичні в оцінюванні того, що ми хочемо здобути (мета) і ціна, яку ми хочемо заплатити за це. Тому робимо помилки, які нас нічому не вчать. Навчитися говорити собі, що я насправді хочу здобути, допомагає нашому розумові змобілізувати всі ресурси для осягнення мети. Якщо ж мета неокреслена або одночасно є декілька важливих цілей, я можу не мати достатньо ресурсів, сил, навичок тощо, щоб їх здобути, енергія розпорошується і я не просуваюсь вперед.
Ісус Христос нам говорить: «Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки.»
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
