11 листопада, в день літургійного спомину св. Мартина Турського, Мукачівський кафедральний храм святкував свою відпустову урочистість. Окрім традиційного парафіяльного відпусту, вона знаменувала собою ще й завершення Року святого Мартина, який закарпатська дієцезія відзначала цьогоріч.
Свято зібрало в цьому закарпатському храмі кілька десятків священиків, а особливим гостем був Його Високопреосвященство архиєпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський. На початку свята, як годиться, настоятель парафії о.Роман Шнеп привітав усіх присутніх, також і гостей з‑поза Церкви, запрошених розділити з католиками це відзначення, також і мера Мукачева Андрія Балогу.
Святкова Меса служилася латиною, з огляду на виняткову багатомовність як самого Закарпаття, як і спільноти, яка брала участь у цьому Богослужінні. Вітання, читання та молитви звучали найбільше угорською, а також словацькою, українською та німецькою мовами. Обов’язковий переклад угорською, який робив настоятель парафії в Хусті о.Олександр Сулінчак, був пов’язаний, зокрема, з тим, що до відпустової урочистості завдяки трансляції Радіо Марія долучилися вірники з Угорщини. Молитва завдяки засобам масової комунікації набирає обертів у нашому комп’ютеризованому світі. А чимало глядачів могли дивитися пряму трансляцію прекрасної якості, яку забезпечив ютуб-канал MedjugorjeUA. Уже кілька років як у мукачівській парафії відбувається меджугорська зустріч, а на це свято місцева спільнота прихильників Меджугор’я, надавши звук для Радіо Марія, влаштувала ще й трансляцію урочистості на офіційний сайт дієцезії.
У своїй проповіді архиєпископ Мечислав сказав:
— Цього року Католицька Церква переживає два великі ювілеї. Перший — це 25‑річчя відновлення адміністративних структур Церкви в країні, а другий — 15‑річчя візиту Йоана Павла ІІ. Обидва ювілеї для нас є нагодою для вдячності Богові за дар свободи, відновлення після переслідування, яке зносила Католицька Церква від комуністичної влади.
В Євангелії Ісус Христос заповідає і готує спільноту вірних до готовності прийняти переслідування, кажучи: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть». Нині ми можемо стверджувати, що Церква була знаком спротиву, причому великим знаком, оскільки на неї впало таке велике переслідування, аж до прагнення усунути сліди її перебування на українській землі. Вона не пасувала тим цінностям, які несла з собою нова влада, що попирала загальнолюдські цінності, свободу, що проявилося, наприклад, у будуванні совєтських таборів; Церква не пасувала обману, який звіщали ця влада, бо вона проголошувала правду.
Дивлячись у минуле, ми цінуємо свідчення й відвагу пастирів, мужність як священиків, так і монахів та вірного Божого люду, який, не зважаючи на загрозу життю, ставав на захист свідчення віри і правди. Багато хто заплатив за це багаторічним ув’язненням і здоров’ям. Сьогодні ми віддаємо їм належну шану, схиляємося перед їхньою вірою, захоплюємося їхньою незламністю. Ми розуміємо, що саме їхня стійкість у вірі є тим наріжним каменем, на якому ми будуємо Церкву вже 25 років незалежності. Треба це пам’ятати, щоб не змарнувати цього спадку. Це наше вчора, без якого не було би нашого сьогодення ані майбутнього. Бо тоді Бог міг би забути про нас і відвернути своє милосердне обличчя.
Я згадую цей історичний момент, щоб нагадати всім, якою була дорога до свободи. Адже виросло покоління, яке не пам’ятає тих часів; та це не означає, що не повинне пам’ятати. Зовсім навпаки: воно повинне продовжувати історію своєї Церкви. «Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зроджує». Вони перебували в Ісусі, принесли рясні плоди. А ми? Я повторюю це з великою турботою і відповідальністю: ми не можемо цього змарнувати!
25 років свободи — це нагода згадати і подякувати Ісусові, Найвищому Священикові, за тих душпастирів, які трудилися в цей важкий період переслідувань. На карті можемо позначити місця їхнього перебування, від сходу до заходу, і тисячі людей, яким вони служили.
