Моє Непорочне Серце затріумфує!

ВСТУП

2017 рік — незвичайний, адже в цей рік ми відзначаємо століття об’явлень Богородиці Діви у Фатімі. Послання з Португалії таке живе й діяльне, що проникає крізь роки й кордони держав, крізь війни та інші історичні події ХХ і ХХІ сторіччя. Воно також міцно вписалося в історію нашого українського народу.

Ось уже з 2011 року Богородиця у Фатімській скульптурі навідує в паломництві різні дієцезії України, несучи в кожну парафію актуальність трьох основних слів християнського сьогодення — піст, жертва, молитва.

Основою цієї книжки стали тексти з «Фатімських роздумів», що були духовним приготуванням до паломництва понтифіка, сьогодні вже святого, Йоана Павла ІІ в Україну в 2001 році. Окрім цього, видання розширене розповіддю про Фатімське послання, пов’язане з українською землею.

Історія Фатіми триває й надалі. І як у минулому багато визначних подій були пов’язані з Фатімою, так само і в майбутньому відбудеться щось ще більш важливіше. Фатіма — це великий знак наших часів. Нехай роздуми над її посланням допоможуть будувати нам наше життя на християнських цінностях і додадуть відваги втілювати заклик Богородиці з Фатіми в нашу щоденність. А Пресвята Діва Марія разом із блаженними дітьми Гіацинтою та Франциском підтримують нас у цьому.

1. ОБ’ЯВЛЕННЯ АНГЕЛА

Найкраща з усіх матерів — Марія ніколи не забуває про своїх дітей. Скільки разів над людством висіли чорні хмари, скільки разів йому загрожувала велика небезпека — стільки з’являлася Вона. І так у наш час. Хоча ці хмари знов тяжкі й болючі, однак лунає в них голос: остаточна перемога належить Марії. «Моє Непорочне Серце, — сказала Вона, — в кінці затріумфує!»

На пагорбі між Лісабоном та Коїмброю, в дієцезії Лейрія, було собі тихе, маловідоме поселення Фатіма. Саме цю місцевість Марія відзначила чудесними об’явленнями трьом малим дітям: десятирічній Люції дос Сантос, її двоюрідному дев’ятирічному брату Франциску Марто і його семирічній сестрі Гіацинті. Простим дітям, які ще не вміли ні читати, ні писати, а їхнім головним заняттям було пасти череду по навколишніх долинах.

Об’явленню Богородиці передувало триразове явлення Ангела Миру.

Одного весняного дня 1916 року троє малих пастухів сховалися від дощу в печері. Помолилися Розарій, а потім стали гратися. Коли сильно подув вітер, вони подивилися вгору і побачили, як у сяйві над деревами до них прямувала промениста людська постать: біла, як сніг, освітлена сонцем і прозора, як кристал.

Коли постать наблизилася, пастухи побачили п’ятнадцятирічного юнака неземної краси. Він підійшов до дітей та лагідно до них промовив: «Не бійтеся, я — Ангел миру! Моліться зі мною».

Він став навколішки, схилився так, що чолом торкнувся землі, і повторив тричі: «Боже мій! Я вірую, прославляю, покладаюся, люблю Тебе! Прошу, прости тим, які не вірять, не прославляють, не покладаються, не люблять Тебе!»

Підвівшись, юнак заохотив дітей, щоб вони так молилися. «Серця Ісуса та Діви Марії уважно вислуховують голоси ваших прохань», — додав він і зник. Це таємниче об’явлення дуже вразило дітей. Слова ангела залишилися глибоко записані в їхніх душах. Фатімські пастушки запам’ятали їх на все життя. Відтоді вони часто ставали навколішки й повторювали цю молитву.

Згодом, одного спекотливого липневого дня, близько полудня, таємнича постать з’явилася вдруге. Діти гралися на городі. Раптом ангел став перед ними і сказав: «Що ви робите? Моліться, багато моліться! Серця Ісуса і Діви Марії приготували для вас справи милосердя. Не переставайте молитися до Всевишнього і приносити свої жертви. Перетворіть на жертву все, що можете, щоб відшкодувати гріхи, якими людство зневажає Його. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників. Завоюйте таким чином мир для вашої Батьківщини. Я — Ангел-охоронець Португалії. Передусім прийміть страждання і в послуху зносьте все, що вам пошле Господь».

