Між двома рядками

Роздуми до Слова Божого на Великий Вівторок

Ціла подія зради Ісуса розгортається між двома віршами 13‑го розділу. Вірш другий: під час Вечері, коли диявол вже вкинув у серце, щоб Юда син Симона Іскаріотського видав Його… Вірш двадцять сьомий: І за шматочком хліба тоді ввійшов у нього сатана. Що ж відбувається поміж цими рядками?

Спочатку слід зауважити, що любов Ісуса до своїх, до тих, яких передав Йому Отець, все випереджує: Ісус, полюбивши своїх, що у світі, до кінця (τέλος — тéлос) полюбив їх (в. 1). Ця любов усе огортає до останнього слова Ісуса: Звершилось (τελέω — телéо). Ісус об’являє звершену любов до тих, хто у світі. Це парадоксальна «безмежна повнота» любові Небесного Отця у хресній жертві Його Сина.

Юдина зрада дає Ісусові змогу показати, до якої міри дійде любов Бога до людини. І це буде міра хреста. Отже, між цими двома рядками Йоан відкриває, що відбувалося між двома серцями: серцем Божого Сина і серцем Юди Іскаріотського.

Вже розгорнулася боротьба за серце Юди. Диявол — спокусник, той хто ділить, — уже вкинув у серце Юди думку, щоб видати Ісуса юдеям. Ісус прагне повернути серце свого приятеля. Вибір належав до покликаного апостола, до того, кого Ісус вибрав від початку.

Перше, що робить Ісус: Він встає від вечері, складає свої шати, бере рушника й підперезується. Ісус постає перед очима своїх учнів як слуга, який особисто підперезав себе до служіння. Син Божий являється як той, хто несе у собі любов Отця: За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь (10, 17-18). Ось що означає складення шати і одягнення її знову: Смерть і Воскресіння. Справжня й цілковита вільність у любові, яку може побачити і прийняти Юда.

Далі, Учитель апостолів миє ноги усім своїм учням. Також ноги і «п’яту» Юди, яку він задумав підняти на Божого Сина: Я знаю кого вибрав; однак, щоб сповнилося Писання, той, хто їсть мій хліб, підняв на мене п’яту свою (13, 18). Ісус омиває п’яту Юди, щоб він також мав частку з Ісусом (пор. 13, 8). Диявол же, той, хто розкидає, — бажає протилежного. Син Божий дає кожному можливість пізнати близькість Небесного Отця, саме своєї частки. Отже, Ісус запросив Юду повернутися до Отця, у якому Він сам перебував як Син.

Господь знає свого апостола, бачить його нечистоту (в. 11), однак пропонує насамперед йому приклад Учителя і своє власне блаженство служіння: Блаженні ви, якщо таке чините (в. 17). Та щоб не було вже більше жодного сумніву, що Він звертається особисто до Юди, Ісус одразу ж додає: Не про всіх вас кажу: Я знаю кого вибрав… (в. 18).

Ісус чинить усе, щоб повернути Юду, та й інших застерегти перед падінням: той, хто їсть мій хліб, підняв на мене п’яту свою (в. 18). Хліб тоді їли з Ісусом усі апостоли. Отож приналежність до спільноти не гарантувала безпеки від спокуси. Ісус показує, що кожний може Його зрадити: один із вас…

Саме це стривожило, стряхнуло дух Ісуса так глибоко й міцно, як буря на морі (пор. Пс 46, 3‑4). Однак це слово показує не лише тривогу й біль Христа, але й усю глибину та міць зворушення духа того, хто любить. Ісус свідчить. Свідчення (μαρτύριον — мартúріон) це одночасно і виявлення серця, і мучеництво Ісуса Христа, яке вже тут розпочинається.

Вповні відчув усі ці почуття один із учнів, якого любив Ісус. Він лежав тоді на лоні Ісуса. Саме там, біля Серця Ісуса, ми маємо запитувати: Господи, хто це? Саме так, через Серце Ісуса, кожний повинен дивитися на будь-який гріх зради.

Це той, кому я умочу шматочок хліба і дам. Останній жест Ісуса ― жест спільноти, близькості й приязні. Той, хто віддає своє життя, ділиться своїм хлібом із тим, хто видасть Його. Таким чином Ісус цілковито віддав себе у руки Юди. Для повного євхаристійного жесту бракує лише дії ламання хліба. Ісус бере і дає Юді. «Зламає» його Юда, коли сам скоїть зраду.

Здається, що зі словами: і за шматочком хліба тоді ввійшов у нього сатана ― все скінчилося. Так, справді, закінчилось те, що між рядками. Та несподівано Ісус сказав йому останнє, найбільш вражаюче слово: що робиш, роби швидко! Чи насправді Ісус наказує Юді зрадити Його??? Після того, як Божий Син використав усі можливості для повернення Юди, Він наче каже йому цими словами: тому, що Мені не вдалося звільнити тебе від зради, Я НАКАЗУЮ ТОБІ зробити це! (пор. Мт 5, 40‑41).

І Юда «слідує» за словом Ісуса: Отже, взявши маток хліба, він негайно вийшов. А була ніч… Чи Юда прийняв любов Господа? Відповідь на це запитання знає лише він сам та Ісус. Для інших лише сказано: А світло у темряві світить, і темрява його не огорнула (Йн 1, 5). А коли він вийшов, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Чоловічий, і Бог прославлений у Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, і негайно прославить Його! (Йн 13, 31‑32).