Для нас очевидно залишається найважливішим слідувати головному посланню з Фатіми: «Покута, покута, покута!» Особливо в час 100‑річчя об’явлень належить гаряче молитися за навернення Росії (Бог сам знає, що з нею робити).
А ще є багато цікавих фактів, пов’язаних із цим об’явленням. Їх варто згадати з нагоди ювілею цих марійних об’явлень.
Усі вони наголошують на важливості об’явлень і послання. Як говорив св. Йоан Павло ІІ після того, як був серйозно поранений 13 травня 1981 року, послання з Фатіми «сьогодні є актуальнішим, ніж було у 1917 році».
Пізніше, коли папа Бенедикт XVI відправив 2010 року в Фатімі літургію з нагоди 10‑річчя беатифікації малих візіонерів, Жасінти і Франсішку Марту, він сказав: «Помилкою є вважати, ніби пророча місія Фатіми завершена».
Пропонуємо 12 маловідомих фактів про події, пов’язані з об’явленнями у Фатімі.
Факт 1. У 50-ту річницю об’явлень, 13 травня 1967 р., Папа Павло VI став першим Папою Римським, який відвідав місце об’явлень у Фатімі.
Факт 2. У своїх мемуарах сестра Люсія описала Жасінту (вона померла ще до того, як їй виповнилось 10 років), як «завжди серйозну і стриману, однак товариську. Здавалося, що всі її вчинки відображали Божу присутність у спосіб, характерний для дорослих людей із великими чеснотами».
Це було після об’явлень. До них вона була «втіленням ентузіазму і капризу». Однак опісля Жасінта ніколи не боялась висловлювати свою думку і могла докорити дорослим та дітям, які робили чи говорили щось недоречне, кажучи: «Не робіть цього, бо ви ображаєте Господа нашого Бога, а Його і так багато ображають!»
Факт 3. Із різних джерел (зокрема, з книжки «Шлях під пильним поглядом Марії», яку написали сестри-кармелітки, що жили з сестрою Люсією) стає відомо, що вона жартувала навіть тоді, коли їй було понад 80 років і вона була дуже хвора.
Бранка Пол, лікарка, що відвідувала сестру впродовж останніх 15 років її життя, розповідає: «Мене завжди дивувало, наскільки вона була звичайною, простою і покірною. Сповнена радості та сміху, вона завжди жартувала і багато сміялася… Перебувати поруч із сестрою [Люсією] було чудово. Її заразлива радість робила усіх щасливими». І це попри те, що вона терпіла заради навернення грішників.
Отець Джон де Марчі, товариш сестри Люсії, у книжці «Правдива історія Фатіми» описує її як «цілком звичайну особу,.. яка була настільки реальною, як тарілка печива… і якби мені довелось виокремити її видатну природню рису, я б сказав, що це — її веселість. Нікому не вдавалося побачити в ній і найменшого натяку на хворобливий темперамент чи виняткову турботу про себе».
Факт 4. У той час, як її кузени померли ще перш ніж їм виповнилося 10 років, Люсії Пресвята Богородиця сказала, що вона залишиться поширювати послання з Фатіми. Спершу дівчина вступила в Інститут св. Доротеї, а згодом, 25 березня 1948 р., приєдналася до сестер-кармеліток. Цей день був не лише традиційним святом Благовіщення: того року воно припало на Великий Четвер — той самий літургійний день, у який вона народилася.
Факт 5. Вступаючи до ордену кармеліток, вона офіційно отримала ім’я «Сестра Марія від Непорочного Серця», а кімната, яку мала, була посвячена Непорочному Серцю Марії, як зазначалось у рамці над дверима. Там було написане ще одне речення: «Моє Непорочне Серце стане твоїм притулком». Непорочне Серце стало притулком для Люсії впродовж наступних 57 років. Її повним іменем було «сестра Марія Люсія від Ісуса і Непорочного Серця», однак усі називали її сестрою Люсією.
Факт 6. Упродовж останніх років життя сестра Люсія мала у своїй кімнаті статую Фатімської Богородиці, яку дуже берегла. То був подарунок від папи Йоана Павла ІІ, отриманий в 2003 році.