Сьогодні, коли ми збираємося у каферальному соборі в Мукачеві, святкуючи свято його покровителя — св. Мартина, як же не дякувати за те, що 25 років тому на українській землі з волі Йоана Павла ІІ з’явилися перші єпископи і розпочали роботу з відновлення обличчя Церкви. Це вони розпочали піднесення Церкви з неволі. Ця Церква від 1346 р. була частиною Єгерської дієцезії, з 1804 р. — Сату-Марської дієцезії. Згодом була утворена самостійна одиниця, спершу Апостольська адміністрація, а від 2002 р. — Мукачівська дієцезія, яка є спадкоємицею великої історичної спадщини двох народів: угорського і словацького.
Ми згадуємо і дякуємо митрополиту-сеньйору кардиналу Мар’яну Яворському, посилаючи йому слова щирої вдячності до Кракова, куди він повернувся на пенсію. Дякуємо за єпископа Антала Майнека, який із Будапешта прибув на Закарпаття, аби проповідувати францисканське послання миру та добра. Думаю, маю правду сказати: ти робиш це з великою віддачею і самопожертвою. Ми цінуємо те, що маємо сьогодні: в багатьох храмах формуються християнські спільноти; люди набралися відваги й повертаються до свого католицького коріння.
Наша вдячність – семінаріям, які вивчили стількох священиків для вашої Церкви: зі Словаччини, Угорщини, які прислали пастирів. Дякуємо за всіх богопосвячених, хто відгукнувся на запрошення й приїхав працювати тут. Дякуємо також покликаним з української землі.
До спільної молитви долучився представник греко-католиків — єпископ-помічник Мукачівський Ніл (Лущак)
Пам’ятаємо про багатьох мирян, про їхню відвагу та вірність вірі своїх батьків. Вони також є наріжним каменем, на якому відбудовано Церкву в Україні. Я переконаний, що на Закарпатті не бракує таких людей і вони вам добре відомі. Пам’ять про них не може зникнути, а вдячністю нехай буде наша молитва.
Не можна нам забути про відвагу і любов, яку проявив св. Йоан Павло ІІ. Це його рішення і турбота посприяли відновленню Церкви в Україні. А 15 років тому, під час Апостольського візиту в Київ та Львів, ми відчули його підтримку. Це був час великої катехизації і вдячності, якої Україна раніше не знала. Я дозволю собі навести уривок з його проповіді, виголошеної в Києві на аеродромі «Чайка». Я нагадаю її в нинішні часи війни, неспокою і суспільного хаосу. Вони потрібні всім нам як повчання турботливого батька, який нагадує і вказує дорогу до майбутнього, кажучи:
«Українська земле, викупана в крові мучеників! Дякую тобі за приклад вірності Євангелію, який ти дала християнам усього світу. Так багато твоїх синів і дочок вірно крокували за Христом. Багато з них перебували з Ним аж до найвищої жертви. Нехай їхнє свідчення буде прикладом і натхненням для християн Третього тисячоліття.
Дорогі єпископи, священики, монахи і монахині, що вірно супроводжували свій народ ціною особистих жертв і підтримували його в похмурі часи комунізму! Я вам дякую і закликаю: продовжуйте бути завзятими свідками Христа і добрими пастирями Йога стада в улюбленій Україні.
Ти, дорога молоде, будь сильною і вірною; не дозволь, щоб тебе захопили міражами обманного щастя, іди Христовим шляхом. Це правда, що він вимогливий; але тільки він може допомогти осягнути повноту життя.
Ви, дорогі батьки, готуйте вашим дітям шлях гідний, виховуйте їх з любов’ю і давайте їм переконливий приклад вірності принципам, яких ви їх навчаєте. Старайтеся завжди сприяти цілісному розвитку людської особи, розвиваючи в молоді глибоке відчуття справедливості й солідарності з найслабшими».
До цих слів уже нема що додавати: достатньо ними жити і їх реалізувати. Це заповіт для нас. А майбутні покоління будуть такими, якими ми їх виховаємо і сформуємо. Україна буде такою, якими будемо ми.
Також Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті прислав свого листа, який був зачитаний з нагоди святкування:
«Сьогодні ви святкуєте спомин Покров Мукачівської дієцезії, — зокрема, було сказано в листі Нунція. — На жаль, я не можу бути присутній фізично, але духовно єднаюся з вами і возношу молитви до Милосердного Бога за заступництвом св. Мартина.
