«Серед багатьох скарбів цього прекрасного краю виділяється один, а це — важливість жінок», — розпочав свою проповідь Папа Франциск під час Святої Меси, відслуженої вранці 1 жовтня 2016 р. на стадіоні імені Месхі у столиці Грузії — Тбілісі.
Чимало бабусь і матерів грузинської землі продовжують оберігати та передавати нащадкам християнську віру, засіяну у цьому краї святою рівноапостольною Ніною, та несуть живу воду Божого утішення багатьом потребуючим, сказав Понтифік. І це, на його переконання, допомагає нам збагнути, як Господь Бог любить людину та опікується нею, вислуховує її молитви і витирає сльози на її обличчі. Він не зважає на те зло, яке ми здатні чинити, але дивиться на нас очима любові, адже, попри все, ми — Його діти. Господь прагне взяти нас на руки, оберігати, звільнити нас від небезпек та зла. Папа закликав призадуматися над словами Господа Бога, які пролунали під час Святої Меси: «Як матір, Я вас утішу».
Проповідник зазначив, що утішення, якого ми сьогодні так багато потребуємо, — це присутність Бога у нашому серці, бо ж Його присутність у нас є джерелом справжнього утішення, яке залишається у нашому серці, звільняє нас від зла, приносить мир і помножує радість. «Тому, якщо бажаємо жити як утішені, необхідно зробити місце Господеві у нашому житті; а щоб Господь замешкав у нас на постійно, потрібно відчинити Йому двері й не тримати Його назовні», — наголосив Понтифік. Такими дверима, що мають бути завжди відчиненими перед Господом, є Євангеліє, яке ми повинні щодня читати, молитва, Святі Таїнства Покаяння та Євхаристії.
«Тими дверима Господь входить і дає речам новий смак. Але, коли двері серця замикаються, Його світло не доходить і ми залишаємось у темряві». Таким чином, ми звикаємо до песимізму, до того, що реальність не змінюється, отож впадаємо у смуток, тривогу, замикаємось у собі самих. «Натомість, якщо ми широко відчинимо двері утішення, увійде Господне світло», — наголосив Єпископ Рима.
Далі, цитуючи старозавітного пророка Ісаю, він нагадав, що Боже утішення приходить у спільноті, тобто тоді, коли ми об’єднані між собою. У Церкві Бог утішає людину, бо Церква є домом утішення. З цього приводу Святіший Отець заохотив кожного запитати себе самого: «Чи я, належачи до Церкви, є тим, хто приносить Боже утішення? Чи я вмію прийняти іншого як гостя і потішити того, хто втомлений та розчарований?» Незважаючи на скорботи та замкненість сердець, християнин покликаний завжди вливати надію в тих, які зневірилися, повернути до життя тих, які втратили надію, принести їм світло Ісуса Христа, тепло Його присутності та Його прощення, яке нас відновлює.
За словами Папи Франциска, сьогодні багато людей страждають, переходять через тяжкі випробування й зазнають несправедливості. Тому сьогодні є необхідним «помазання серця», тобто Господнє утішення, яке не позбавляє людину її проблем і труднощів, але дарує силу любові, що допомагає переносити біль у мирі. «Отримати й нести Боже утішення — це невідкладна місія Церкви», — наголосив Вселенський Архиєрей. Ми, християни, сказав Папа, не повинні піддаватися закам’янілості й засмучуватися через якісь життєві суперечності; ми не можемо дозволити собі звикнути до якогось замкнутого церковного «мікроклімату», але повинні бути відкритими на інших, поділяючи з ними наші відкриті горизонти надії, живучи у покірній мужності бути відкритими до інших.
Далі Єпископ Рима, звертаючи увагу на слова з прочитаних біблійних уривків, вказав на умову для того, щоб отримати Боже утішення: нею є необхідність стати немов діти (пор. Мт 18, 3‑4), як дитина в материнських обіймах (пор. Пс 130, 2). «Аби прийняти Божу любов, необхідна ця малість серця: справді, лише будучи маленькими, ми можемо спочивати на руках матері», — мовив Папа, нагадуючи, що лише той, хто стає маленьким, як дитина, є великим у Божому Царстві (пор. Мт 18, 4). Справжня велич людини полягає в тому, що вона стає малою перед Богом. Дитина — це така людина, яка не має нічого, щоб дати, а лише отримує від інших; вона вразлива, залежить від тата й мами. Отож, хто стає «як дитина», тобто убогим у собі, той є багатим у Бога.
Святіший Отець також наголосив, що кожному з нас необхідно часто нагадувати собі: ми насамперед є Божими дітьми — не власниками нашого життя, а дітьми Отця; не автономними й самодостатніми дорослими, а дітьми, які завжди потребують, щоб їх узяли на руки, обдарували любов’ю та прощенням. «Блаженні християнські спільноти, які живуть цією справжньою євангельською простотою! Матеріально бідні, але багаті у Бозі. Блаженні Пастирі, які не дотримуються логіки світського успіху, а живуть за правилом любові: приймаючи, вислуховуючи, служачи», — підкреслив Папа. Свою проповідь він підсумував словами святої Терези від Дитятка Ісуса, яка навчала, що слід ввірятися Богові як Батькові; Господь не вимагає від нас великих учинків, але прагне, щоб ми цілковито ввірились Йому та були вдячними. Ця велика свята також навчає нас, що справжня любов полягає у тому, щоб терпіти дефекти інших, не дивуватися їхнім слабкостям, уміти вчитися навіть на маленьких чеснотах, які бачимо в інших. «Усі разом просімо сьогодні благодаті простого серця, яке вірить і живе покірною силою любові; просімо, щоб ми жили у спокійній та цілковитій довірі до Божого милосердя», — закінчив проповідь Папа Франциск.
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
