Вона залишила п’ятьох дітей і вирушила в світ. Коли її синам і дочкам доводилося давати собі раду самим, без мами, на віддалі півтисячі кілометрів, вона проводила години на… адорації. 19 років. І що в цьому від святості? Проте — Церква зарахувала Елізабетту Санна до лику блаженних.
Сталося це зовсім недавно, 17 вересня 2016 р., в базиліці Пресвятої Трійці у Саккарджі-Кондроджанос на її рідному острові Сардинія (на фото), а ім’я Мамми Санна включене до літургійного календаря світських францисканців.
Хосе-Марія Ескріва, засновник Opus Dei, переконано повторював, що першим завданням жінки (і найважливішим!) є піклування про дітей та сім’ю, про дім. Так вважав святий. Ця думка потрапила мені на очі майже одночасно з біографією Єлизавети (Елісабетти) Санна. Я прочитав у ній, що за порадою духівника мешканка Сардинії покинула дім. І п’ятеро дітей. Не всі вони були повнолітні… І Санна, й Ескріва зараховані до святих. Так у чому ж справа?
Елізабет пішла з Сардинії в Святу Землю, в паломництво для спасіння душ. Як стверджують її біографи, вона виїжджала з наміром швидко повернутися. Але замість Єрусалима вона досягла берегів Апеннінського півострова. Звідти вона кілька тижнів ішла до Рима. Коли вона вперше переступила браму базиліки святого Петра, відчула, що Бог хоче, аби вона залишилася тут. Наступні кілька місяців Елізабет Санна проводила всі дні на молитві в церкві — матері Церкви. «Починала на світанку з відвідин однієї з каплиць, присвячених Божій Матері, а потім опускалася навколішки перед наступним образом Марії. Найважливішою була адорація в каплиці Пресвятих Дарів», — розповідає Франческо Коссу, знавець життя блаженної. Елізабет — переходячи від каплиці до каплиці — брала участь в усіх Месах у базиліці Петра протягом дня.
«Я хочу, щоб Небо було повним, чистилище — порожнім, а пекло — замкненим», — повторювала блаженна. Вона вірила, що молитва здатна за це боротися. А діти? А дім? І чому ж тоді італійці називають її «свята Мама Санна»? Ця історія може викликати обурення. Але справа в тому, що Елізабет ішла правильним шляхом, який вибрав для неї… сам Бог. Менш ніж через за чотири місяці по її смерті розпочався процес беатифікації. Святий Вікентій Паллотті вісімнадцять років був її духовним наставником і високо її цінував. Про що ж йдеться?
Свята дружина
Елізабет народилася 23 квітня 1788 р. в невеличкому поселенні Кодронджіанос на Сардинії. Коли дівчині було три місяці, вона захворіла на віспу. В той час ця хвороба мала агресивний перебіг, мало кому вдавалося вижити. Маленька Елізабет виявилася досить сильною. Проте хвороба дала ускладнення, й дитина залишилася з інвалідністю (тому в іконографії зображується зі схрещеними руками). Могла відтоді тільки ворушити пальцями і зап’ястями рук. До кінця життя вже не могла піднести ложку до рота, розчісуватися, умитися, переодягнутися або зробити знак хреста. Але рухливі пальці добре занурювалися в м’яке тісто для хліба.
«Випічка хліба була єдиним, що вона могла робити вдома, — розповідає о. Сальваторе Коссу. — Елізабет вставала на світанку і замішувала тісто з підготовлених раніше її чоловіком інгредієнтів. Коли з розташованої поблизу дзвіниці церкви долинали дзвони, вона підставляла пальці під струмінь води, щоби помити їх від залишків тіста, і бігла на Месу. Доробляла хліб, повернувшись із церкви. Знайомі дивувалися — як це можливо, що в неї так добре це виходить?
Отець Коссу — перший біограф блаженної. Книжка написана як подяка за чудо, що сталося за її заступництвом. Франческо Коссу, родич священика, розповідає: «Отець Сальваторе побудував осередок для бідних і безпритульних. Але робота стала через брак грошей. Це був 1951 рік. Він побіг до церкви Сан‑Сальваторе в Онда — святого Спаса на хвилі — в Римі, молився до Елізабет Санна про допомогу й уклав із нею договір: «Якщо 25 березня, на Великдень, ти допоможеш мені знайти 4 млн для завершення будівництва, я напишу про тебе книжку і поширюватиму твій культ у всіх парафіях Сардинії та Рима». 25 березня він отримав потрібну суму! А за короткий час з’явилася перша біографія блаженної.
З неї ми можемо дізнатися, що батько Елізабет був мером міста, а її мати — домогосподаркою. Сім’я була досить заможною, а їхній дім — відкритий для численних гостей. Діти постійно збиралися тут на молитву, на релігійні співи — знамениті сардинські «gosos» на честь Божої Матері та святих. Хоча Елізабет та її брати й сестри були неписьменними, один із братів — Луїджі — був висвячений на священика. Пізніше він відіграв важливу роль у житті сестри.
