Він іде на смерть, а ми думаємо про своє

Роздуми над Божим Словом на середу ІІ тижня Великого Посту

Чи задумувались ми колись про те, які емоції переживав Ісус? Що Він відчував, знаючи, що йде на смерть? А тут поруч Нього учні, яких треба вчити, передавати знання віри живого Бога…

Як ми почуваємося, коли знаємо, що ось це і це має статися в нашому житті? І це щось є поганим, а не добрим. Це дуже сильні переживання, нервування, можливо навіть звинувачення Бога або конкретних людей за те погане, що стається: «А чому саме зі мною це має статися? Невже я такий поганий чи така погана?»

А тут підходить мати синів Заведеєвих і просить про владу для своїх синів. Ісус має такі переживання зараз. Має відбутися відкуплення за весь люд. І за неї також. А вона думає лиш про те, що Він стане царем і отримає владу тут, на землі, і хвилюється, щоб її синам було добре.

Ми часто турбуємося про себе, маємо свої турботи, переживання. Думаємо, як нам тяжко: щодня треба щось вирішувати, треба діяти, треба кудись бігти, про щось домовлятися… Давайте в час Великого Посту трохи зупинимось і розвернемо свій погляд із себе на Ісуса Христа. Подивимось на Його страждання. Замислимось над тим, якою ціною ми були відкуплені; над тим, що тепер в таїнстві Покаяння ми маємо дар прощення гріхів, які щодня скоюємо.

«У відповідь Ісус промовив: “Не знаєте, чого просите”» (Мт 20, 22). Будь-яка влада несе з собою відповідальність і наслідки. Мати владу — це сила, так. А чи вмію я мудро та добросовісно керувати? Не треба боятися просити в Бога про владу в певних сферах свого життя. Ні! Просто просіть у Господа також мудрості й витривалості в тому, що робите. Щоб доводити справи до кінця, не підводити інших, котрі разом із вами у справі. «Що тільки робите, робіть від ду­­ші, наче для Господа, а не для людей. Знайте, що від Господа одер­жи­те нагороду — спадщину, адже служите Господеві Христові!» (Кол 3, 23‑24). 

Господь вірний кожній нашій справі, у кожній сфері нашого життя. Не бійся разом із Ним жити й керувати своїм життям. І побачиш добро у своєму житті й інші теж.

«Але хто схотів би  між вами стати великим, той нехай буде вашим слугою, і якщо хтось схотів би між вами бути першим, нехай буде вашим рабом» (Мт 20, 26-27). Треба вміти впокорювати себе і водночас знати свою цінність. Зможемо робити так, коли будемо знати Господа. Коли будемо впускати Його у своє життя й не забувати бути вдячними за те, що Він дає нам і робить для нас.