Трьома місяцями пізніше Ангел знову явився. Він тримав в руці Чашу, а над нею витала Гостія, з якої в чашу капали краплі крові. Залишивши її у повітрі, Ангел став навколішки біля дітей і наказав їм тричі повторити таку молитву: «Пресвята Трійце, Отче, Сину і Духу Святий, прославляю і жертвую Тобі найдорожче Тіло і Кров, Душу і Божество Господа нашого Ісуса Христа, присутнього на всіх вівтарях світу, для відшкодування за всі кривди, святотатства і байдужості, які зневажають Його. Заради незлічених заслуг Його Пресвятого Серця і за заступництвом Непорочного Серця Марії благаю Тебе про навернення бідних грішників».

Ангел підвівся, взяв Гостію і подав Люції, а те, що містила чаша, поділив між Гіацинтою та Франциском, кажучи: «Прийміть Тіло і Кров Ісуса Христа, якого так жахливо зневажають невдячні люди. Відшкодовуйте їхні гріхи і таким чином втішите свого Бога».

Потім він знову став навколішки, ще тричі повторив цю молитву і зник. Діти, вражені цим, стояли навколішках і повторювали молитву ангела, аж настав вечір.

2. ПЕРШЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ У ФАТІМІ

Було це в неділю, 13 травня 1917 року. Діти пасли овець в долині Іріа, за два кілометри від Фатіми. Коли у Фатімі почали бити дзвони на молитву «Ангел Господній», діти помолилися Розарій, відповідно до місцевого звичаю, а потім стали будувати хатки з каміння, яке лежало довкола.

Раптом у повітрі засяяв промінь світла. Здивовані діти роззирнулися. Довкола панувала тиша, а на небі не було жодної хмаринки. Припускаючи, що, може, надходить буря з за гір, вони злякалися й погнали свою отару трохи далі в долину. Коли знову вдарила блискавка, діти стали, як скам’янілі. Кілька кроків перед собою над малим дубом, на висоті одного метра, побачили Жінку неймовірної краси. Пройняті страхом, почали втікати, але «Пані», як її назвали діти, сказала незвичайним голосом:

— Не бійтеся! Я не зроблю вам зла!

Стривожені діти підійшли до дерева і придивлялися до цього явлення. Пречудова Жінка на вигляд мала 18 років. Не була схожа на жодну ікону Божої Матері або якоїсь святої, яку діти знали. Її обличчя з безмежно чистими та милими рисами розсівало проміння, як сонячне світло. Воно було спокійне та з легким відбитком смутку. В руках, складених на грудях, був чудовий Розарій з перлин, із золотим хрестиком на кінці. На шиї Вона мала золотий обруч. Плащ, обшитий золотом, покривав голову та більшу частину тіла. Зі всієї постаті сяяло проміння і навколо «Пані» сяйво було ясніше від сонця. Жінка подивилася на дітей. Люція подумала, що це, може, Пресвята Діва, тому відважилася та запитала :

— Звідки Ви прийшли?

— Я прийшла з Неба.

— Чого Ви бажаєте від мене?

— Я прийшла просити вас приходити сюди протягом шести місяців кожного тринадцятого числа в один і той самий час. Потім Я розповім, хто Я і чого хочу.

— Я також піду до Неба?

— Так!

— І Гіацинта?

— Так.

— І Франциск?

Пані подивилася на хлопця з материнською любов’ю та співчуттям і сказала:

— Так, але він повинен буде багато разів молитися Розарій.

З опису Люції знаємо, що підчас першого об’явлення Пресвята Діва запитала дітей: «Чи хочете пожертвувати себе Богові, аби зносити всі страждання, які Він вам пошле заради відшкодування гріхів, які ображають Його, і заради навернення грішників?»

Люція з запалом відповіла: «Так, хочемо!» На це Пані додала з лагідною усмішкою: «Тоді ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою!» Вимовляючи ці слова, Пані розкрила свої долоні, з яких вилилося проміння дуже яскравого світла. За словами Люції, воно проникло до глибини їхніх душ і вони побачили себе в Богові виразніше, ніж у найкращому дзеркалі. Діти стали навколішки і з найбільшою щирістю помолилися молитву ангела «Пресвята Трійце…» Після кількох хвилин Пані доручила їм щоденно молитися Розарій, аби випросити мир для всього світу, а потім повільно віддалилася в бік сходу.

