Україна

Пам’яті о.Валентина Серовецького. Борець за правду

10 Жовтня 2016, 12:29 1266
Серовецький 1

Про загибель о. Валентина Серовецького, капелана АТО, ми писали, щойно діставши звістку про трагічну подію. Споминові о. Валентина присвятив велику статтю Цензор.нет, використавши в ній також і матеріали з сайту CREDO. Подаємо її без скорочень.

Валентин Серовецький став капеланом не одразу. Він пройшов сирітське дитинство і в’язницю. Зрештою, у зрілі роки опинився у Бишеві (Макарівський район Київської області), де, читаючи порване Євангеліє, навернувся у християнство в його протестантському вираженні.

«Ходив допомагати у дитбудинки й заклади для людей похилого віку», — каже Геннадій Хмілевський, колишній пастор громади євангельських християн-баптистів у Бишеві, яку відвідував о. Валентин. — Був прямою та жертовною людиною. Допомагав він і нашій громаді грошима та вікнами».

«Вікнами» — то не зайва згадка. Після одруження Серовецький відкрив приватну справу: почав ставити двері та пластикові вікна. Окрім того, баптистська церковна спільнота стала місцем його самовираження. Він майже щотижня там проповідував на біблійні теми, грав на гітарі та співав. Разом із дружиною Оксаною виховував п’ятьох дітей.

Хмілевський зізнається, що його колишній духовний підопічний був справжнім борцем за правду. Тому, коли 2013 року почався Майдан, Серовецький без сумнівів вирушив на головну площу Києва.

«Фактично він простояв весь Майдан, — каже Микола Мишовський, 37‑річний головний редактор католицького часопису CREDO. — Ходив у салатовій жилетці з написом "Молимось за Україну". Був у молитовному наметі. Брав участь у нічних вартах, молився й проповідував зі сцени».

Як і о. Мишовський, 36‑річний римо-католицький капелан Олександр Коцюр уперше познайомився з Серовецьким на Майдані. Він свідчить, що ще тоді просто брат Валентин активно наглядав за порядком навколо сцени. «Валентин відстояв майже усі варти», — каже о. Коцюр.

Серовецький 2

Під час Майдану для Серовецького і віконний бізнес, і родина відійшли на другий план, — зізнається 34‑річний пастор макарівської баптистської спільноти Олександр Поливач. 20‑го лютого — у день масового розстрілу київських протестувальників — о. Валентин був на площі біля сцени. Вже після розстрілу Небесної Сотні з ним познайомився 48‑річний на той момент Андрій Павленко, нині директор БФ «Пам’яті Небесної Сотні».

«Все в крові, всі шоковані. Того дня я пішов до сцени; біля неї керував якийсь інтелігентний чоловік у простій куртці та з акуратно підстриженою бородою, — згадує Павленко. — Розпоряджався, куди нести балони, пов’язки, окуляри та інше. Я взявся допомагати». Головну сцену вони охороняли разом.

Павленко каже, що на ранок пили чай і визнавали необхідність побудови нової країни. «Але ніхто ж не знав, що буде війна», — зауважує Павленко.

 

Після формальної перемоги Революції Гідності о. Валентина на Майдані можна було побачити ще місяць-другий. Почуття справедливості не дозволило йому повернутися додому. Як підсумок — він став волонтером, возив на Схід продукти, ліки та кишенькові «гедеонівські» Євангелія для проповіді.

«Тому, коли дехто з них почав приїздити на Майдан і зі сцени розповідати, що їх просто знищують, що їх виводять у чисте поле, командири відходять — і квадрат, у якому вони стоять, починають щільно обстрілювати, — я не міг цього спокійно слухати. Я не міг лишатися в мирному місті», — казав Серовецький у своєму останньому інтерв’ю «Обозревателю».

Одного разу влітку 2014 року він поїхав у зону АТО зі львівським журналістом Юрієм Лелявським та кримською волонтеркою Гайде Різаєвою. Через помилковий маршрут група потрапила на блокпост сепаратистів.

«На останньому блокпосту нас забули попередити, що далі йдуть блокпости "ополченців". І ми проїхали 3 сепаратистських блокпости. Всюди говорили "Слава Україні" й роздавали Євангелія. І не помітили ні прапорів російських, ні стрічок тих георгіївських. А вже на 4‑му блокпосту, коли ми остаточно заблукали дорогою до Слов’янська, там почали агресивно себе поводити: «Яка Україна, яка слава?» — казав о. Валентин в інтерв’ю «Радіо Свобода».

