Святий Альфонс Марія де Ліґуорі, єпископ і Вчитель Церкви

Римо-катол.: 1 серпня (обов’язковий спомин)

Господь схиляє горді шиї. Альфонс Марія де Лігуорі (1696–1787) може слугувати безпосередньою ілюстрацією цього принципу. Відомий він став зовсім не тим, що був гордий або мав чим пишатися…

Він мав стати юристом, та й став ним, і розпочав стрімку кар’єру, відзначався умінням гарно вести процеси (гарно говорити). Однак юридична кар’єра спіткнулася на програші одного важливого процесу, де Альфонс переплутав норми ломбардського і анжуйського законодавств. Як для юриста це дуже дивна ситуація; але пригляньмося до його життя: в Неапольський університет, вивчати юриспруденцію, він вступив у 12 років, а в 16 уже був доктором права! Господь схилив його голову уперше.

Юнак прийняв це упокорення правильно — і цим виграв «процес» свого подальшого життя. Звернувся до богослов’я, став його вивчати, відхилив вигідний шлюб, був висвячений у 29 років. Щоправда, залишався «домашнім» проповідником, ніяк не зважуючись, куди вступити — до театинців? філіппінців? якоїсь місійної конгрегації? Закінчилося тим, що він заснував свою, назвавши її Справою Найсвятішого Відкупителя (редемптористи; мають свою гілку в УГКЦ). Побувавши в горах, де так гарно читати богословські книжки, медитувати на красу природи і взагалі почуватися вельми духовною особою, Альфонс… побачив тамтешніх селян, яким було майже принципово байдуже, хто за кого пішов на хрест, аби не чіпали їхніх кіз. Мрії про «високу духовність» залишилися десь під кучерявою пінією, а Господь схилив голову Альфонса до реальних потреб реальних людей.

Заснована ним конгрегація (1732) незабаром дістала затвердження Папи (1749). Сам Альфонс став відомий як добрий проповідник — згодилось адвокатське вміння будувати дохідливі промови — і чуйний сповідник, добрий керівник. Став єпископом 1762 р., але життя провадив скромне, ба навіть продав якесь майно єпископської резиденції, коли в його окрузі настав голод, і годував бідняків. Зрікся єпископства 1775 року і повернувся до справ конгрегації. Але тут його чекало чергове упокорення: в ті часи король і папа були політичними супротивниками, і випало Альфонсові як засновникові підписати документ для королівського схвалення конгрегації… Як юрист він зробив помилку. Може, чогось не дочитав. Може, його надто мучила хвороба хребта, яка дедалі сильніше притискала його підборіддя до грудей, так що він пити міг тільки через трубочку… Його голова опускалася дедалі нижче. Папа відділив редемптористів, які працювали в Папській області, від тих, що підпорядковувалися королю Неаполя, позбавивши других усіляких привілеїв. Старий уже Альфонс прийняв і цей удар…

Він став «практичним початківцем» справи, яка нині зветься пасторальною теологією. Виховував не як лектор, відсторонена від слухачів особа. Виголосив понад 500 проповідей і місій, написав кількасот книжок. Практика його виховання виглядала, наприклад, так: священника, який непорядно поводився, він покликав до себе, а біля порогу поклав велике Розп’яття. Коли той, ставши у дверях, завагався, чи переступати через Хрест, св.Альфонс тихо і м’яко сказав: «Ідіть сміливо і топчіть Його. Ви не вперше кладете нашого Господа собі під ноги».
«Той, хто не приймає любові Божої, навряд чи заслужить на Його милість, бо дуже важко зректися гріха тільки від одного страху покарання», — писав він.
Покровитель проповідників, адвокатів, теологів (особливо морального богослов’я), добросовісних людей, непохитної наполегливості. Захисник від артриту, дріб’язковості. Беатифікований 1816 і канонізований 1839 року. 1871 року проголошений Учителем Церкви.

Зображається в чорній сутані або єпископських шатах, як молодий священик або старший із сильно схиленою головою; інколи тримає хрест або має розарій на шиї.