Справжній пастир вміє залишити свою Церкву, бо не вважає себе центром історії, а вільною людиною, яка служила без компромісів, не присвоюючи собі стада. Про це говорив Папа Франциск, проповідуючи під ранкової Святої Меси в резиденції «Дім святої Марти» у Ватикані у вівторок 30 травня 2017 року.
Проповідь стосувалася Читання з Діянь Апостолів, що його, на думку Святішого Отця, можна би назвати: «Прощання єпископа». Святий Павло прощається з Церквою Ефеса, яку він заснував, і вирушає до Єрусалима.
Папа наголосив, що одного дня всі пастирі Божого люду мусять попрощатись. Надходить хвилина, коли Господь каже: час відійти, йди в той чи інший бік, йди за Мною. І один із кроків, які повинен зробити пастир, – це заздалегідь приготуватись, аби добре відійти, не навпіл. Пастир, який не навчився як слід попрощатись, надто прив’язаний до свого стада, його зв’язок не очищений Хрестом Господа нашого Ісуса Христа.
Святий Павло, отже, покликав до себе пресвітерів Ефесу і на цій своєрідній «пресвітерській раді» попрощався з ними. Папа Франциск вказав на «три наставлення» святого Апостола.
Насамперед, він ніколи не відступав: «Він стверджував, що є найгіршим з усіх грішників, і це не було марнославством, що: він це знав, і про це говорив». Одна з речей, які приносять мир у серце пастиря, що прощається із своїм стадом, – це те, що «він очолював Церкву без компромісів, ніколи не відступав, а для цього потрібно мужності».
По-друге, святий Павло вирушав в Єрусалим, спонуканий Святим Духом, не знаючи, що його там спіткає. Він слухняний Святому Духові. «Це пастир, який вміє бути в дорозі». Він служив, а тепер стає на шлях, не знаючи, що з ним станеться. Він прямує вперед, бо не присвоїв собі стада. Він знав лише одне – на нього чекають кайдани та страждання. Він знав, що не відходить на пенсію, а йде в інше місце, щоб там служити Церкві. Святий Павло мав серце, завжди відкрите на Божий голос. Безкомпромісний пастир є тепер пастирем-паломником.
Папа Франциск пояснив учасникам Святої Меси, чому святий Павло не присвоїв собі свого стада – заснованої ним Церкви в Ефесі. Це становить третє наставлення Апостола: «Святий Павло говорив, що жодним чином не вважає своє життя цінним. Він не ставив себе в центр історії, великої чи малої. Він вважав себе не осередком, а слугою».
Далі Його Святість згадав народне прислів’я: «Яке життя – така смерть», додавши: «Як живемо, так і прощаємось». Святий Апостол попрощався вільно, без поступок і вирушив в дорогу, «як справжній пастир».
На закінчення проповіді Папа закликав молитись за пастирів, за парохів, за єпископів, за Папу, щоб їхнє життя було безкомпромісним, життям у дорозі, життям, в якому вони б не думали, що є центром історії, навчившись прощатись з довіреним їм стадом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