Серовецький 3

Послідував 2‑місячний полон у «отамана» Миколи Козіцина з «ЛНР». Пастор Хмілевський згадує, як сам Серовецький йому сказав про навернення у християнство вісьмох його співкамерників. Він переказує слова о. Валентина: «Коли хтось каявся — краще годували і нікого не били. Таке чудо Боже». Серовецького планували перевезти в Росію, але від цієї ідеї зрештою відмовились. Натомість перевезли у будівлю СБУ (або облдержадміністрації — о. Валентин сам плутався) в Луганську.

«Там особливо ніхто християнськими цінностями не переймається. Їх самих християнами важко назвати. І як потрапляв їм до рук священик, то це для них як екзотика якась: познущатися з нього, помучити, покатувати. Мої документи кидали до священиків, які загинули, викидали інформацію в інтернет, щоб мене вже не шукали рідні та близькі. Майданівські отці вже двічі мене ховали», — казав о. Валентин у квітневому інтерв’ю католицькому часопису CREDO.

Серовецький 4

Звільненню о. Валентина з полону сприяли його друзі-дагестанці з Майдану та зокрема такий собі Шаміль. Вони «викупили» його в нинішнього «ватажка ЛНР» Ігоря Плотницького. Його відпустили, однак, за словами о. Мишовського, «сказали, що довго він не житиме і вкололи якийсь укол, навмисно заразили гепатитом С».

Отець Валентин повернувся додому, попри те, що родині кілька разів повідомляли про його загибель. Після полону Серовецький, маючи хвору печінку та поламані ребра, стає капеланом («у неозначеній формі», за висловом о. Олександра Коцюра) й переходить в Українську Православну Церкву Київського патріархату.

«Його зостановив пацифізм, із яким його брати-баптисти ставилися до Майдану, тобто що він не міг бути на барикадах із людьми, — згадує о. Коцюр. — Якоїсь миті він сказав: "Я не згідний з цим" і пішов на барикади». Справді, на початку грудня 2013 року голова українських баптистів (ВСЦ ЄХС) В’ячеслав Нестерук заявляв: «Скажу від імені українських братів: нашої активності на Майдані немає». Такий підхід, що суперечив фактам, пригнічував Серовецького. Активістка майданівського «Молитовного намету» Катерина Жицька стверджує, що через революційні дії Серовецького від нього відхрестилися його брати по вірі.

Серовецький 5

Утім, перехід до УПЦ КП має й інше пояснення. «Очевидно, у тому місці, де він перебував як капелан, православ’я виявилося потрібнішим, — каже екс-пастор Геннадій Хмілевський. — Це як офіційна релігія, яка давала йому право займатися тим, чим він займався». «Більшість солдатів, які були, не могли його зрозуміти. Йому було б із ними простіше говорити, коли б він представлявся як батюшка», — доповнює о. Микола Мишовський.

Отця Валентина висвятив безпосередньо Патріарх Філарет. Для поїздки в зону війни як священикові УПЦ КП Серовецькому допомогли з ризою, єпитрахиллю та іншим опорядженням. Спершу він служив в «Айдарі». Його знали також у 92‑й та 72‑й бригадах.

Серовецький 6

Після полону о. Валентин узявся за своє здоров’я. Отець Олександр Коцюр звернувся до о. Миколи Мишовського з проханням зібрати кошти на лікування. Останній погодився й влаштував кампанію по збору грошей на Фейсбуку та на сайті Credo-ua.org. Зібрали 2 500 доларів США. «І навіть виписав якусь медаль для мене і Віти Якубовської, яка робила з ним інтерв’ю у квітні 2016 року, — деталізує Мишовський. — Це щось каже про його вдячність».

А вже спочатку 2016 року він почав опікуватися «правосеками» з 8‑го батальйону ДУК «Аратта». Коли Серовецький лежав у Харкові й лікував серце, командирові цього підрозділу Андрієві Гергерту (позивний «Червень») розповіли про священика, який служить від початку російської інтервенції.

Серовецький 7

«Дуже часто так буває, що капелани, які приїжджають, виконують якусь свою місію, далеку від завдання оздоровити душу, — каже Гергерт. — А мені про нього розповіли, що він "пластичний" у своїй розмові, не нав’язує нічого і розуміє ситуацію». На додаток, Серовецький пасував до специфічної вимоги Гергерта — не належати до Української Православної Церкви Московського патріархату. «Це абсолютно ворожа для України структура. Кілька разів вони намагалися впровадити до нас свої капеланів, — уточнює він. — Я мав досвід, коли їхніх священиків використовували як агентів впливу, розвідників. 2014 року були випадки, коли вони ставили маячки на позиції, які потім за сигналом обстрілювалися».

