Римо-катол.: 11 жовтня (довільний спомин)
«Ісус не буде мною задоволений, доки я не стану або принаймні не намагатимуся стати святим» — ці слова молодого о. Анджело Ронкаллі були головною метою його життя. Церква підтвердила, що він цю мету осягнув. Сьогодні, 11 жовтня, Церква відзначає спомин святого папи.
Смерть Йоана ХХІІІ не перервала ходи ІІ Ватиканського Собору. Коли восени 1964 року єпископи й теологи знову з’їхалися до Ватикану, серед них був наймолодший єпископ світу 34‑річний Богдан Бейзе з Лодзі. Коли соборні отці дискутували щодо схеми майбутньої Душпастирської конституції про Церкву в сучасному світі, голос забрав недавно висвячений єпископ Бейзе. Він запропонував, щоб отці Собору проголосили блаженним померлого папу Йоана ХХІІІ без процесу, прямою акламацією.
— Це викликало аплодисменти, але не надто активні й немовби мимовільні, — згадував кардинал Лоріс Каповілья, особистий секретар папи Йоана ХХІІІ (помер у травні ц.р. в 100‑літньому віці). — До єпископа Богдана тоді підійшли кардинал Стефан Вишинський і архиєпископ Кароль Войтила, тиснули йому руки й вітали з ініціативою. Хочу ще раз подякувати полякам за їхню особливу підтримку папи Ронкаллі.
Папа Павло VI вирішив, що буде проведено звичайний процес прославлення. «То було рішенням Провидіння, бо завдяки цьому зібрано свідчення кількасот осіб і нагромаджено понад 10 тис. документів. Отож можна ретельно вивчити таємницю святості Йоана ХХІІІ», — сказав о. Лука де Роса, постулатор його процесу. Й хоча поміж беатифікацією та канонізацією не складено медичної документації на підтвердження чуда, це не означає, що його нема. «Маємо пребагату документацію щодо чудес за заступництвом блаж. Йоана ХХІІІ, — пояснив кардинал Анджело Амато, префект Конгрегації у справах канонізацій. — Папа Франциск не відхилив необхідності чуда, він тільки пришвидшив дату канонізації».
З бідної родини
Майбутній святий папа народився 25 листопада 1881 року в Сотто іль Монте, яке нині називається Сотто іль Монте Джованні ХХІІІ. Того ж самого дня батьки його охрестили, назвавши Анджело Джузеппе. Ім’я Анджело він успадкував від дідуся. В перекладі воно означає «Ангел».
Анджело Джузеппе виховувався у сім’ї бідній, але дуже релігійній. Був четвертим із 16 дітей. На вечерю в них щодня була тільки полента — кукурудзяна каша, кажучи просто. Однак малий Анджело не усвідомлював, що це бідність, бо всі довкола жили так само. Допіру коли він вирушив у далекий світ, то побачив і духовне багатство своєї сім’ї, і її матеріальну бідність. «Є три можливості зруйнувати себе: жінки, карти і сільське господарство. Мій батько вибрав цей останній, найважчий шлях», — коментував він це із характерним для нього гумором.
Молодий Анджело швидко пізнав великий світ. Він формувався під наглядом видатних учителів та вихователів, проте ніколи не забував, хто він такий і звідки походить.
Неопресвітер Ронкаллі серед співбратів у священстві.
— Дядько приїжджав до нашого села тільки на канікули, коли вже був Апостольським делегатом у Болгарії, потім у Туреччині та Греції, — згадувала с. Анна Ронкаллі, племінниця св. Йоана ХХІІІ. Йому не заважало те, що в невеликому сімейному будинку мешкало аж 20 осіб. Архиєпископ Ронкаллі полюбляв гуляти селом, відвідувати братів і знайомих.
«Відколи я вийшов із дому, пізнав багато речей, яких ви не могли мене навчити. Але ті нечисленні, яких я навчився від вас, — найцінніші», — казав він до своїх батьків, ставши уже зрілим священиком.
Як стати святим?
Покликання до священства супроводило його змалку. Його першим духовним провідником був звичайний, скромний сільський настоятель, о. Ребуцціні. Завдяки його підтримці Анджело зміг продовжити навчання у нижчій семінарії в Бергамо. Коли він показав себе здібним учнем, дістав стипендію папської семінарії в Римі.
Анджело Ронкаллі, 1901 р.
Його покликання було майже безсумнівним. «Я дістав благодать священицького покликання. З дитинства не думав ні про що інше», — записав Йоан ХХІІІ у нотатках до своєї біографії, яку так ніколи й не завершив. Навіть більше: він визнав, що протягом життя ніколи не мав спокус нечистоти. «Він був однією й тією самою людиною при вівтарі й тоді, коли від нього відходив», — згадував кардинал Каповілья.
