Починається жовтень, який у Католицькій Церкві присвячений молитві на Розарії. Часопис CREDO звернувся до єпископа‑помічника Кам’янець‑Подільської дієцезії Яна Нємца, аби він допоміг нам та нашим читачам вкотре пригадати значення та ціль цих молитовних роздумів над таємницями життя Ісуса і Марії.
Владика одразу зазначив, що про Розарій не потрібно розмовляти — його «треба відмовляти», тим самим спрямовуючи розмову у «практичне» русло.
— Я б дуже заохочував вводити у католицьких сім’ях звичай сімейного Розарію. Протягом тижня може на це бракувати часу, однак родина може зібратися, наприклад, у суботу ввечері; до того ж цей день особливо присвячений Богородиці. Це гарна нагода для батьків передавати віру своїм дітям. Спільний розарій у родинному колі може відбуватися згідно з традиціями конкретної сім’ї: діти разом із батьками можуть зібратися перед домашнім вівтарем із фігуркою Богородиці, прикрашеним квітами; слід запалити свічку. Або ж усі можуть сісти довкола столу, застеленого білою скатертиною, на якому також горітиме свічка та лежатиме розгорнуте Святе Письмо, наприклад. Батькам треба вибрати одну з таємниць Розарію, а перед тим, як помолитися, вони мають розповісти дітям про цю подію з життя Ісуса, дати їм коротку катехизу на цю тему, аби наблизити дітям таємницю. Історія — це добре, але також важливо показати, як це стосується нашого життя сьогодні. Важливо, аби діти усвідомлювали, що це не просто історичні події, які колись сталися з Ісусом і Марією. Важливо, аби батьки зуміли показати, що ці події відбуваються також із нами. Наприклад, Благовіщення… Батько чи мати (але найкраще, якщо це буде батько) може розповісти про те, як постала їхня родина: як батьки зустрілися, як вони укладали подружній зв’язок. Адже це було їхнє благовіщення: кожен із них сказав — як Марія — своє «так» Божому планові, прийняв Божий задум стосовно свого життя. Згодом народилися діти як плід любові цього подружжя; можна сказати, це також чергове «так» на чергове «благовіщення». Слід пояснити теж, хто став тими «ангелами», яких послав до них Бог, аби допомогти у виконанні цього Божого плану, — друзі, батьки чи священик… Спираючись на таке впровадження, можна побудувати конкретні молитовні наміри, таку собі «молитву вірних»; далі відмовляємо десяток Розарію, можна також передати одне одному знак миру.
Таємниці Розарію відображають також нашу мандрівку із Господом, етапи духовного життя. Отже, кожен з нас у взаєминах із Богом проходить через таємниці радісні: Господь звертається до нас, як до Марії під час Благовіщення, торкається нашого серця, й ми готові бігти та проголошувати Його славу, допомагати своїй Єлизаветі. Господь приходить до нашого життя, і ми не зважаємо на труднощі, як не помічала Марія бруду та бідності вифлеємської стайні. Щоправда, приходять і важчі хвилини: Господь зникає з очей та дає зрозуміти, що Він приходить творити волю Отця. Однак ми віднаходимо Його знову у спільноті Церкви, як Пресвята Діва у єрусалимському храмі. Ми готові теж складати жертви Богові, віддати Йому усе своє життя.
Ми входимо у життя Таїнствами, відкриваємо, що у Хрещенні Господь змиває наші гріхи; ми відчуваємо передсмак вічних заручин із Богом, учти у Небесному Царстві, знаком якої є весілля у Кані Галилейські. Однак, ми бачимо наш гріх та усвідомлюємо, що власними силами не зможемо цього осягнути. Відповідаючи на заклик до навернення та проголошення Слова Божого, ми визнаємо свої переступи та отримуємо прощення. Господь відкриває нам таємницю вічності, як і учням на горі Тавор, Він дарує нам себе повністю у Євхаристії. Усе чудово!
Та тут щось починає йти не так, щось наче псується: ми не можемо молитися, нас огортають сумніви: «А чи існує Бог взагалі? Чи Він тут? Чи Він зараз мене чує?». Ми переживаємо свою молитву у Гетсиманському саду; приймаємо тернову корону різних думок та сумнів; нас оточують біль та зневаги, наше тіло стає нам на перешкоді… І це добре, і через це нам треба пройти! Настає момент, ми беремо хрест, нас розпинають… Я часто повторюю людям після молебню Хресної Дороги: «Ви думаєте, Хресна Дорога вже закінчилася? Ні, вона розпочнеться саме зараз, коли ви вийдете з храму!» Бог це все допускає? Саме так! Бог нас хоче «добити»? Саме так: Він хоче, аби померла стара людина, що живе для себе, та аби народився у нас Христос. Він посилає конкретних людей, які нас «добивають», організовує усе так, аби могли померти наша гордість та егоїзм, щоби ми навчилися врешті‑решт служити та приймати інших. Та ми втікаємо від страждання, не можемо його прийняти, тікаємо у якесь інше місце, і дивуємося, чому там воно нас знову спіткало. Усе просто! Господь цього хоче! Адже коли ми помремо, в нашому серці житиме Воскреслий Христос.
фінансово.
Щиро дякуємо!
