Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті зустрівся зі студентами й викладачами Національного педагогічного університету імені Драгоманова 13 грудня 2016р.
Представник Папи розповів про дипломатію Ватикану, а також відповів на запитання присутніх.
Дипломатія Святого Престолу
— Історія Католицької Церкви та історія Православної Церкви дуже пов’язана з політичними справами в середньовіччі. І відповідно розділення Церкви і держави в тому просторі, в якому Церква відіграла важливу суспільну роль в політичному житті – це досить нове поняття. У давніх часах Вселенські собори відбувалися під головуванням імператорів. Імператор Костянтин, який визнав християнство як державну релігію, був названий зовнішнім єпископом. Християнство стає вагомою силою і в політичному житті тоді, коли більшість населення стає християнами. В середньовічному менталітеті християнства, яке по сьогодні зберігається в багатьох частинах, це було звичайним природнім явищем. Цар володарює, військо бореться за свою державу, Церква – молиться за свого царя і свою державу. І потім взамін за свої молитви, можливо, отримує якісь переваги. Отож Католицька Церква на Заході входить у спілкування з різноманітною владою, яку вона спостерігала з засторогою. Чому? Тому що вони насправді були тими, хто розламав ту античну традицію Рима, як імператорського осідку. Це були так звані варвари. І в різдвяну ніч 800 року пригадуємо ту коронацію Карла Великого, якого коронував Папа. Карл Великий не був християнином тривалий час. Але Папа був тим, хто наклав на нього імператорську корону.
Захід переживав багато внутрішніх воєн. Сьогодні ми бачимо об’єднану Європу, але так було не завжди. І всередині цього контексту Церква знаходить свою особливу роль бути тим, хто відбудовує стосунки. І власне утворення понтифікальної держави, тобто, Святішого Престолу позначає початок цієї діяльності.
Поняття Церкви-держави тривало до 1870-х років, потім прийшли італійці і зайняли понтифікальну державу. І від того часу Папа вважається в’язнем у Ватикані. Аж до 1929 року, коли був укладений Латеранський пакт. І від того пакту Церква отримала малесенький простір, але на міжнародному рівні вона представлена не тому, що має державу, а тому що визнана як суб’єкт міжнародного права. Можна було б і не мати території. Але територія являється гарантією, щоби не було зовнішнього впливу на Папу Римського.
Католицька Церква представляє 1 мільярд 300 мільйонів людей у світі. І власне в такий спосіб держава Ватикан представляє свою самобутність у контексті світового культурного масштабу і водночас — відкрита до діалогу з іншими культурами. Ватикан — це не Італія. Тому представництво Святішого Отця не залежить від територіальної присутності. Дипломатичне представництво Святого Престолу продовжувало існувати навіть тоді, коли Папа не мав території і був в’язнем Ватикану. Навіть тоді міжнародна спільнота визнавала Святий Престол, як міжнародну одиницю. Католицька Церква і Святий Престол продовжує утримувати дипломатичні стосунки зі 101 країною світу. Минулого тижня було укладено угоду про міжнародні стосунки з Мавританією. Є 7 чи 8 країн, які не мають дипломатичних відносин із Ватиканом, але мають їх посередньо, тобто, присутність представника Святішого Отця там сприймається, як не посол держави, а як представник Церкви. Але держава визнає певні дипломатичні привілеї цьому представнику. І є ще 5-6 країн, які не мають навіть такої форми стосунків з Ватиканом. І серед найважливіших із них — Китай.
Сьогодні політичний авторитет Святого Престолу оснований на особистих аспектах. І з плином часу це все більше помітно. Інші країни щораз більше проявляли свої особисті економічні інтереси. Ватикан економічних інтересів не має. З точки зору економічних впливів ми не маємо жодної цінності. Але власне в цьому і полягає сила папської дипломатії: працюється над основами, над цінностями. Ватикан говорить про них у представництвах, де акредитований Святий Престол. Також і в тих міжнародних представництвах, якими є ООН, ОБСЄ та інші. Ватикан пропагує основи захисту людської особистості. І це має важливу моральну цінність, тому що це йде до коренів людських прав узагалі. І це основа Євангелія. Тому що християнство має одну особливу характеристику: коли в інших релігіях між Богом і людством чи богами і людством — тотальна відокремленість, де Бог знаходиться у небі, а люди на землі, в християнстві є один особливий момент, тобто, Бог стає людиною і підносить людину до божественної гідності. Сам Бог бере людське тіло і це означає, що кожне людське творіння надзвичайно тісно пов’язане з самим Творцем. І той, хто порушує права людини, так само переступає права Бога. Тому принцип захисту прав людей для християнства абсолютний. І це фундамент папської дипломатії. Бути присутніми у міжнародних організмах, щоби пригадувати в кожному часі і в кожному місці про важливість гідності людського життя. І це означає пригадувати, що не буває політичних, економічних, стратегічних потреб та цінностей, які можуть переступити життя навіть однієї людини. Ватиканська дипломатія служить для того, щоби будувати конкретні мости. Тобто, там де існують сторони, які вже не можуть діалогувати між собою, Церква є єдиним місцем, у якому дві сили, що протистоять між собою, мають можливість знайти нейтральні позиції для початку діалогу.
Також Апостольський Нунцій розказав про свій особистий 15-річний досвід Посла Ватикану у різних країнах, про акцію «Папа для України», про Церкву в Китаї, про турботу і допомогу Святішого Отця Україні й Сирії, про Патріархат УГКЦ, святкування 500-річчя Реформації та інше.
Повний запис зустрічі слухайте у подкасті:
Фото й аудіо Тетяни Калініченко, журналістки Радіо Марія
фінансово.
Щиро дякуємо!