Діти після зворушення, якого зазнали, поділилися своїми враженнями. Всі троє бачили чудесну постать, але Пані розмовляла тільки з Люцією, яка вже причащалася. Гіацинта чула, що говорила Пані, але не розмовляла з Нею. Франциск бачив об’явлення, але нічого не чув. Люція за дорученням Пані повторила йому те, що було їй сказано. Розмова тривала близько 10 хвилин. Після першого враження діти, пройняті до глибини, мовчали про те, що бачили; тільки повна життя Гіацинта час від часу промовляла: «О яка гарна Пані! Яка гарна Пані!», і при цьому складала руки, як до молитви, і не могла прийти до тями від щастя.

Вдома дітям не повірили. Люди старалися утвердити батьків у переконані, що це дитячі вигадки, аби звернути на себе увагу чи винестися над іншими. Згодом почалися страждання дітей, особливо Люції.

Мати Люції дуже це переживала, тому хотіла всіма силами вибити видумки з дитячих голів, навіть погрожуючи їм. Крім цього, Люція багато страждала від своїх сестер. Однак вона трималася своїх переконань, жертвуючи все Богу з наміром навернення грішників, як їй доручила Пані.

3. ДРУГЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ

Друге об’явлення відбулося 13 червня 1917 року. Попри різні труднощі, діти могли цього дня піти в долину Кова-да-Іріа, де місяць тому їм з’явилася Богородиця. Разом із дітьми туди прийшло чимало зацікавлених людей із Фатіми (близько 60 осіб). Прибувши на місце, діти почали молитися Розарій. Коли молитва закінчилася, Люція встала і почала поправляти на собі одежу, ніби мала заходити до храму. Раптом вони вигукнула: «Я бачила блискавку! Надходить Пані!» Постать знову з’явилася над дубом. Люди, які стояли навколо, справді чули, що говорить Люція, але не чули, що говорить постать, і не бачили Її. Люція запитала:

— Чого Ви бажаєте від мене?

— Я хочу, щоб ти щодня молилася Розарій! — сказала Пані, а потім додала: — І навчилася читати. Пізніше Я скажу, чого хочу.

Люція попросила про зцілення одного хворого, на що Пані відповіла:

— Якщо він навернеться, то протягом року одужає.

Коли потім Люція просила Діву, щоб їх трьох взяла до Неба, то дістала відповідь:

— Я згодом повернуся і заберу Гіацинту й Франциска. А ось ти залишишся тут на деякий час. Ісус хоче, щоб за твоєю допомогою люди пізнали і полюбили Мене. Він хоче встановити на землі богослужіння на честь Мого Непорочного Серця.

Після хвилини тиші Люція запитала з сумом:

— Я залишуся тут сама?

— Ні, дитино Моя, — відповіла Пані. — Я ніколи не залишу тебе, Моє Непорочне Серце буде твоїм притулком і шляхом, який вестиме тебе до Бога.

Згідно з пізнішими розмовами з Люцією, під час цих слів Пані розвела руки і вдруге наділила дітей своїм незвичайним світлом, у якому вони почувалися зануреними в Богові. «Здавалося, що Франциск та Гіацинта знаходяться в променях світла, яке зносилося у Небо, а я — у тому, що було спрямоване на землю. На правій долоні Божої Матері лежало Серце, оточене терновим вінком. Ми зрозуміли, що це було Непорочне Серце, поранене гріхами людей, Серце, яке потребувало відшкодування за ці гріхи».

Розмова з Пані тривала близько 15 хвилин. Свідки стверджують, що протягом цього часу деревця нагнулися. Коли Пані віддалилася в напрямку сходу, гілля також нагнулося в тому напрямку, ніби край Її сукні доторкнувся їх поверхні.

Діти знайшли серед глядачів багато приятелів. Але тяжкі хвилини для них не тільки не закінчилися, але навпаки — все тільки погіршувалося. Особливо Люція багато вистраждала через презирство та погані стосунки вдома. Її змушували відмовитися від «своєї брехні та обману». Місцевий настоятель вислухав дітей зі спокоєм і доброзичливо; він не міг не вірити щирості їхніх слів, але об’явлення Божої Матері визнав за неможливе. Мовчання Гіацинти і затинання у словах Люції викликали в нього ще більші сумніви.

— Я не думаю, — говорив священик, — що це небесне об’явлення. Це може бути диявольським обманом.

