Чи добрий ангел-хранитель має свого відповідника з «того» боку? Чи сатана, на взірець Бога, приділяє нам одного зі своїх демонів, які мають нас обманювати і спокушати, виражаючи свою особливу зацікавленість нами особисто (а в крайніх випадках, може, і заволодівати нами)?
Поп-культура створила образ людини, яка перебуває в розгубленості: над її правим плечем сидить (або пурхає згори) ангел-порадник, а над лівим плечем видніє диявол-спокусник. Це такий своєрідний гумористичний наслідок представлення внутрішнього конфлікту стосовно вибору між добром і злом. Таку картинку можна побачити в багатьох коміксах, фільмах та мультиках, таких хоч би, як «Нове вбрання короля», де один із героїв (Кронк) має ангела та диявола на плечі, завжди коли перед ним постає якась моральна дилема. Також і пес Плуто, знаний із мультфільмів Діснея, часто діяв під впливом янголятка чи дияволятка на своїх плечах, які часто сперечалися одне з одним, ба навіть боролися фізично. Схожим чином представлялися душевні сумніви Дональда Дака, а також Гомера Сімпсона та інших казкових героїв.
Найхарактерніше у їх представленні те, що як ангел, так і диявол найчастіше є мініатюрними двійниками героя, людини чи тварини, немовби двома його версіями — доброю (на що вказують крильця, ореол та інколи арфа) та поганою (з рогами, хвостом і вилами). А отже, йдеться не про самий факт спокушення. Як ангел, так і диявол приписані конкретно до цього, а не іншого героя. Між іншим: уже в Біблії знаходимо сліди вірувань, що ангел-хранитель це немовби двійник особи, якою він опікується (пор. Діян 12, 16). А отже, ми тут маємо справу з особистим, приватним ангелом-хранителем — і дияволом, який виступає в такій самій ролі. Представлення диявола як двійника спокушуваного героя ставить його в ситуацію, аналогічну до ангела-хранителя, а отже, ми б його могли назвати приватним, особистим «дияволом-наглядачем».
З погляду психоаналізу
У цих представленнях ангел радше уособлює сумління та кращу сторону людини, а диявол — спокусу і темну сторону нашої натури. Це поп-культурне представлення боротьби добра і зла дехто інтерпретує також у світлі психоаналізу Фройда. Я колись читав книжку, яка саме під цим кутом аналізувала діснеєвські картинки, і стосовно янголятка чи бісика на плечі там було написано, що янгол репрезентує супер-его (джерело самоцензури), а диявол — ID (первісні, інстинктивні прагнення особистості).
Правду кажучи, ця фройдівська концепція сильно нагадує погляди юдаїзму, що людська природа зазнає впливу двох потужних сил, які лежать в людині: єцер ха-ра (схильності до зла) і єцер ха-тов (схильності до добра). Єцер ха-ра це інстинкт, що виріс з егоїзму, із природного інстинкту самозбереження, а тому є відповідником того, що Зиґмунд Фройд назвав ID: зосереджує в собі енергію агресії, неморальних пожадань, егоїстичних забаганок та потягів. Натомість єцер ха-тов це еквівалент фройдівського супер-его. Це система цінностей (суспільних норм), які людина визнає своїми і які її скеровують у бік добра й альтруїзму — мірою того як вона дозріває суспільно та індивідуально. Існування обох цих інстинктів становить умову свободи волі людини, тому обидва доконечні, бо визначають в людині поліси морального простору. В словах із Книги Буття (2, 7) «тоді Господь Бог створив людину», у виразі «ва-й(і)іцер» (єврейське «і створив») літера «йод» — подвоєна, що рабини інтерпретували таким чином, що Бог, створюючи (євр. яцар) людину, вмістив у ній дві сили, два поштовхи (євр. єцер), які містяться у самій природі творіння.
Особистий спокусник?
Вочевидь редукувати спокушування тільки до внутрішньої боротьби ID із супер-его або ж єцер ха-ра та єцер ха-тов, із погляду християнства становить спрощення, якого неможливо прийняти. Тому що насправді існують добрі духи, які стараються нас захищати, і злі духи, які прагнуть звести нас до злого. Католицька теологія розвинула концепцію особистого ангела-хранителя. Поп-культура ж додала до нього «особистого диявола», який має за завдання противитися зусиллям ангела.
Найвиразніше ці погляди представив Клайв Стейплз Льюїс у «Листах старого диявола до молодого» (український переклад — «Листи Крутеня». — Прим. ред.) Автору спало на думку показати загрози на шляху до Неба з погляду досвідченого диявола Крутеня, який обіймає високу посаду в ієрархії Пекла (заступник секретаря департаменту), і пише до початківця-адепта мистецтва спокуси, свого племінника, повчаючи його, як той має привести підопічного (його хитро звуть «Пацієнтом») на шлях, до веде до Пекла. За концепцією Льюїса, конкретний диявол займається одним Пацієнтом, отож він є точним відповідником-антитезою ангела-хранителя.
Ідея «диявола-хранителя», зрештою, вже достатньо стара. Ми її знаходимо в популярних середньовічних драмах, таких як «The Castle of Perseverance» («Твердиня витривалості»), XV століття, а також у творі Крістофера Марлоу «Трагічна історія доктора Фауста», 1592 р. Там Ангел Добра і Ангел Зла викладають доктору свої протилежні поради (акт 2, сцена 1, та ін.), а з контексту випливає, що то особистий ангел-хранитель Фауста і його ж особистий спокусник.
