Фотограф Крістіан Сінібальді нещодавно представив унікальний фотопроект: він дістав дозвіл знімати за лаштунками Ватикану, показуючи робочі будні працівників найменшої держави світу.
В об’єктив Сінібальді потрапили теслі, прибиральники, флористи, монахині, відповідальні за прасування літургійного одягу. Щоденна невидима праця таких людей забезпечує функціонування цієї унікальної держави з територією у менш ніж 500 квадратних метрів. «Цей проект — про людей, які стоять за цим усім, про “робочий клас” Ватикану: монахинь, які прасують у сакристії, садівників та флористів, відповідальних за декорування під час урочистостей за участі Понтифіка; “самп’єтріні”, відповідальних за технічне обслуговування базиліки, водіїі… Мій проект — вираження поваги та пошани до всіх тим людей, які стоять найнижче у ватиканській ієрархії», — каже Крістіан.
Флористи відповідають за всі квіти, якими прикрашений Ватикан; вони мають власні теплиці та вирощують деякі з них самі; у цьому їм допомагають ватиканські садівники.
У Ватикані працює близько 80 технічних працівників, їх називають «самп’єтріні»: слюсарі, столярі, прибиральники, чиї завдання — змінювати лампочки та чистити підлогу від жувальної гумки. Наприклад, зазвичай четверо людей потрібно, аби замінити лампочку у соборі св. Петра. При цьому люстру слід спустити з висоти 33 поверху. Щодня тут прибирають 25 осіб. До того ж, часто тут працюють кілька поколінь однієї родини.
«Двері собору св. Петра заввишки 4 метри. Крізь них проходять люди; цим входом користуються також і голуби. Перша справа — це прибирання; слід теж постійно дбати про витирання пилюки. Коли ви входите до храму, осяяного сонячними світлом, пилюку видно дуже добре. Ви ніколи не помітите її у неосвітленому храмі. Це гарна символіка, однак прибирання — це необхідність; воно триває постійно», — каже П’єтро Зандер, який очолює Фабрику собору св. Петра.
У Ватикані досі збереглася посада «sediarіо pontifico», яку раніше обіймали чоловіки, що носили на плечах папський паланкін, тобто «sedia gestatoria». Сьогодні обов’язки у них змінилися: зараз вони вітають та супроводжують гостей Апостольського Палацу, дбають також про кімнати у ньому. Приміром, професор Пеллеґріні відповідає за організацію приватних аудієнцій, він проводить людей до папського кабінету чи бібліотеки, а також супроводжує Папу під час загальних аудієнцій на площі св. Петра.
«Що бачиш, коли дивишся Папі у вічі? Важко підшукати відповідне слово… Може, “глибінь” пасуватиме найкраще. Пам’ятаю зустрічі з Йоаном Павлом ІІ: я завжди відчував легкий шок. Я бачив, як люди — навіть глави держав — плакали. Папа Бенедикт — це відвертість, теплота й лагідність. Папа Франциск — це велика глибінь; обмін поглядом і досвідом», — розповідає він.
У самих лише Музеях Ватикану працює восьмеро ключників. Разом зі своїми трьома товаришами (4 особи — це одна зміна) Алессіо Чесоні повинен відімкнути близько 300 дверей. Причому вони не відчиняють вікон, для цього є інший працівник. Вони не відповідають за двері Сикстинської каплиці, це обов’язок «sistinari» — людей, які працюють там.
«Треба знати, як відчиняються ті чи інші двері. Ви повинні штовхнути їх у відповідний момент. Якщо ви просто повернете ключ, нічого не вийде. Двері до Круглої зали особливо важливі для мене особисто, адже якщо мені вдалося відімкнути їх із першої спроби — значить, я став справжнім “clavigero” (лат. “той, що носить ключі”)», — розповідає Чесоні.
На світлині зображені сестри, які прасують у папській сакристії. Вони починають о 8 годині ранку і працюють до полудня; після перерви продовжують роботу від 14:30 до 19:30. Прасуючи, вони моляться. «Іноді, якщо ми не встигаємо завершити роботу, то працюємо навіть у неділю. Коли роботи багато, ніхто не думає про графік. Серветки прасувати простіше, але завжди слід бути уважним. Коли трапляється вільний час, ми щось церуємо, підшиваємо… Однак нам завжди бракує часу», — каже с. Ріта.
Ватикан має власну заправку. Папа Франциск не користується автомобілем марки «Mercedes», яким користувався Папа Бенедикт. Новий Понтифік обрав для себе «Ford Focus»; звичайно, він також користується папамобілем.
«Зазвичай, якщо Папа вирішує вийти з папамобіля, усе стається дуже швидко й несподівано: він помічає людину, яка його чимось зацікавила, і просто злегенька вдаряє мене по плечі. Одного разу ми взяли меншу машину, “Fiat Panda”, знаючи, що папамобіль не проїде під мостом. Люди вийшли на вулицю вітати Папу, думаючи, що він їде у великому чорному автомобілі, коли насправді там їхала поліція», — розповідає Ренцо Честьє, старший водій.
Студія мозаїки була заснована у ХVI столітті для декорування новозведеної базиліки св. Петра. «Я був вражений системою кольорів, каталогованих у тисячах шухлядок та датованих минулими століттями», — розповідає Крістіан Сінібальді. Команда митців працює над зображенням Матері Божої з Ґваделупе, подарунком для Президента Мексики.
«Папа дивився мені просто в очі з доброю усмішкою. Ми говорили кілька секунд. Я почувався так, наче стояв перед живою історією», — каже фотограф.
За матеріалами: The Guardian
фінансово.
Щиро дякуємо!