Слова настоятеля завдали Люції ще більшого болю та посіяли сумніви в її серці. Вона вирішила більше не йти на місце об’явлень і ввечері 12 липня сказала про це Францискові та Гіацинті:

— Якщо Пані запитає, чому я не прийшла, скажи, що я боюся, чи це не диявол.

Франциск і Гіацинта благали, щоб вона, однак, із ними пішла, бо не хочуть іти самі. Люція трималася свого нелегкого рішення. До кінця дня вона ще була переконана, що нікуди не піде. «Та коли настав ранок, — оповідає дівчина, — раптом я відчувала, що мене опановує невідома сила, якій я неспроможна опиратися». Отже, пішла Люція зі своїм дядьком і двома іншими дітьми на місце об’явлень.

4. ТРЕТЄ ОБ’ЯВЛЕННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ

Третє об’явлення Божої Матері відбулося 13 липня 1917 року. На це місце прийшло близько 6 тисяч людей. Спочатку з’явилася блискавка. Прекрасна Жінка надійшла зі сходу в сяйві променів. На прохання Люції всі присутні стали навколішки. Однак Люція під впливом своїх сумнівів мовчала, аж до звернення Гіацинти, яка сказала:

— Але ж говори, Люціє! Чи ти не бачиш, що Вона вже є і хоче з тобою розмовляти?

— Чого Ви бажаєте від мене?

Пані відповіла їй так само лагідно, як і доти. Потім нагадала дітям, що вони мають знову прийти 13 числа наступного місяця, і про щоденну молитву Розарію заради встановлення миру на землі та закінчення війни, оскільки заступництво Пресвятої Діви може допомогти людству отримати цю благодать.

Потім Вона ще раз висловила своє бажання, щоб діти пожертвували себе за грішників. Люція ще раз запитала Її ім’я і попросила, щоби Жінка підтвердила чудом правдивість своїх об’явлень. Пані відповіла:

— Приходьте сюди щомісяця! В жовтні Я скажу, хто Я і чого хочу, — і додала: — А також подарую чудо, щоб інші повірили.

Люція просила ще про те, що доручили їй інші. На кожне прохання Пані відповідала з материнською добротою і обіцяла, що ті люди отримають протягом року благодаті, про які просять, якщо будуть вірно молитися Розарій. Потім сказала: «Жертвуйте себе за грішників і повторюйте часто: «Ісусе, я роблю це з любові до Тебе, заради навернення грішників і відшкодування гріхів, скоєних проти Непорочного Серця Марії». Після кількох слів прощання Пані віддалилася так само, як і раніше.

Всі спостерегли, що дітей і місце об’явлень оточувала мала біла хмарка. Помітили також помітне зменшення сонячного сяйва та зниження температури. Ті самі знаки супроводжували наступні об’явлення. Ті, що стояли ближче, почули повний болю і скарги вигук Люції та побачили на її обличчі вираз глибокого смутку. Пізніше питали її:

— Що це було?

— Це таємниця!

— Добра чи погана?

— Це щось добре для нас трьох.

— А для народу?

— Для деяких — добра, для деяких — погана.

Під час третього свого об’явлення Божа Мати і справді довірила дітям таємницю і виразно застерегла, щоб нікому її не розказували.

5. ЧЕТВЕРТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ — СЕНС СТРАЖДАННЯ

Четверте об’явлення Божої Матері в Фатімі — у серпні — відбулося не 13, а 19 числа. Це була неділя. Діти рано-вранці вигнали овець, потім пригнали їх о 9 годині, пішли до храму і знову з вівцями повернулися на пасовисько, але вже не в Кова-да-Іріа, а до Валіньоса, долини недалеко від того місця, де їм уперше з’явився ангел. Близько 12 ї години, після появи блискавок та громів, Найсвятіша Мати несподівано з’явилася в хмарі над одним із дерев.

Серпневе об’явлення посприяло також і зростанню в чеснотах цих молодих пастушків. Як пам’ятаємо, під час усіх об’явлень, почавши від першого, а навіть в об’явленнях ангела в 1916 році, діти чули, що будуть багато страждати.

В першому об’явленні Божа Мати запитала їх, чи хочуть вони страждати заради відпокутування Богу. Насправді значення слова «відпокутування» діти на той час не розуміли, тільки потім їм пояснили. Однак, поза всяким сумнівом, діти погодилися на все. Тоді Божа Мати сказала: «Вам треба буде багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою». В цих малих дітях проявляється дуже цікава річ — вони охоче зносять всілякі страждання: і ті, про які ангел їм уже казав («Передусім прийміть ті страждання, які будуть подобатися Богу, щоб вам їх послати») і ті, про які просила їх Діва Марія.