Прагнення святості в Анджело Ронкаллі було незмінним елементом його внутрішнього життя. Цей момент можна відслідковувати завдяки його «Щоденникові душі», перші записи в якому він зробив 14‑річним хлопцем. Спершу він прагнув в усьому наслідувати святих. Пізніше бачимо його християнське дозрівання. «Думка, згідно з якою я взяв зобов’язання і з якої виводиться моє єдине завдання, щоби стати святим за будь-яку ціну, має стати моєю невпинною турботою. Однак це має бути турбота погідна і спокійна, а не така, що змучує і сповнена тиранії», — написав одразу після висвячення отець Ронкаллі.
Подібні слова св. Йоан ХХІІІ записував протягом цілого життя. Зі сторінок «Щоденника» постає людина, чиїм головним життєвим покликанням є наслідувати Христа у сучасності, тобто знайти рецепт для власної святості. «Повсюди мене називають Святим Отцем, так ніби це мій головний титул; мушу й хочу бути ним насправді», — писав він уже як папа Йоан ХХІІІ.
Людина діалогу
Отож ми вже знаємо, що о. Ронкаллі походив із бідної підгірської місцевості. Він був побожний і дуже прагнув стати святим. Однак його постать викликає провокаційні запитання: звідки у сина простого селянина взялося прагнення скликати Собор та перебудувати Церкву? Де в католицькій Італії зродилася велика екуменічна любов до інших віросповідань?
Анджело Ронкаллі в роки І Світової війни
Уже кліриком Ронкаллі захоплювався історією Церкви, зокрема її першим тисячоліттям, коли ще не було принципових поділів між християнами. Він прекрасно знав стародавні мови, а в семінарії викладав, серед іншого, Отців Церкви. Був ревним бібліофілом. Ціле життя колекціонував стародруки. Вивчення історії було його найбільшою пристрастю і відпочинком. Коли він був нунцієм у Парижі, його кухар коментував повноту архиєпископа Ронкаллі. «Він товстий як настоятель, а їсть як горобчик. Його прибуває від книжок, які він пожирає томами», — казав Роже.
Окрім вдумливого аналізу історії та писань Отців Церкви, був ще один аспект біографії Йоана ХХІІІ, який міг мати вплив на його папські рішення. Можна сказати, що Ронкаллі був представником старої ватиканської школи, коли єпископів, кардиналів і майбутніх пап обирали з‑посеред досвідчених дипломатів. Саме під час дипломатичних місій у Болгарії, Туреччині, Греції та у Парижі о. Анджело вчився на практиці діалогу з іновірцями та невіруючими.
У розмові зі своїм секретарем він якось згадував зустріч із православним юнаком у Болгарії. «Пане папський представнику, я б хотів поїхати на навчання до Рима, а якщо Ви для мене організуєте стипендію, то я навіть готовий стати католиком», — сказав той молодий чоловік. Архиєпископ Ронкаллі швидко остудив запал 22‑річного болгарина: «Навчіться любити Ісуса та свій народ і служити йому. А оскільки Ви дали мені таку нагоду, то я би хотів чітко сказати, що ми, католики і православні, не вороги, а браття. Нас єднає Книга Божого Одкровення, хрещення, таїнства, а зокрема Євхаристія і побожність до Богородиці, — пояснював представник Ватикану. — Так, існує питання браку єдності, але цей розлам настав тисячу років тому. Тих, хто до нього призвів, уже немає серед живих. Зарівно католики і православні, ми маємо уподібнитися до Христа разом із нашими спільнотами. Коли уподібнимося до Христа, єдність буде фактом».
Нововисвячений єпископ Ронкаллі. 19 березня 1925 р.
У 30‑х роках ХХ століття ці слова звучали просто пророчо. Подібний діалог Ронкаллі мав і тоді, коли став папським делегатом у Туреччині та Греції. Тут окрім грецького православ’я він пізнав також багато інших давніх обрядів. Із великою повагою провадив також розмови з мусульманами.
Під час ІІ Світової війни він використовував свою позицію дипломата і той факт, що Туреччина зберігала нейтралітет. Туди втікали євреї із сусідніх країн. Незалежні фундації, які займаються Голокостом, задокументували, що архиєпископ Ронкаллі — з відома папи Пія ХІІ — рятував юдеїв від винищення. Він масово видавав фальшиві акти хрещення та переховував євреїв на території дипломатичної місії. Незалежні інституції вважають, що він урятував 25-30 тис. євреїв. На жаль, він і досі не дочекався вшанування ізраїльською медаллю Праведника народів світу.