Факт 7. Люсія врятувала двох дітей, які тонули. Це було на початку 1930‑х років, коли вона жила в монастирі. Через поганий стан здоров’я лікар приписав їй проводити один місяць улітку на березі моря, щоби відновлювати здоров’я. Оскільки в монастирі були й інші сестри, які потребували віднови здоров’я поблизу моря, настоятелька винайняла для них будинок.
Одного ранку на пляжі кілька жінок збирали водорості, викинуті хвилями з моря, а двоє дітей бавилися поблизу. Зазвичай море було спокійним, однак того дня хвилі були досить сильними.
Люсія піднялась на каміння і збирала там молюсків, коли почула крики і плач наляканих жінок. Сильна хвиля захопила дітей і відтягувала їх у море. Люсія одразу стрибнула у воду.
«Мені вдалося схопити одну дитину і витягти її на берег», — написала потім сестра. — «Спочатку, я не бачила другої дитини; однак потім побачила, що вона лежить на скелі, куди її занесли хвилі. Я витягла її з допомогою Богородиці, до якої звернулась про допомогу, і мені вдалося врятувати ці два життя. Після кількох хвилин переживання, коли діти вибльовували морську воду, якої наковтались, бідні жінки не знали, як мені дякувати. “Дякуйте Богородиці, бо це Вона зробила, а не я», — сказала я їм, аби прищепити відданість Марії. Я вважаю, що саме Вона допомогла мені, бо хоч я добре плавала, але хвороба була достатньо сильною, щоб завадити мені».
Факт 8. Францискові було 9 років, коли 13 травня розпочались об’явлення, однак він також став свого роду містиком. У своїх мемуарах Люсія розповідає, як її молодший кузен волів залишатися наодинці, щоб молитися, приносити жертву і займатися роздумами, одразу після того, як почались об’явлення.
Він завжди хотів потішати нашого Господа, який, за його словами, був дуже засмучений через велику кількість гріхів (про гріхи було сказано в 1917 році). По дорозі до школи він казав Люсії іти на навчання, а сам залишався в церкві «поруч із Прихованим Ісусом. Мені не варто витрачати час на те, щоб навчитись читати, бо скоро я піду до Неба».
Там він перш за все потішав «Прихованого Ісуса», а потім молився за навернення грішників.
Факт 9. Що стосується посвяти Росії, то як з книжки «Шлях під пильним поглядом Марії», так і з книжки «Фатіма для сьогодні» отця Ендрю Апостолі ми дізнаємось: Люсія писала до свого сповідника у 1936 р. про те, що вона запитувала Господа, чому Він просто не наверне Росію, без того, щоб Святіший Отець проводив присвячення.
Вона розповіла, що Господь відповів: «Бо Я хочу, щоб уся Моя Церква визнала це присвячення як тріумф Непорочного Серця Марії, аби пізніше розширити його культ, а потім поставити вшанування Непорочного Серця поруч із ушануванням Мого Пресвятого Серця».
Факт 10. Першу спробу присвятити Росію її Серцю, як просила Богородиця, здійснив Папа Пій ХІІ; це було 31 жовтня 1942 р. Сестра Люсія написала до нього листа 1940 р., просячи про посвяту. Вона сказала, що сам Господь просить Папу «присвятити світ Непорочному Серцю Марії, з особливою згадкою про Росію, і наказує, щоб усі єпископи світу зробили те ж саме у єдності з Вашою Святістю».
Святіший Отець здійснив присвячення Росії Непорочному Серцю Марії, однак це не було зроблено в єдності з усіма єпископами світу. Він присвятив Серцю Марії всі народи, й хоча не вжив конкретне слово «Росія», та його слова і описи без сумніву стосувалися цієї країни.
Сестра Люсія сказала, що Господь показав своє «задоволення», хоча й присвячення не було повним, і пообіцяв, що невдовзі війна закінчиться. До речі, дуже скоро після цього хід ІІ Світової війни став повертати на користь союзників.