Страждання — це велика таємниця Бога. Найулюбленіші, ми ці таємниці колись зрозуміємо на тому світі, хоча деякі святі люди ці страждання або їхню роль розуміли вже тут, на землі. Блаженний Генріх Сузо дуже непокоївся, коли не мав перешкод і страждань. Свята Тереза Велика (Авільська) говорила: «Боже, або страждати, або померти!» Коли страждання розуміється не тільки як біль, але як засіб, освячений благодаттю і на́тхнений любов’ю, — тоді воно зовсім по іншому переноситься.

Ми часом скаржимося, що такі нервові, все набридає і не можемо когось витримати. Якщо людина побачить прекрасні речі Неба, так як ті святі або як ті діти з Фатіми, то відразу ці труднощі — навіть найбільші — перестають бути такими важливими і з рівноваги не виводять. Це нам підтверджує св. Павло, апостол, в одному з послань до християнської спільноти. В ньому він перелічує, скільки разів його бичували, скільки разів він тонув на морі, скільки разів страждав від голоду, сидів у в’язниці, скільки був переслідуваний фальшивими братами, — але закінчує цю розповідь словами, що ті всі страждання ніщо в порівняні з внутрішньою радістю, яку він мав у собі. Вдивляючись у духовні багатства, апостол міг спокійно долати найбільші перешкоди. Це яскраво видно у св. Стефана, якого каменували, у св. Лаврентія, спаленого на ґратах — вони так споглядали Бога та Його дари, що навіть не відчували страждань.

Таку поставу можемо помітити і в малих фатімських дітях. Скільки прикрощів вони зазнали у власних сім’ях! Батьки їм не вірили. Коли мала Гіацинта, після першого об’явлення Діви Марії, розповіла мамі про свою таємницю, та не хотіла повірити їй, кажучи, що Божа Мати розмовляє тільки зі святими.

Ще гірше було в родині Люції. Її мати до кінця не повірила, хотіла вибити їй цю «брехню» з голови, навіть била, а найближча родина переслідувала її. Так само, як доти Люція була наймолодшою в сім’ї й тому її найбільше любили, — так тепер усі в родині її цькували. Коли звістка про об’явлення поширилася селом, люди не повірили цим дітям, стали насміхатися з них, навіть їх били. Ровесники, з якими ці троє пастушків гралися, кидали в них каміння та обзивали їх. Дітей справді переслідували.

Це перше, через що ті малі діти пройшли, особливо Люція. ЧИ не справдилися тут слова Господа Ісуса, який казав, що Він буде причиною ворожнечі в родинах?

6. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ДІТЕЙ ВЛАДОЮ

Причиною ще одного страждання, яке витерпіли діти, була невіруюча влада, особливо староста з районного міста Орен. Йому було приблизно 26 або 28 років, він зробив кар’єру — став старостою, а тут раптом у його районі почали діятися речі, які суперечили «прогресивним» поглядам. Він не міг цього дозволити! Спочатку староста покликав батьків цих дітей, а потім вислухав їх особисто.

13 серпня, коли мало відбутися ще одне об’явлення, староста приїхав до тієї місцевості, почав випитувати, а на кінець підступно сказав: «Знаєте, діти, я, як невіруючий Тома, мушу це все побачити і сам вас підвезу». Він сказав дітям сісти в свою бричку, та по дорозі звернув в інший бік, хоча Франциск говорив йому, що не туди дорога. Староста приїхав до свого дому і там замкнув дітей по кімнатах, кожного окремо. Навіть дійшло до того, що за допомогою місцевого жандарма почав лякати дітей тим, як буде їх смажити в олії живцем або вбивати. Діти — як то діти — повірили; але отриманих таємниць, даних Господом Богом та Божою Матір’ю, не зрадили навіть коли їм погрожували. Після слів Пані з Фатіми, що вони скоро підуть до Неба, мала Гіацинта і Франциск просто говорили: «Якщо ви нас уб’єте, то тим краще для нас, бо підемо до Неба. Ми хочемо туди піти». Люції погрожували останній і вона була переконана, що її кузени вже мертві. А коли староста завів її до кімнати, де вона побачила живих Франциска й Гіацинту, то зрозуміла, що це були тільки погрози. Потім дітей зачинили у в’язниці зі злочинцями. Однак в’язні разом із дітьми почали молитися. Багато з них запам’ятали цей момент…

Три дні дітей перевіряли й лякали на різні способи. А в останній день староста відвіз дітей до дому і сказав: «Вони можуть ходити в долину, бо ці всі видіння — через хворобу», а заодно пригрозив батькам. Оскільки батьки були залежні від влади, можемо уявити, яка атмосфера панувала в домі!