Елізабет дивилася на свою матір, яка, хоча і досить суха щодо дітей та владна, багато молилася й покутувала. Донька наслідує її. В 11 років, у Страсну П’ятницю під час Хресної Дороги Елізабет відчула, як на неї виливається велика любов і, одночасно, пронизливий біль. Вона почула голос із хреста: «Будь відважна, люби Мене». В 15 років Елізабет стає знана на Сардинії своєю побожністю, чимало людей приходять до неї по пораду. Незважаючи на пропозицію кількох хлопців, Елізабет мріє про чернече життя. Однак владна мати — мабуть, із побоювань з приводу здоров’я своєї доньки — змусила її вийти заміж. Елізабет, хоч і з важким серцем, але слухається свою матір, серед кандидатів вибирає найбіднішого. З Антоніо Марія Порке Синім вона прожила 18 років. «Він говорив, що вона “найкраща дружина на Сардинії”», — розповідає Франческо Коссу. — Заздрісні сусідки питали, що ж такого «найкращого» на острові є в Елізабет. А він відповів: «Вона просто свята».
Антоніо та Елізабет мали сімох дітей. Двоє з них померли при народженні. 1825 року, після десяти днів гарячки, Антоніо раптово помирає. 37‑річна Елізабет залишається з п’ятьма маленькими дітьми. Чотири роки по тому вона стає францисканкою‑терціаркою, хоче скласти обітницю чистоти, але її зупиняє духівник, бо вона надто молода. В її рідному Кодронджіаносі одного дня з’являється молодий священик. Джузеппе Валлє назавжди змінить життя блаженної та її дітей.
Втеча
Отець Валлє приймає обітниці чистоти Елізабет. Хоча Санна неписьменна, вона вчить інших катехізису, є своєрідною духовною наставницею для багатьох людей. Люди кажуть, що Бог говорить через неї. Мало що відомо у цей період про її дітей. Цікаво, що в біографії не зазначені їхні імена. Коли Елізабет вирішила піти з дому, деякі з них були ще малими. 31 червня 1831 року на світанку, в густий туман, не попрощавшись із сім’єю, Елізабет вирушає з Кодронджіаноса в паломництво до Святої Землі, «щоби ступити на землю, де страждав Ісус».
На паломництво її умовив о. Джузеппе. «Твій брат краще подбає про твоїх дітей», — переконував він. Протягом двох наступних днів брати, сестри й діти безуспішно шукали Елізабет. Брат Луїджі намагається дістатися Генуї, звідки — як він дізнається — його сестра має вирушити до Святої Землі. Але пізно. Елізабет і о. Валлє вже на борту корабля. Блаженна назавжди надягає францисканський хабіт. Під час подорожі їх обох повернули назад через відсутність відповідних документів. Замість того, щоб потрапити на Святу Землю, вони опинилися в Римі. Отець Валлє став капеланом у лікарні Святого Духа неподалік Ватикану, а Елізабет знайшла невеличке помешкання поблизу базиліки святого Петра. Обидва вони — як написано в біографії — не мали грошей, щоби повернутися на Сардинію.
Франческо Коссу: «Елізабет не збиралася втікати з дому назавжди. Вона була вражена зміною своєї долі, страждала від розлуки з дітьми. Але, одночасно, була щаслива, бо відчувала, що, хоч як парадоксально, це воля Божа, і що в неї інша місія».
Незвичайна зустріч
Елізабет розмовляла тільки сардинським діалектом, тому мала проблеми з розумінням італійської мови. Якось вона загубилася в Римі й не знала, як дістатися Ватикану. Тоді вона зустріла молодого священика. Отець Вікентій Паллотті був відомий у Вічному місті — він допомагав голодним, хворим, брудним бездомним з вулиці. Санна в нез’ясовно короткий час повернулася на площу святого Петра. Незабаром вони знову зустрілися, й Паллотті переконав Елізабет залишитися в Римі. В її серці постійно тліла туга за дітьми. Її страждання заспокоювало тільки те, що о. Вікентій розповів їй про видіння, в якому Ісус наказував Елізабет залишитися в місті над Тибром.
Елізабет під впливом Паллотті полишає «земне» життя й повністю віддається Богові. В цей час вона має містичні видіння Розіп’ятого Ісуса, Божої Матері та св. Антонія. Елізабет почала розуміти італійську мову, але так ніколи й не навчилася читати і писати. У своєму маленькому помешканні у Ватикані вона приймає хворих, дітей, матерів. За словами її біографів, вона вимолила повернення Пія IX з Ґаети (папа був змушений втікати через заворушення перед Ватиканом). 1854 року вона брала участь в урочистостях з нагоди проголошення догмату про Непорочне Зачаття. Відтоді зберігала вдома нібито благословенну Марією олію. Багато хворих, особливо на рак, одужували після помазання нею.
Елізабет померла 17 лютого 1857 р. На її похоронах тисячі людей плакали. Також були її діти, вже дорослі. «Святість Елізабет Санна полягає в тому, що, перебуваючи далеко від дому, страждаючи через це, вона не здалася, а служила іншим, — пояснив в інтерв’ю о. Ян Корицький, постулатор беатифікаційногої процесу італійки. — Елізабет залишилася вірною Богу та Церкві. Вона змогла довірити себе Богові, прийняти нову ситуацію, прийняти те, чого Господь від неї очікував».
Йоанна Бонткевич Брожек, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