Під час служіння нунцієм у Туреччині.
У Болгарії, Греції й Туреччині він набув екуменічного та міжрелігійного досвіду, а як нунцій у Франції повинен був дати відповідь на інші виклики ХХ століття. Паризький досвід ще більше переконав його, що треба відкриватися на діалог із невіруючими.
Уберіг від знищення?
Йоан ХХІІІ ціле життя йшов усупереч загальноприйнятим схемам. У кожній людині бачив ближнього. Ба більше, вбачав їх навіть у комуністах. І хоча багато разів засуджував комунізм як систему, що бореться з Церквою та Богом, то завжди намагався увійти в діалог із його сповідниками. Він бо прекрасно знав, що в країнах за залізною завісою живе чимало християн, яким потрібно допомогти.
Частина представників Римської курії дивилася на його починання з виразним несхваленням. Також і зовнішній клімат не був особливо сприятливим. Деякі італійські часописи вбачали комуністичну змову навіть у зустрічах папи з примасом Вишинським. Натомість про аудієнцію для радянського очільника Микити Хрущова і його доньки ватиканське видання повідомило після чималої мовчанки.
Архиєпископ Ронкаллі — Патріарх Венеції
Християнські партії звинувачували папу, що після його зустрічі з родиною Хрущова італійські комуністи дістали на мільйон голосів більше, ніж на попередніх виборах. Також і розкриті документи ЦРУ з тих часів говорять про те, що Йоан ХХІІІ «передав куті меду в контактах із комуністичним блоком». Хоча аналітики ЦРУ не заперечували шляхетності папи і його добрих намірів, однак не поділяли його «оптимізму щодо людської природи».
З чималою хвилею критики зіткнулися також його починання щодо всесвітнього миру. Лише недавно ми змогли дізнатися про справжню роль папи під час так званої Кубинської кризи, коли світ затамував подих перед загрозою атомної війни. Виявляється, що під час історичної промови 25 жовтня 1962 р. папа мав достовірні сигнали з Кремля щодо того, що Хрущов погоджується на умови Ватикану і перестане висилати атомну зброю на Кубу. Одразу ж після того, як США зняло блокаду з кораблів, радянська «Правда» надрукувала мирний заклик Йоана ХХІІІ. Уперше слова Папи Римського опинилися на сторінках головного пропагандистського органу СРСР.
Тільки 2000 року побачили світло денне телеграми американського посла до Кеннеді, в яких він повідомляв про мирну роль папи. Голови США та СРСР розглядали себе кожен як переможця цього конфлікту. Обоє не бажали бути звинуваченими у слабкості й підпорядкуванні волі Єпископа Рима. Отож вони зробили все, аби правда про роль Йоана ХХІІІ у цій історії не спливла.
Аби всі були одно
Про ІІ Ватиканський Собор уже написано дуже багато. Готуючи цю переламну для Церкви подію, Йоан ХХІІІ усвідомлював наближення смерті. Він навіть думав, що не дочекається початку засідань соборних отців. То була не просто ідея людини похилого віку, щоби потрапити в історію. Він прекрасно знав, що «Церква не може стати археологічним музеєм. Вона радше має бути як криниця, до якої люди поколіннями приходять черпати воду. Її завдання — давати цю воду всім». Опонентам і критикам Собору він відповідав, що під час засідань «не змінюються слова Євангелія, ми просто їх краще сьогодні розуміємо».
Святий Йоан ХХІІІ помер у Ватикані 3 червня 1963 року. Його останніми словами були: «Не маю іншої волі, як тільки воля Бога. Ut unum sint» (аби всі були одно).
Цей духовний заповіт продовжували Павло VI, а пізніше Йоан Павло ІІ. Саме папа з Польщі брав участь у незчисленних зустрічах із представниками інших Церков та релігій. Він також написав першу екуменічну енцикліку під дуже промовистою назвою — «Ut unum sint».
Йоан Павло ІІ беатифікував Йоана ХХІІІ у рамках святкувань Ювілейного Року. Труна з його реліквіями була перенесена з Ватиканських гротів до Базиліки св. Петра. П’ятьма роками пізніше папа-поляк був похований точно в тому самому місці, де раніше спочивали останки Йоана ХХІІІ. «Плани Божі хотіли, аби ця урочистість поєднала двох пап, що жили в різних історичних контекстах, але яких, всупереч видимості, єднало багато подібного на людській та духовній площині», — сказав 2000 року Йоан Павло ІІ. І хоча ці слова стосувалися спільної беатифікації Йоана ХХІІІ та Пія ІХ, то й під час спільної канонізації Йоана ХХІІІ і Йоана Павла ІІ були цілком актуальними.
Артур Стельмасяк, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