Староста досягнув одного, а саме: як перед тим уся місцевість і околиця були противниками дітей, бо вважали їх брехунами, — так після арешту симпатія цілого села перейшла на сторону дітей. Це були перші страждання, коротко тут описані, — втім, жахливі як для молодих людей, а особливо погрози смерті, яких діти більше бояться, ніж доросла людина.

Інший вид страждань — це дитячі переживання. Одного разу Люція знайшла на дорозі дуже твердий шнур, стиснула ним собі руку і переконалася, що це боляче. Тоді діти перерізали його каменем на три частини і, підперезавшись ним, носили його як відшкодування за грішників. Наприклад, шнур малої Гіацинти був просякнутий кров’ю з її маленького тіла.

Аби відпокутувати Богові за гріхи та навертати грішників, діти користувалися й іншими методами. Одним із них було відмовлятися від обіду. Батьки давали їм їжу, коли вони в обід пасли овець. Після об’явлення ці діти свій обід, який складався з кукурудзяних паляниць, сиру, можливо, з кількох фруктів, віддавали вбогим дітям, а самі постили аж до вечора.

Влітку, коли почалася жахлива спека, фатімські пастушки відмовлялися від пиття. Одного разу, в серпні, Люція пішла по воду до сусідки, яка жила недалеко від місця випасу овець. Добра жінка, яка вірила дітям, дала їм води та хліба. Коли Люція принесла це для Франциска та Гіацинти, хлопець сказав: «Не буду пити, хоча й спраглий. Хочу втішити Господа Ісуса і пожертвувати це за навернення грішників». Діти не випили воду, лише вилляли її вівцям у кам’яну заглибину. Це не був єдиний такий вчинок. Як потім писала Люція у своїх зізнаннях, вони не раз позбавляли себе води протягом 9 днів, а одного разу — на 30 днів, задля відшкодування за гріхи і за навернення грішників.

Діти відмовлялися також від фруктів. «Якось ми отримали гарний кошик винограду, — згадує Люція. — Ми зразу ж подумали відмовитися від нього і роздали його іншим дітям, а свої бажання пожертвували за навернення грішників. Колись дали нам свіжий інжир. Мала Гіацинта навіть уже один взяла до уст, але згадала, що може пожертвувати це за навернення грішників». Також діти могли годинами стояти навколішках, а Франциск міг кілька годин перебувати в храмі, не змінюючи позиції. І таких жертв було багато; особливо умів їх знаходити малий Франциск.

Як бачимо, ці малі діти поставилися до відшкодування за гріхи дуже серйозно, і Бог ці жертви прийняв. Свідки описували, що коли люди просили дітей про молитву, то рідко бувало, щоб якесь прохання не було вислухане. Їх засипа́ли проханнями: про здоров’я, про покращення ситуації, про інші потреби.

Такий вигляд мало життя і дивна таємниця страждання малих дітей. Якими вони були зрілими, як вони вміли на ті справи дивитися. Сьогодні проголошуються гасла, щоб вживати світу і часто можемо почути слова: «Мені також від життя щось належить» і, нажаль, це говоримо, щоб виправдати себе, свій гріх. Як нам перед тими дітьми повинно бути соромно!

Задумаймося над цим і просімо Бога, щоб ми бичуванному, укоронованому тернем і падаючому під хрестом Ісусові, вміли, так як Симон Киринеянин, жертвувати свої невдачі та прикрощі, а особливо, як сказав ангел дітям: зносили з покорою все, що нам пошле Господь. Не богохульствуймо, не проклинаймо, але приймаймо їх з терпеливістю, а Бог буде нашою силою.

7. П’ЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ

Четверте об’явлення Божої Матері відбулося 19, а не 13 серпня, через той триденний арешт дітей, який мав би перешкодити в цьому явленні. Однак того дня зібралося чимало людей, які так само бачили над малим дубом якусь хмару.