Святий Мартин — паломник на цій землі — має бути для нас прикладом, особливо для вас, мешканців Закарпаття. Він народився на території сьогоднішньої Угорщини, перебрався до Італії, потім до Франції. Всюди у своєму ставленні був батьком і братом людей, у любові зі щедрістю. Необхідно, щоб ваша дієцезія була садом, де зустрічаються різні культури. В Церкві ніхто не є чужинцем, бо насправді то всі ми — чужинці на цій землі, бо наша істинна батьківщина — в Небі.
Святий Мартин відзначався особливою уважністю до бідних. Він своїм життям став Божою ніжністю до інших та людиною милосердя. Конкретним жестом віддання половини свого плаща бідному він прислужився самому Христу. Зробив це, ще будучи військовим. Потім повністю полишив в службу, щоб нести всім мир.
Сьогодні в Україні війна продовжує сіяти смерть, страждання й бідність. Ми як християни маємо бути тими, хто робить усе, щоб мир запанував серед людей, а передусім у кожному серці. Такого свідчення потребує від нас наша земля, наша батьківщина. Щоб не було не тільки тих, кому бракує одягу, але й спраглих теплоти серця, простягнутої руки допомоги.
Папа послав мене до вас, аби я просив, щоб ви були вірними послідовниками свого святого покровителя. Така доброта може змінити світ — і напевно змінить ваші життя. Папа Франциск просить: дивіть у мирі, не сваріться через відмінності у мові, національності чи культурі. Якби ми всі були однакові, який монотонний був би це світ! Дайте частину вашого плаща тим, хто відрізняється від вас, як дар того, ким є ви, — і світ стане кращим».
Урочиста Євхаристія дала Хліб Життя всім, хто приступив до вівтаря Господнього. А по завершенні причастя вірних не було — як можна того очікувати — велемовних вітань і подяк. Натомість до мікрофона вийшов єпископ Антал Майнек і сказав:
— Уже традиційно в свято св. Мартина я вділяю премії двом людям, які особливим чином відзначилися у справах милосердя, ширенні віри та в катехизації.
Настоятелі відповідних парафій зачитали угорською та українською мовами короткі життєписи цьогорічних нагороджуваних. Ними стали Єлизавета Котко з села Косино, колишня вихователька дитячого садочка, багаторічна катехизаторка, і Йожеф Ґор, активний катехизатор ромів, директор одного з місцевих бюро «Карітасу», з села Вишковоа.
— Тут присутні всі нації Центральної Європи, — говорив далі єпископ Майнек. Так збуваються слова Христа, щоб усі «були одно» у Бозі.
Також Його Преосвященство коротко згадав основні урочисті моменти Року св. Мартина, який мала дієцезія: це, зокрема, паломництво мощів святого парафіями Мукачівської дієцезії. «Вірні поклонялися, дякували і прославляли Бога». На завершення свого короткого слова єпископ Антал подякував Петру Матлу, уродженцю Мукачева, скульптору, який створив статую св. Мартина з бідняком. По завершенні Святої Меси весь клір попрямував до цієї статуї, де її урочисто освятили.
Фото: Тетяна Решетар
Увечері ж сьогоднішнього дня, як сказав владика Майнек, буде освячено й закладено пам’ятну капсулу. Так завершиться відпустовий день у Мукачеві, після вечірніх молитов у храмі.
Свято не може обійтися без подарунків. Отак і катедрі св. Мартина дістався непересічний подарунок: архиєпископ Мокшицький, який колись був особистим секретарем Йоана Павла ІІ, подарував храму літургійні ризи святого Папи, які є реліквією другого ступеня. «Думаю, він з нами тут є, і буде присутній щодня», — сказав архиєпископ Мечислав, передаючи подарунок.
Урочисте богослужіння закінчилося урочистим благословенням, яке архиєпископ Мокшицький уділив реліквією св.Мартина.
Після завершення Євхаристії вірні ще довго не покидали храм: до образу св. Мартина, біля якого стояв релікварій, вишикувалася довга черга на вшанування.
фінансово.
Щиро дякуємо!
