Конституційний Суд України оголосив своє рішення від 08.09.2016 року у справі про завчасне сповіщення щодо проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій.
Не вдаючись до юридичних тонкощів, простою мовою спробую пояснити суть цього історичного рішення, яке стосуються не лише мирних зібрань релігійного характеру, але й будь-яких публічних громадських акцій.
1. Рішення Конституційного Суду визнало неконституційною і такою, що втратила чинність, частину 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Раніше ця норма звучала так:
В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.
А тепер все — її не існує в Законі! На неї не можна посилатися у своїй діяльності ні місцевій владі, ні суду, ні будь-кому ще.
2. Місцеві органи влади тепер не мають жодних законних підстав давати чи не давати дозволи на мирні зібрання, в тому числі релігійного характеру (вуличні чи в орендованих приміщеннях).
Окрім згаданої норми Закону, Конституційний Суд скасував дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306 «Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Хоч як дивно, на цей документ досі посилалися як місцеві посадовці, так і судові органи.
Тепер про поняття «дозвіл на мирне зібрання» можна остаточно забути та згадувати лише за підручниками історії, вивчаючи жахи радянського тоталітаризму.
3. Скасовано вимогу про 10-денний термін отримання дозволу (чи завчасного сповіщання) як умови проведення публічного релігійного заходу.
Тепер не існує жодної законодавчої норми, яка б визначала конкретний термін, у який організаторам необхідно сповістити місцеву владу про запланованих мирний захід. Оскільки на сьогодні в Україні поки що не ухвалено спеціального закону про порядок організації мирних заходів, то слід дотримуватися вимог статті 39 Конституції України як норми прямої дії.
Єдині вимоги, які Конституція висуває до будь-яких мирних зібрань, також і релігійних, це їх мирний характер та «завчасне сповіщання» органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.
4. Чи існують якісь обмеження щодо строку сповіщення про мирний захід?
Чітких обмежень немає, поки не ухвалено спеціального закону про мирні зібрання.
Проте у своєму попередньому рішенні № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року Конституційний Суд визначив такі критерії:
Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян. Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей. У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо.
Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Тобто завчасне сповіщення необхідне для того, щоб у місцевої влади був час підготуватися до охорони громадського порядку та в інших аспектах сприяти організаторам мирного зібрання в реалізації їх конституційного права.
5. Хто і в яких випадках може обмежити чи заборонити публічне мирне зібрання?
Лише суд. Ні місцева держадміністрація, ні мер, ні сільський голова, ні виконком ради.
Відповідно до ч.2 статті 39 Конституції України, «обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону». Тобто наявність визначеної законом процедури обмеження права на мирні зібрання є ключовою вимогою.
Підставами для такого обмеження Конституція визначає лише «інтереси національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».
Підсумовуючи, можна впевнено сказати, що зазначене рішення Конституційного Суду України є справжнім проривом у захисті права на мирні зібрання. Воно перериває довгу історію зловживань і порушень з боку окремих органів місцевої влади, які трималася за радянські норми про можливість давати дозволи чи відмовляти в них. А це зменшує і корупційний чинник, і можливості представників влади обмежити їх публічну критику.
Максим Васін, правовий експерт
фінансово.
Щиро дякуємо!
