Перша енцикліка Папи Лева XIV Magnifica Humanitas, яка розглядає небезпеки і виклики нових технологій, особливо штучного інтелекту, викликала жваве обговорення.
Цей документ продовжив серію папських праць на тему сучасних соціальних проблем, яка розпочалася ще з епохальної енцикліки Папи Лева XIII Rerum Novarum у 1891 році.
Тож немає нічого дивного в тому, що нова енцикліка Лева XIV переповнена цитатами його попередників. Дивує інше: там є цитата мудрого старого чарівника Ґандальфа з «Володаря перснів» Дж. Р. Р. Толкіна. Поруч із висловами Лева XIII, Пія XI, Пія XII, Йоана XXIII, Павла VI, Йоана Павла II, Бенедикта XVI та Франциска, ми бачимо такі мудрі слова Ґандальфа, сказані його юному супутнику-гобіту Фродо, коли вони обговорювали розростання тіні зла у Середзем’ї:
«Не нам підвладні всі припливи й відпливи світу; наше завдання — робити все можливе задля покращення тих літ, у які ми живемо, викорінюючи зло на полях, які нам відомі, щоб ті, котрі житимуть після нас, отримали чисту землю для обробітку».
Папа Лев доповнює ці слова наукою, яку ми маємо з них винести: «Цивілізація любові постане не завдяки якомусь одному видовищному жесту, а завдяки сукупності малих і непохитних вчинків вірності, які слугують оплотом проти знелюднення».
Можна і варто було би сказати ще багато чого про інші науки, які Святіший Отець доносить до нас у своїй першій енцикліці, але зосередьмося саме на словах Ґандальфа та відповіді Папи на них.
Власне, Ґандальф говорить про те, що локалізм — єдина ефективна відповідь на глобалізм. Як і звичайні крихітні гобіти у світі великих і здебільшого темних сил, ніхто з нас окремо не може перемогти могутність глобальних корпорацій та нав’язливі технології, які вони намагаються нам нав’язати. «Не нам підвладні всі припливи й відпливи світу».
З іншого боку, ми покликані «робити все можливе задля покращення тих літ, у які ми живемо». Ми покликані дбати про часи, в які живемо, і працювати над тим, щоб через любов і служіння ближнім зробити кращим світ, у якому ми опинилися. Немає сенсу бідкатися про те, наскільки лихі наші часи, — і так само марно бажати, щоб усе було інакше.
«Я хотів би, щоб це сталося не в мої часи», — скаржиться Фродо Ґандальфу.
«Я теж, — відказує Ґандальф, — як і всі, кому судилося жити в такі часи. Але не нам це вирішувати. Ми маємо лише вирішити, що робити з часом, який нам відпущено».
Ні, ми не можемо обирати епоху, в яку народжуємося. Як і Фродо, ми можемо хотіти жити у більш мирні та доброчесні часи, не сплюндровані війною та підступами, але не нам це вирішувати. Що ми справді маємо вирішити, так це що робити з часом, який нам відведено у тих обставинах, де ми опинилися. Словами, які цитує Папа Лев, Ґандальф каже нам, що ми не можемо зупинити всі війни і лиха, ми не можемо опанувати всі припливи світу, але ми можемо вирішити боротися зі злом там, де його бачимо, своїми власними маленькими зусиллями, викорінюючи зло на відомих полях, щоб забезпечити майбутньому поколінню чисті землі.
Наше покликання, наша відповідальність — бути добрими й вірними управителями тих благ, які нам дали, і бути добрими й вірними слугами Господа Бога нашого, наших ближніх у Ширі, де ми живемо, а також тих, хто народиться після нас.
Читайте також: Толкін, Бетховен, Франкл: голоси, що лунають у Magnifica humanitas
Але до чого тут, спитаєте ви, мудрий і сивий старий чарівник із фантастичної казки Толкіна до Господа Бога нашого? І взагалі, яке відношення має «Володар перснів» до Господа Бога?