Це офіційне і урядове слухання й триденне тримання дітей поза їхньою домівкою набрало великого розголосу по всьому краю, бо малі пастухи протистояли всіляким підступним вмовлянням, обіцянкам, погрозам, наполяганням родин. Діти стійко трималися того, що бачене ними є правдивим, і зберегли таємниці, дані Божою Матір’ю, незважаючи навіть на погрози смерті. В цій по людськи важкій ситуації діти зміцнилися у вірі та стали більш зрілими.

13 вересня, в день п’ятого об’явлення Божої Матері, в долині зібралася велика юрба — від 20 до 30 тисяч осіб. Генеральний вікарій єпископа описує це так: «Було то, в прямому значені цього слова, паломництво. Жодного разу в житті не брав я участі в такій маніфестації віри. Не почув я ані не побачив жодного прояву розпорошення; не грали інструменти, навіть гармошки, без яких не відбувалося жодних сільських гулянок з нагоди відпустів. Не чути було ні жартів, ні сміху молоді. На місце ми прибули близько 10 години, а в долині Іріа вже було багато людей. Всі наближалися з пошаною до місця об’явлень. Чоловіки знімали головні убори; майже всі стояли навколішках та побожно молилися. Близько полудня нараховувалося щось із 30 тисяч людей, незважаючи на час збору винограду. Діти дійшли до маленького дуба і Люція попросила всіх стати навколішки та почали молитися Розарій. На закінчення молитви діти побачили хмари, що наближалися. На своє здивування, я побачив світлу кулю, яка зі сходу на захід рухалася повільно й велично. Світла куля дійшла до дуба і зникла. Сонце трохи потемнішало, а гарна біла хмара оточила дерево й дітей. Все в долині набрало золотавого відтінку. Раптом із дерева почали падати чи то сніжинки, чи то квіти. Перш ніж торкнутися землі, вони зникали, насичуючи простір протягом усього часу об’явлення. Враження людей тяжко описати, натомість діти нікого не бачать, окрім Пані. Вона ще раз заохочує щодня молитися Розарій та щоб обов’язково прийшли на це місце в жовтні (13), а тоді скаже їм, хто Вона, як називається і чого хоче». І додала Мати Божа: «Господь Ісус не хоче, щоб ви носили покутний шнурок уночі, носіть тільки вдень, хоча ця ваша пожертва дуже тішить Його, бо є символом вашої великої любові». Потім Люція передала Пані прохання — ціле море людських проблем, які їй доручили. Божа Мати у той день відповіла: «Вилікую деяких, але не всіх, бо Ісус не довіряє їм».

Давайте запитаємо себе, чи Господь Ісус може нам довіряти? Ми Йому довіряємо, це очевидно; але чи Він може довіряти нам?

Потім Пресвята Мати говорила, що хоче, аби на тому місці збудували малу каплицю на Її честь і щоб почалися богослужіння до Її Непорочного Серця. На цьому об’явлення закінчилося; тривало воно близько 15 хвилин.

Генеральний вікарій єпископа це так описує: «Не можна забути того, що протягом тих 15 хвилин діялося, але нелегко це описати. Натовпи людей, що схиляють коліна, їхня побожність, заклики до Цариці Неба, а врешті велика урочиста мить, все це створило неповторну та зворушливу сцену!»

8. ОСТАННЄ ОБ’ЯВЛЕННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ

Місяць перед останнім об’явленням для дітей був дуже тяжкий, адже чимало людей не вірили в істинність цих об’явлень. З’являлися сумніви і навіть дійшло до того, що мати Люції, яка дуже боялася брехні, завела доньку до настоятеля й вимагали від неї сказати, що це все неправда. Дитина відповідала: «Мамо, як я можу сказати, що це брехня, якщо тоді б це було брехнею?!» Так само говорили Франциск і Гіацинта. Але наполягання тривали, тим більше що багато хто був налаштовані песимістично. Це все ставало для дітей причиною страждань, а також биття, якого для них не жаліли, «повчаючи».

Більше того, з’явилася ще одна справа. Місце, де відбувалися об’явлення, належало родині Люції, а навколишні поля — їхнім сусідам. Великі натовпи, що приходили під час явлень, стоптали все: луки та засіяні поля, так що батькам Люції, Гіацинти й Франциска селяни почали пред’являти претензії про відшкодування. Самій Люції її родина так сказала: «Іди, нехай тобі та Пані дасть поїсти, бо тут нічого не отримаєш». І так сталося, що до деяких домів почала заглядати біда, тому що вже не сподівалися врожаю того року. Батьки Люції були змушені продати своє стадо овець, а донька займалася різними хатніми справами, пасти не було кого.