У пошуках джерел
Поки що ми оберталися в колі літературних фантазій та поп-культури. Однак чи насправді існують якісь підстави, аби визнати, що кожна людина має особистого спокусника, тобто такого приватного, персоналізованого диявола, який займається тільки нею? Отож треба відкрито сказати, що, попри популярність такого мотиву, в Біблії ми б даремно шукали підтвердження такого погляду про існування особистих спокусників. Учення про ангелів-хранителів можна вивести із численних текстів. Про них також безпосередньо говорить Господь Ісус (наприклад, Мт 18, 10). Натомість ніде у Святому Письмі не написано, що кожен з нас має свого особистого спокушувача.
Дехто стверджує, що такий погляд можна знайти у Законі Согрішення, кумранському писанні, відкритому в одному з гротів над Мертвим морем, де сказано: «Він також створив людину, аби панувала над землею, і встановив для неї двох духів, аби згідно з ними поводилася аж до часу Його пришестя, духа правди і духа неправди» (1 QS 3, 17‑19). Проте з цього вірша складно зробити висновок, що кожен має особистого злого духа. Ідеться радше про те, що існують духи добрі й духи злі.
Початки таких уявлень у християнстві сягають, найімовірніше, неканонічного (а отже, апокрифічного) твору «Пастир» (грецьке «Poimen»), написаного кимсь на ім’я Гермас (Єрм) поміж 140‑м і 150‑м роками. Єрм розпочинає з представлення чотирьох видінь, які він мав. Останнє називає об’явленням, бо в процесі видіння його навідав ангел в одязі пастуха, який сказав йому, що прислав його сюди «найшанованіший ангел» (мається на увазі архангел Гавриїл) і наказав йому записати «всі заповіді й притчі». У 36‑му розділі (VI заповідь) можна знайти згадку ідеї двох ангелів, які співіснують із кожною людиною. «Слухай, — сказав, — що стосується віри. Кожна людина має двох ангелів, ангела праведності й ангела нечестивості. — Як же, Пане, — сказав я, — маю я пізнати їхні діяння, якщо обоє вони зі мною? — Слухай, — відповів, — і розумій їхні діяння. Ангел праведності — делікатний, стриманий, милий і спокійний. Щойно він увійде у твоє серце, даватиме тобі поради щодо справедливості, чистоти, святості, стриманості та щодо кожного доброго вчинку та всіх хвалебних чеснот. Як усе це увійде у твоє серце, то знатимеш, що ангел праведності є з тобою. Бо це риси ангела праведності. Довіряй йому. Тепер же подивися на риси ангела нечестивості. Насамперед він імпульсивний, має в собі гіркоту, і він нерозумний, своєю злою поведінкою хоче привести тебе до помилки й повалити слугу Божого. Отож коли він зійде у твоє серце, ти пізнаєш його за його ділами» (36, 1‑4).
Отже, за «Пастирем» Єрма, з кожною людиною перебувають два ангели (ангел правоти й ангел помилки), які намагаються керувати людськими емоціями. Однак це апокриф.
Ісламське коріння
Двоє ангелів при людині — ідея, пов’язана з ісламською традицією. Вони називаються «кіраман катібін» (арабською «шановні вчені»), постійно перебувають при кожній людині, щоби реєструвати її дії, думки та почуття, аби потім на цій підставі Аллах вирішив, чи пошле цю людину до «яннах» (раю), чи до «яннахам» (пекла). Коран про них пише у двох місцях (50: 16-18 та 82: 10-12). Вважалося, що один із цих ангелів сидить на правому плечі людини й записує її добрі вчинки, а другий сидить на лівому плечі й записує всі погані. Однак ці ангели не мають жодного впливу на людську поведінку і їхня роль полягає тільки в реєструванні вчинків. В ісламській літературі (особливо в хадісах), однак, з’являється думка, що кожну людину супроводжує також ангел (його називають «карін» — постійний товариш), який схиляє людину робити добро і бути слухняною Аллаху, і «джинн», який штовхає людину робити зло і бути неслухняною Аллаху.
В християнській теології такої ідеї не існує.
***
Згідно з християнською вірою, кожна людина з волі Божої має свого ангела-хранителя, чиє завдання — опікуватися довіреною йому душею на її шляху до Неба, та охороняти людину як у фізичному вимірі, так і в моральному. Людей на землі атакують демони, люди зазнають різних спокус. Однак ми не маємо ніяких «персональних дияволів», що були би призначені для спокушування виключно однієї людини, аналогічно до ролі, яку виконує ангел-хранитель. Сили, що представляють сатану, неможливо порівнювати з Силами Небесними. Пекло має очевидний «брак кадрів», аби забезпечити стільки посад спокусників. Святий Петро застерігає: «Будьте тверезі! Чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1 Пт 5, 8). Це дуже важливе застереження, до якого ми, християни, маємо поставитися серйозно; але якщо він «ходить навколо нас», «кружляє» — то не має свого представника при кожній Богом сотвореній людині.
Роман Зайонц, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
