«Ця жінка свята не тому, що бачила Діву Марію»

Після урочистостей, пов’язаних зі 100 річчям об’явлень у Фатімі, та канонізації Франциска й Гіацинти Марто варто ще раз поглянути на життя і беатифікаційний процес третьої португальської пастушки — Люсії душ Сантуш.

«Ця жінка свята не тому, що бачила Діву Марію, а завдяки своїй людяності, простоті та навіть почуттю гумору», — сказав кардинал Жозе Сарайва Мартінш, ініціатор беатифікаційного процесу с. Люсії. Коли його запитали про «найсвятішу» якість майбутньої блаженної, кардинал виділив її людяність.

Сестра Люсія «була дуже розумною, конкретною жінкою», сказав він. Кардинал зазначив, що це видно, наприклад, із того, як вона самотужки задокументувала усе, що бачила під час об’явлень у Фатімі. Але, разом із тим, кардинал назвав її «дуже простою», «жартівницею» зі здоровим почуттям гумору.

Кардинал Хосе Сарайва Мартінш, 85‑річний вислужений префект Конгрегації у справах канонізації святих, знав Люсію особисто протягом останніх кількох років її життя, тож поділився спогадами про візіонерку, про зустрічі з нею та її безтурботні жарти.

Ким була Люсія?

Люсія душ Сантуш була наймолодшою з семи дітей у родині. Проте, маючи 10 років, стала найстаршою з трьох пастушків, що були свідками об’явлень Пресвятої Діви Марії з травня по жовтень 1917 року.

Незабаром після смерті її двоюрідних брата й сестри Марто, 14‑річна Люсія пішла до школи святої Дороти, що у Вільярі (Порто), а 1928 року вступила до Згромадження сестер св. Дороти. 1946 року вона перейшла до ордену Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, і прийняла монаше ім’я Марія Люсія від Непорочного Серця.

Вона мала видіння і послання від Марії та Ісуса ще кілька разів протягом свого життя, в тім і видіння 1925 року, завдяки яким було започатковано богослужіння п’яти перших субот місяця.

Люсія померла в 2005 році, маючи 97 років, у монастирі сестер‑кармеліток св. Терези в Коїмбрі, де вона мешкала з 1948 року.

Про інші маловідомі факти з життя Люсії читайте тут.

Спогади

Кардинал Мартінш, родом з Португалії, розповів, що він «багато співпрацював» із с. Люсією, зокрема, під час свого перебування в Конгрегації у справах канонізації святих. Якось під час відпустки він прийняв запрошення поїхати в Коїмбру й очолити Месу для сестер‑кармеліток 15 серпня, у свято Внебовзяття Богородиці. Після Меси кардинал провів час зі спільнотою, йому ставили безліч питань. Там була присутня і с. Люсія. Вона «була дуже скромною людиною, простою, дуже розумною і дуже впевненою», розповів він.

Кардинал згадує, що коли він учергове приїхав до монастиря і після Служби усі зібралися для спілкування, він запросив сестру Люсію сісти на вільне місце поруч нього. Сестра, зайнявши місце, нахилилася і сказала йому: «Владико, ви зробили мене своїм секретарем, еге ж?» На жарт кардинал відреагував: «Сестро, будь ласка, не говоріть такого, я не гідний такого секретаря, як ви!» Люсія завжди мала в запасі чимало дотепів.

За тих часів, як правило, канонізації та беатифікації відбувалися в Римі. Тим не менш, саме кардинал Мартінш висловив прохання про беатифікаційну Месу в місцевій дієцезії. Беатифікаційні процеси Франциско і Гіацинти офіційно розпочалися 1946 року. Вони все ж були беатифіковані Йоаном Павлом II, у 83 річницю першого об’явлення Марії, 13 травня 2000 року. За рік до беатифікації Люсія жартома попросила Мартінша передати Папі: якщо беатифікація відбудеться не у Фатімі, вона не надсилатиме йому більше вервичок. Йшлося про вервиці, які Люсія робила сама та відправляла Папі. Понтифік роздавав їх паломникам і гостям під час аудієнцій. «Звісно, я цього не сказав», — розповідає кардинал. Проте під час розмови перед самою беатифікаційною літургією у Фатімі кардинал Мартінс зауважив, що сестра Люсія має бути вдячна Папі за такий дозвіл, з чим вона не погодилась. У відповідь сказала, що вона вдячна лише Богові, який надихнув Папу. Кардинал додає, що гумор Люсії — не єдина риса, яка її характеризує. «Вона була дуже розумна», — розповідав він. Люди часто сприймають її як когось «з іншого світу», когось, можливо, трохи відірваного від реальності; але насправді усе навпаки — «вона була дуже конкретна і дуже розумна». Кардинал згадував: якось сестри кармелітки вирішили побудувати ще один монастир, позаяк наявний розраховувався на конкретну кількість монахинь. Тож коли настав час будівництва, саме Люсію послали контролювати процес виконання проекту і переконатися, що архітектор зведе будинок згідно з архітектурними особливостями кармелітських монастирів.

Причина канонізації

Після смерті Люсії 2005 року дієцезії довелося б чекати п’ять років до початку беатифікаційного процесу, як цього вимагає право щодо будь‑якого потенційного святого. Однак через два роки кардинал Мартінш звернувся з проханням до Бенедикта XVI про скорочення терміну очікування до трьох років.

Мартінс зазначає, що він попросив дозволу, адже «це дуже велика благодать для Церкви в Португалії і для Вселенської Церкви». Бенедикт XVI дозволив, зазначаючи: «Ви знаєте ситуацію краще за мене, тож зробімо так, як ви кажете».

Через кілька днів кардинал вирушив до Коїмбри з офіційним декретом. Однак оскільки ця новина ще не була представлена офіційно, він не мав права сказати про це навіть сестрам. «Тримати це в секреті було моїм обов’язком», — сказав Мартінс, згадуючи, як під кінець Меси, перш ніж поблагословити вірян, він прочитав декрет, підписаний ним самим і Папою, про те, що процес беатифікації Люсії офіційно почнеться значно раніше. Сестри почали плакати і були вражені тим, що він не розповів їм раніше про справжню мету свого візиту.

Місцева Церква закінчила збір документів для вивчення героїчності чеснот сестри Люсії в лютому 2017 року, завершуючи дієцезіальний етап процесу. «Тепер розпочнеться римська фаза. Там повинні вивчити зібрані документи про Люсію», — сказав кардинал Мартінс. Це завдання не з легких, враховуючи той факт, що до матеріалів справи входить близько 400 тис. листів, написаних Люсією протягом її життя.

Переклад CREDO за матеріалами: СNA