Толкін, щирий і побожний католик, чітко відповів на це запитання, заявивши без жодних сумнівів: «”Володар перснів”, безумовно, є за своєю суттю релігійним і католицьким твором». Що ж до самого Ґандальфа, то перед обличчям демонічного Балроґа він проголошує, що є «служителем Таємного Вогню». В іншому місці Толкін відкриває, що Таємний Вогонь — це Святий Дух, що робить Ґандальфа слугою Єдиного Істинного Бога. На це Ґандальф натякає і тоді, коли говорить Фродо, що знайдення Персня Більбо було частиною Божого Провидіння:
«Тут діяла не одна сила, Фродо… Діяло щось інше, поза будь-яким наміром володаря Персня. Я не можу висловитися ясніше, ніж сказавши, що Більбо мав знайти Перстень, і це було задумано не його творцем. У такому разі, ти теж мав отримати його. І ця думка може додавати сили».
Це повертає нас до коментаря Папи Лева щодо мудрості Ґандальфа: «Цивілізація любові виникне не завдяки якомусь одному чи видовищному жесту, а завдяки сукупності малих і непохитних вчинків вірності, які слугують оплотом проти знелюднення». Ми покликані боротися з силою гріха — силою Персня — саме так, як це робить Фродо. Він маленький. Він смиренний. Він просто гобіт із Ширу. Він не належить до сильних світу цього і не прагне цього. Проте він перемагає зло завдяки «сукупності малих і непохитних вчинків вірності».
Папа Лев має рацію. Цивілізація любові будується не на видовищних жестах можновладців, а на піднесенні смиренних.
Але смиренні не можуть перемогти зло самотужки. Їм потрібна допомога. Їм потрібна допомога ближніх. Їм потрібне братерство друзів, як це було у Фродо. І їм також потрібна допомога Бога. Їм потрібна надприродна підтримка, яку богослови називають благодаттю. Цю ключову реальність Папа Лев підкреслює в Magnifica Humanitas через наполягання на важливості Євхаристії:
«Духовність, якої ми потребуємо, — це євхаристійна духовність, тобто духовність церковної єдності в любові. Воплочення та Пасхальне Таїнство показують, як Бог входить у наше людське єство і трансформує його через дар самого себе. Цей дар залишається присутнім і дієвим у Євхаристії… Церква, що живиться Євхаристією, покликана зробити видимою іншу парадигму [відмінну від нових технологій] — таку, яка зберігає людські зв’язки, дає голос невидимим і гарантує, що всі процеси спрямовані на повагу до гідності людей».
І знову ми бачимо паралелі між «Володарем перснів» і вченням Святішого Отця. Глибока любов Толкіна до Пресвятих Дарів знайшла своє відображення у вигляді лембасу, ельфійського дорожнього хліба, який підтримував сили Фродо і Сема, коли вони увійшли в долину смерті, відому як Мордор. Лембас має силу живити волю, і це єдине, що Фродо і Сем мали їсти під час свого перебування в мертвотній пустелі Мордору. Нам кажуть, що «лембас» означає «хліб життя», що пов’язує цей «магічний» хліб, який годує гобітів, із чудесним Хлібом Життя, яким Христос живить усіх, хто перебуває з Ним у сопричасті.
Що стосується самого Толкіна, то його власна любов до Євхаристії чітко виявляється в його описі Пресвятих Дарів як «єдиної великої речі, яку варто любити на землі»:
«Крізь усю темряву мого життя, в якому було стільки розчарувань, я залишаю тобі єдину велику річ, яку варто любити на землі — Пресвяту Євхаристію. Там ти знайдеш романтику, славу, честь, вірність і справжній шлях для всієї своєї земної любові. Ба більше, там ти знайдеш навіть Смерть: за божественним парадоксом, вона покладе край життю і вимагатиме віддати все, та водночас лише завдяки її смаку (чи передсмаку) все те, чого ти шукаєш у своїх земних стосунках — любов, вірність і радість, — зможе вціліти й набути тієї справжності та вічної тривалості, якої прагне серце кожної людини».
Ми дозволимо цим словам Толкіна говорити самим за себе, і нехай вони наочно продемонструють, що Толкін і Папа Лев мали би однакові погляди на ШІ. Кожен, хто має однакові погляди на Євхаристію, матиме однакові погляди й на менш важливі речі — навіть на речі великої та потенційно темної сили, такі як штучний інтелект. Є величезна різниця між живою мудрістю та штучним інтелектом, так само як є величезна різниця між доброчесною реальністю та віртуальною реальністю.
Толкін знає цю різницю. Папа Лев знає цю різницю. І саме тому зустріч Папи з Ґандальфом — це союз, укладений на небесах.
Переклад CREDO за: Джозеф Пірс, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
