Роздуми над Словом Божим на четвер V звичайного тижня, рік І
І, ввійшовши в дім, Він хотів, щоб ніхто не довідався про Нього.
Сьогоднішнє Євангеліє становить продовження старозавітної традиції благати Бога, аби не приховував від нас своє Обличчя. Але спершу, може, про саму старозавітну традицію.
Вона взялася зі звичаю східних царських дворів, на яких повеління високопосадовцю не бачили лиця царського означало найвищий рівень гніву правителя, а не раз то й просто смертну кару. Читаємо у Книзі Естери, що коли Аману закрили обличчя, аби не бачив лиця царського, то це означало вирок смерті для нього (див. Ест 7, 8). Коли ж, своєю чергою, цар Давид дав себе ублагати і змилувався над своїм сином Авессаломом після скоєного ним злочину братовбивства, він дозволив синові повернутися до свого двору, однак із тим застереженням, що не можна йому бачити обличчя царя. Цілих два роки Авессалом боявся просити власного батька скасувати цю кару, бо знав, що таким чином ризикував би потрапити під царський гнів, який для нього міг би завершитися смертним вироком (див. 2 Сам 14).
Отож людина старозавітних часів знала, що Бог — незрівнянно більш милосердний, аніж людський цар, і що наші благання про те, щоби Він над нами змилувався, ніколи не можуть Бога розгнівити. Тому в Старому Завіті часто лунають молитви, щоб Господь Бог був ласкавий не закривати від нас свого обличчя. Люди, які жили у тій культурі, мали сприймати за велику ласку, що можуть приходити до Бога зі своїми проханнями без ризику наразитися на Божий гнів.
Сьогоднішнє Євангеліє виразно посилається на ту старозавітну традицію. Достатньо звернути увагу на те, що опис епізоду з жінкою-ханаанянкою (сирофінікійка, каже український переклад) євангеліст розпочинає з інформації, що Ісус, «ввійшовши в дім, хотів, щоб ніхто не довідався про Нього». Жінка-ханаанянка «продерлася» як крізь те, що Ісус приховав від неї своє обличчя, так і крізь те, як Він спершу реагував на її прохання, так ніби не хотів дати їй себе ублагати. І таким чином вона не лише отримала те, про що просила, але й ця тяжка зустріч з Ісусом поглибила її віру.
Кожен з нас може зазнати і того, й того. Можемо мати враження, ніби Господь Ісус приховує від нас своє обличчя, «відвернувся». Не раз ми маємо ще й таке відчуття, нібито Він не бажає вислухати наші благання й молитви. І в тій, і в тій ситуації варто поглядати на поведінку сирофінікійської жінки та наслідувати її віру.
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002
фінансово.
Щиро дякуємо!