Наступна справа — це чудо, яке в жовтні мала звершити Богородиця. Багато хто погрожував дітям смертю, якщо цього чуда не побачать. Деякі погрожували й батькам дітей.

Натовп легко переходить з одного настрою в інший. Саме в юрбі не раз з’являлися навіть злочинні рухи. Це набирало дедалі сильніших обертів аж до 13 жовтня. Були там і численні натовпи паломників. До цього доклали руки «злі язики» та преса, яка, висміюючи об’явлення, таки поширила звістку про них по всьому краю. Вже 12 жовтня, попри погану погоду, юрби людей зійшлися в долину. Коли настала хвилина об’явлення, близько полудня в дощ з’явилася, як і раніше, хмара над малим дубом, чиї гілки трохи нагнулися. Саме того дня Божа Мати відповіла на запитання Люції, ким Вона є і чим може їй допомогти. «Я — Цариця святого Розарію. Хочу, щоб Мені побудували тут каплицю і щоб люди перестали грішити. Війна скоро закінчиться».

(Це був 1917 рік. Хто тоді знав, що 16 квітня в Петербурзі потайки зійшов із потягу Ленін і в жовтні почалася революція, яка перетасувала тогочасну світову політику? Хто припускав, що в тому році, 13 травня, консекрований на єпископа Еудженіо Пачеллі стане колись тим папою Пієм ХІІ, який буде не тільки очолювати Церкву в найжахливіші моменти війни, але також віддасть світ Непорочному Серцю Марії в 1942 році?)

І справді, війна скоро закінчилася; але Пресвята Мати заповіла, що як світ не навернеться, вибухне наступна війна — жахлива, яка почнеться за наступного понтифікату. І ми знаємо, що в 1939 році розпочалася Друга світова.

Але, повертаючись до головної події, ще згадаємо, що діти бачили також і св. Йосифа з Дитятком Ісус, потім бачили Божу Матір з гори Кармель та Господа Ісуса.

Коли Божа Мати мала відійти, Вона кинула своїми руками проміння — і тут відбулося те славне «чудо сонця», яке було видно за багато кілометрів. Після того, як Люція крикнула: «Дивіться на сонце!» — дощ перестав, а хмари почали розходитися, відкриваючи сонце. Воно мало вигляд величезного диску срібного кольору, було схоже на великий місяць. Сонце виблискувало, але не засліплювало. Це тривало близько однієї хвилини. Потім воно почало «танцювати». Сонце оберталося з великою швидкістю навколо себе, наче колесо. При цьому вогняна куля видавала жовті, сині, зелені та фіолетові жмути променів. Все було різнобарвним: скелі, дерева, хмари на небі, земля, обличчя та одежа людей. Лише на мить розпечена куля зупинилася, потім усе почалося зі ще більшою швидкістю та різнобарв’ям. Згодом сонце ще раз зупинилося, але через мить уже втретє зі ще більшою швидкістю та насиченими кольорами почало «танцювати». Зрештою воно стало швидко зближатися з землею, немов падаючи. З переляку люди почали кричати… За мить усе скінчилося. Сонце відновило свій повсякденний вигляд і повернулося на своє звичне місце. «Танець сонця» тривав близько 10 хвилин. Після цього присутні помітили, що на багатьох одежа висохла, хоча до цього вони були промоклі до нитки. Свідками чуда стали люди в радіусі 10 км. Це явище було вражаючим і багато людей повірили.

Після цих об’явлень дещо змінилося духовне обличчя Португалії, завдяки тим трьом дітям-пастушкам. Вони прийняли вказівки Пані і цій справі присвятили все своє життя. Ми теж маємо виражати думки та задуми Бога. І не треба говорити: «Що я можу великого вчинити?» Будь вірний Богу, а Господь Бог зуміє зробити за твоєю допомогою справи, які перевищують твої очікування! Це обов’язок кожного з нас. Нехай наша поведінка несе в собі риси надприродності, по простому, по людськи, — але нехай це буде життя Божої дитини!

Роздуми підготував Паллотинський Фатімський секретаріат в Україні