Служити в «Аратті» о. Валентин погодився одразу, хоча зарплатні можливості добровольців були обмеженими.

Окрім уміння вирішувати щоденні проблеми хлопців, Серовецького запам’ятали як невтомного борця з алкоголізмом. «Або служиш, або п’єш, — каже о. Олександр Коцюр. — Де був алкоголізм, Серовецький боровся з ним чітко, як баптист. Деякі солдати лишились задоволеними, деякі ні, але командири раділи його присутності». Отець Валентин мріяв знову відкрити православну церкву в Широкиному — перед відходом бойовики її замінували. Андрій Гергерт із сумом каже, що лише зараз, найближчими днями, її перевірить мінер. Але їхній капелан цього вже не побачить…

Теплі слова, з якими згадують о. Валентина, — надихають. Неукраїномовного Серовецького згадують як безстрашного капелана, який служив, не лінуючись. «Для мене було проблемою знайти порядного капелана-психолога, який би через Бога допомагав хлопцям вирішувати, — каже Андрій Гергерт. — Він, власне, і був такою людиною. Він знаходив солдатам правильні слова і ненав’язливо переконував навертатися до Бога».

Серовецький 8

Альберт Хомяк, капелан із дворічним досвідом, який представляє протестантську церковну спільноту «Добрих змін» (м. Маріуполь) і з квітня 2015 року є тамтешнім координатором «Батальйону міжконфесійних капеланів», познайомився з Серовецьким навесні 2016 року в Широкиному — хоча, за документами, «Аратти» там немає. Він тоді проводив служіння для бійців свого підрозділу. А Хомяк на той час їхав до кількох підрозділів ВСУшників сектору «М». Серовецький заявив, що завжди радий із ними співпрацювати. «Немає двох Богів, ми всі робимо ту саму справу», — передає його слова Хомяк і додає, що щасливий бути знайомим із Серовецьким. Він згадує, як телефоном о. Валентин жалівся, що чимало людей приїжджають у Широкине заради селфі…

На фронті о. Валентину дали позивний «Олрайтович». «Як справи?» — «Все добре!» «Я його завжди називав православним баптистом, — каже о. Олександр Коцюр. — Бо він на Святому Письмі не спав, а з часу Майдану постійно носив його з собою. Але тепер у другій руці в нього був і хрест».

Серовецький 9

Служити капелану доводилося скрізь, де є мінімальні умови. Дехто зі свідків згадує про Служби Божі на подвір’ях, у казармах, на вулицях, у полях і навіть підвалах. Зокрема, в «Аратті» Андрій Гергерт вимагав від Серовецького роз’яснювати бійцям, що «якщо вони вб’ють ворога у бою, то вони не вбивці; що ми на своїй землі». Чимало грізних «правосеків» переживали через те, що бачили загибель людей.

— Чи відчували ви протестантське підґрунтя в о. Валентина? — запитую в отця Костянтина Холодова, 41‑річного головного капелана зони АТО (УПЦ КП).

— Так, він був дуже гарячим і ревним до проповіді та підтримки хлопців.

Серовецький 10

Востаннє Андрій Павленко зустрівся з Серовецьким, коли навесні 2015 року ледь не кожні два тижні організовував волонтерські рейси на схід. Ці шляхи були відомі всім українським волонтерам: Харків-Полтава, а далі на Луганськ або Донецьк. «Він виглядав утомленим, був схожий на воїна», — згадує директор благодійного фонду. Чоловіки обмінялися телефонами та домовились думати про те, чим займатися після завершення війни. Вже у своєму київському офісі Павленко каже: «Він із характером, побільше би таких людей в Україні».

Протестантський капелан Альберт Хомяк бачив наживо о. Валентина наприкінці серпня на похороні волонтера Володимира Шелудька із позивним «Карась». Серовецький проводив службу. «І нас запросив, сказав, що ми, священики, маємо сказати слово, — каже Хомяк. — Мені подобалось його відкрите серце. Був доброзичливим, було приємно з ним зустрічатись, він усвідомлював, що є дрібною сошкою у цій Божій справі».

«Постійно намагався зробити побільше. Таких людей бракує. Їх, напевно, небагато», — згадує о. Микола Мишовський.

P. S. Отець Валентин Серовецький загинув у ДТП 3 жовтня 2016 р. За офіційними даними, при обгоні на трасі поблизу Фастова він зачепив іншу автівку, вилетів на зустрічну смугу та врізався у завантажений лісом КАМаЗ. Капелан загинув на місці, його поховали наступного дня, у вівторок, у Фастові.

Олексій Гордєєв, Цензор.нет  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: