Так зване духовне Святе Причастя не становить розв’язання проблеми для тих, хто розлучився та увійшов у новий зв’язок, а тому не може приступати до Таїнства Євхаристії.
Це питання з’ясовує о. Гжегож Стшельчик. Сумніви щодо такого підходу беруться з повідомлення про єзуїтське душпастирство про «Меси, під час яких буде духовне Святе Причастя». Вочевидь там не було прямої мови про цю проблему, однак із такого підходу хтось може зробити висновок, ніби до духовного Святого Причастя можуть приступати ті, які не перебувають у стані освячувальної благодаті. А це неправда.
— Так зване духовне Святе Причастя це прийняття благодаті у ситуації, коли сам сакраментальний знак недоступний, — пояснює о. Стшельчик. — Але щоби це могло статися, потрібно мати ті самі передумови прийняття благодаті, що й для сакраментального причастя. Так чітко говорять і Тридентський, і Флорентійський Собори. Інше вчення буде впровадженням у помилку.
Проблему становить тонке розрізнення поміж причастям прагнення і прагненням причастя. Причастя прагнення — це сакраментальне Причастя, прийняте несакраментальним чином. Так діється тоді, коли ми не маємо доступу до таїнства. З огляду на те, що я довго не матиму доступу до Причастя, я збуджую в собі прагнення і через нього Христос стає в мені присутній сакраментальною благодаттю без сакраментального знаку. І це — нормальне причастя, описане Тридентським Собором.
Натомість чимось іншим є прагнення причастя. Людина, яка не може приступити до таїнства — бо, наприклад, перебуває під церковними карами, — може його прагнути. Це прагнення допомагає їй у наверненні, але воно не приносить результату в тому ж самому виді з’єднання, що й сакраментальне Причастя, бо цій людині таким чином не повертається освячувальна благодать.
Теоретично можливо, що серед розлучених осіб у поновних зв’язках є такі, хто залишається у стані освячувальної благодаті, наприклад, завдяки тому, що перший зв’язок був недійсним, але він не може цього довести у церковному суді. Прийняття такими людьми духовного причастя цілком можливе. Однак це не означає того, ніби всі присутні на Месі можуть приступити до Причастя — якщо не під видом хліба, то в духовній формі.
З тими, хто перебуває в такій ситуації, треба розпочати шлях, про який говориться в «Amoris laetitia». Шлях розпізнання і приведення до сакраментального причастя. Бо доки цього не буде, то вони так і залишатимуться у dubium (сумніві). І все через те, що з духовним причастям у нечітких ситуаціях існує проблема, що особи, які в цих ситуаціях опинилися, до кінця не знають, чи вони мають змогу приступати до нього, чи ні. Відповідно, вони й не знають, отримали благодать чи ні. А сакраментальність існує зокрема й для того, аби мати цю певність віри, — пояснює о. Грегож Стшельчик.
Переклад CREDO за матеріалами: wiara.pl
Титульне фото: Дірка. Деніс Черім. denischerim.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