Потім, 7 липня 1952 р., Пій ХІІ знову, вже недвозначно, посвятив російський народ Непорочному Серцю Марії в Апостольському листі «Carissimis Russiae populis» (Про Непорочне Серце і народ Росії). Однак і цього разу це не було зроблено в єдності з усіма єпископами світу.
Факт 11. Хоча Жасінта була малою дитиною, вона була містичкою, яка мала дану з Неба здатність розуміти релігію, а також дар пророцтва. Коли вона перебувала в ліссабонському інституті для дітей з особливими хворобами, Жасінту відвідувала Богородиця.
Отець ді Марчі у своїй книжці наводить одкровення Жасінти, які записували, коли вона їх отримувала. Ось кілька з них:
«Гріхи, через які більшість душ іде до пекла, — тілесні».
«Мода завдасть великої образи нашому Господу. Люди, які служать Богові, не повинні слідувати моді. Церква не має моди. Наш Господь завжди той самий».
«Гріхи світу дуже великі».
«Якби люди знали, якою є вічність, вони зробили б усе для того, щоби змінити своє життя».
«Люди губляться через те, що не думають про смерть Господню і не чинять покаяння».
«Багато подружь не є Божими і не милі Господу».
«Війни — покарання за гріх».
«Богородиця зараз не може відвернути від світу справедливість свого Сина».
«Покаяння необхідне. Якщо люди змінять своє життя, Господь збереже світ, але якщо ні — настане покарання».
«Треба багато молитися за грішників, а також за священиків і монахів. Священики повинні займатися лише справами Церкви».
«Священики повинні бути дуже-дуже чистими».
«Непокора священиків і монахів своїм настоятелям дуже неприємна Господу».
«Нехай Небеса простять тим, хто переслідує Христову Церкву».
«Якби уряд залишив Церкву в мирі й дав їй свободу, то отримав би Боже благословення».
Щодо християнських чеснот:
«Матір, утікай від багатства і розкоші».
«Люби вбогість і тишу».
«Будь милосердним, навіть до поганих людей».
«Не говори погано про людей, і втікай від тих, хто говорить зло».
«Умертвіння і жертви дуже приємні Господу».
«Сповідь — це таїнство милосердя, і ми повинні сповідатися з радістю й довірою. Без сповіді спасіння неможливе».
«Матір Божа хоче більше незайманих душ, зв’язаних обітницею чистоти».
«Бути чистим тілом означає бути цнотливим, а бути чистим розумом означає не чинити гріхів; не дивитись на те, на що не слід дивитись, не красти, не брехати і завжди говорити правду, навіть якщо це дуже важко».
«Лікарі не знають, як правильно лікувати людей, бо вони не мають Божої любові».
«Хто тебе цього навчив?» — запитав я її. «Богородиця, але дещо з цього я придумала сама. Я люблю думати».
Жасінта розповіла, що їй об’явилась Богородиця і наголосила на поширеності «гріхів розкоші й похоті, що призвели до втрати великої кількості душ». Цариця Неба просила про покаяння і відшкодування за ці гріхи.
Факт 12. Доктор Пол розповів, що сестра Люсія невтомно говорила про Фатіму, послання і прохання Богородиці, особливо про молитву Розарію. Вона була «розчарована, коли люди хотіли зосередитися на чудах і таємницях», — розповів він.
Вона казала: «Чуда і таємниці не є важливими. Треба зосередитись на посланнях Богородиці. Жити Десятьма заповідями. Ось що важливо».
Сестри, які жили поруч із Люсією в монастирі, розповіли, що їй завжди було боляче, коли хтось наполягав на тому, щоб вона відкрила третю частину Таємниці.
Вона говорила: «Якби ж вони жили тим, що є найважливіше, тим, що вже було сказано… Їх цікавить лише те, що ще має бути сказане, замість того, щоб дотримуватись прохання про молитву і покуту!»
І це має надихати нас виконувати ті прохання, які Цариця Розарію переказала всім нам через свідків у Фатімі.
Переклад CREDO за матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
